Повертаюся з роботи: двері замкнені зсередини.

Виходжу з роботи й повертаюсь додому. Двері зачинені зсередини.

Стукаю. Відчиняє мені жінка. В моєму фартуху і з моєю кухарною ложкою в руках. Я була в шоці. Більше того, вона запросила мене в дім і повідомила, що мій чоловік скоро прийде і все пояснить.

У квартирі — безлад. Повсюди валізи та торби з одягом. Розібрані меблі вздовж стін. Діти граються з іграшками нашої дитини.

Йду на кухню, питаю, хто вона така і що вони тут роблять. Вона знову про чоловіка каже, що він сам усе пояснить.

Що я мала подумати? Вона не родичка — усіх його родичів я знаю. Не колишня дружина — у нас у обох перший шлюб. Подруга? Знайома? Сказала б, не стала б нагнітати інтригу. Коханка? Звісно ж! Привів її в наш дім, зараз прийде і скаже збирати речі. Логічно? Логічно.

Схопила я жінку і потягла до виходу. Вона кричить, діти плачуть. Витягла в коридор і сказала збиратися. Дала 10 хвилин, щоб їхнього духу в квартирі не було. Вона вперлася. Сказала, що я пожалію і мій чоловік мені цього не пробачить. Ну точно — коханка. Останні сумніви розвіялися.

Вона відмовилася йти. У нас квартира оформлена на мене, хоч і купували в шлюбі. Чоловік — співвласник, але про це ніде не написано. Викликала поліцію. Сказала, що в мою квартиру проникли і крадуть.

Я не збрехала — у неї все ще була моя кухарна ложка в руках. І звідки я знала, навіщо їй це? Може, вона саме за цим і прийшла?

Поліція приїхала разом із чоловіком. Він почав заспокоювати їх. Розповів, що дав ключ від квартири своєї родички, а мене не попередив. Мені погрожували штрафом за хибний виклик.

Щойно поліцейські пішли, ця дама почала жалітися моєму чоловікові на мою нестриманість. Казала, що мене лікувати треба.

— Хто це і що вона тут робить? — ледве стримувалась, щоб не кричати.

— Це — Фаїна. І у неї зараз складний період. Поки що вона поживе в нас, — пояснив чоловік.

— Хто вона, на вашу милість, така? — почала кричати.

— Заспокойся. Вона — дружина Антона, пам’ятаєш, розповідав я тобі — ми з ним служили разом. Він загинув, а його мати вигнала Фаїну з дому. Їй нікуди йти. Не працює — в декреті, пенсію ще не призначили. Квартира не Антона була, а його матері. Тож поки Фая поживе тут. Я повинен Антону. Кохана, це не обговорюється.

Чоловік промовляв, а на обличчі тієї жінки розквітала усмішка. Вона геть не виглядала на безутішну вдову, яку вигнали з дітьми з дому! Я їй не вірила.

— Мишенько, ти рагу хочеш? Я там приготувала… — кокетливо кліпає очима ця вдовиця.

Тут я зірвалася. Забрала свою ложку, пішла на кухню і вилила її рагу в унітаз. Не дам тут всім розпоряджатися. Не дивно, що її з дому вигнали, нахабну таку.

— Ти, хворенька, чим я дітей годуватиму? — загула та Фая.

— Не ори, ти в гостях. Не подивлюся на дітей, вилетиш звідси, як миленька. Зрозуміла?

Чоловік попросив не сваритися. Я відмовилася. Мені ця дама в квартирі не потрібна.

— Це і моя квартира теж, не забувай. Треба буде Фає і дітям реєстрацію зробити. Ти сама поїдеш, чи мені через суд свою частку виділити спершу?

Шок. А вона ще ширше усміхається. Сказала чоловікові, щоб сам сходив у садок за дитиною, зібралася і пішла. До подруги. Для мозкового штурму.

— Може, їй справді потрібна допомога? — припустила Оля, моя найкраща подруга, майже сестра.

— Ні. — покрутила я головою. — Ті, кому допомога потрібна, так себе не ведуть. Вони просять. А ця стоїть, як господиня. Щось тут не чисто. Та й на жінку, яка втратила чоловіка, вона не схожа. От уяви, ти овдовіла…

— Я ще і заміж не виходила! — перебила мене Олішна.

— А ти уяви, що в тебе є чоловік. І ти овдовіла, тебе вигнали з дітьми на вулицю. Але тебе прихистив армійський товариш твого чоловіка. І ти стоїш звабливо усміхаєшся йому, а його жінка для тебе — пусте місце. Та не буває так!

— Може, вона сама по собі така — всім усміхається.

— Ні. Тут є підвох, і я до нього докопаюсь. Тащи ноут! — скомандувала я.

Я переглянула всіх друзів чоловіка і знайшла трьох Антонів. Один — 46 років, він не міг служити з моїм чоловіком. Другий — син наших знайомих. А ось третій — той самий, і в сімейному положенні вказано ім’я Фаїна.

— Ось він. Був онлайн місяць тому, — ткнула я в екран.

— Родичів подивися, за прізвищем.

— Не вчи батька, зараз знайду.

Знайшли якусь Тетяну. Очевидно, сестру того Антона. І я їй написала. Висловила співчуття через Антона і запитала, за що вдова була вигнана.

Дівчина була не онлайн, і ми стали терпіти відповіді за парою чашок чаю.

Тетяна відповіла десь через годину. Вона подумала, що я — шахрайка. Написала, що її брат живий, і попросила її не турбувати. Я знову написала їй, все пояснивши. Відповіддю були смайли зі сміхом і порада вигнати аферистку-Файку до всіх чортів.

Якщо коротко, то Фая — марнотратка. І Антон, їдучи у тривале відрядження, залишив гроші на дружину і дітей своїй матері. А Фая намагалася випросити кошти собі на щось. Їй було відмовлено. Тоді вона здала свою квартиру на 5 місяців до повернення чоловіка, отримала всю суму одразу і стала думати, де ж перебути з дітьми. Так, щоб безкоштовно.

Тоді вона згадала розповіді Антона про мого чоловіка, за яким числився борг. І написала йому, навраши з три короби.

Ми з Олішною попросили у Тетяни номер телефону її брата на відрядження і відразу зібралися до мене додому, виселяти брехливу вдовицю.

Ви б бачили обличчя мого чоловіка, коли я дала йому телефон і він почув голос свого товариша. Живого і здорового.

За Файкою приїхала її свекруха. Ударивши підзатильник невістці, вона забрала і брехуху, і онуків. Поки її чоловік, батько Антона, разом із моїм чоловіком виносили речі.

На чоловіка я дуже образилася. Не порадившись, він привів у наш дім цю хитру бабенку. Загалом, я залишила чоловіка з дитиною, а сама поїхала з Олішною продовжувати банкет.

З Тетяною ми підтримали переписку, навіть домовилися зустрітися. Наприкінці вона написала, що її братові не пощастило з дружиною. І знаєте, я з нею згодна.

Чоловік поклявся, що більше такого не повториться. І ніхто не переступить поріг нашої квартири без мого відома.

На згадку від Фаїни мені залишилися джинси — вона встигла розпакувати якісь речі і забула ці штани в нас. Новесенькі, з бирочкою, якраз мого розміру. Я їх собі залишила, як компенсацію моральної шкоди.