З життя
Повертаюся з роботи: двері замкнені зсередини.
Виходжу з роботи й повертаюсь додому. Двері зачинені зсередини.
Стукаю. Відчиняє мені жінка. В моєму фартуху і з моєю кухарною ложкою в руках. Я була в шоці. Більше того, вона запросила мене в дім і повідомила, що мій чоловік скоро прийде і все пояснить.
У квартирі — безлад. Повсюди валізи та торби з одягом. Розібрані меблі вздовж стін. Діти граються з іграшками нашої дитини.
Йду на кухню, питаю, хто вона така і що вони тут роблять. Вона знову про чоловіка каже, що він сам усе пояснить.
Що я мала подумати? Вона не родичка — усіх його родичів я знаю. Не колишня дружина — у нас у обох перший шлюб. Подруга? Знайома? Сказала б, не стала б нагнітати інтригу. Коханка? Звісно ж! Привів її в наш дім, зараз прийде і скаже збирати речі. Логічно? Логічно.
Схопила я жінку і потягла до виходу. Вона кричить, діти плачуть. Витягла в коридор і сказала збиратися. Дала 10 хвилин, щоб їхнього духу в квартирі не було. Вона вперлася. Сказала, що я пожалію і мій чоловік мені цього не пробачить. Ну точно — коханка. Останні сумніви розвіялися.
Вона відмовилася йти. У нас квартира оформлена на мене, хоч і купували в шлюбі. Чоловік — співвласник, але про це ніде не написано. Викликала поліцію. Сказала, що в мою квартиру проникли і крадуть.
Я не збрехала — у неї все ще була моя кухарна ложка в руках. І звідки я знала, навіщо їй це? Може, вона саме за цим і прийшла?
Поліція приїхала разом із чоловіком. Він почав заспокоювати їх. Розповів, що дав ключ від квартири своєї родички, а мене не попередив. Мені погрожували штрафом за хибний виклик.
Щойно поліцейські пішли, ця дама почала жалітися моєму чоловікові на мою нестриманість. Казала, що мене лікувати треба.
— Хто це і що вона тут робить? — ледве стримувалась, щоб не кричати.
— Це — Фаїна. І у неї зараз складний період. Поки що вона поживе в нас, — пояснив чоловік.
— Хто вона, на вашу милість, така? — почала кричати.
— Заспокойся. Вона — дружина Антона, пам’ятаєш, розповідав я тобі — ми з ним служили разом. Він загинув, а його мати вигнала Фаїну з дому. Їй нікуди йти. Не працює — в декреті, пенсію ще не призначили. Квартира не Антона була, а його матері. Тож поки Фая поживе тут. Я повинен Антону. Кохана, це не обговорюється.
Чоловік промовляв, а на обличчі тієї жінки розквітала усмішка. Вона геть не виглядала на безутішну вдову, яку вигнали з дітьми з дому! Я їй не вірила.
— Мишенько, ти рагу хочеш? Я там приготувала… — кокетливо кліпає очима ця вдовиця.
Тут я зірвалася. Забрала свою ложку, пішла на кухню і вилила її рагу в унітаз. Не дам тут всім розпоряджатися. Не дивно, що її з дому вигнали, нахабну таку.
— Ти, хворенька, чим я дітей годуватиму? — загула та Фая.
— Не ори, ти в гостях. Не подивлюся на дітей, вилетиш звідси, як миленька. Зрозуміла?
Чоловік попросив не сваритися. Я відмовилася. Мені ця дама в квартирі не потрібна.
— Це і моя квартира теж, не забувай. Треба буде Фає і дітям реєстрацію зробити. Ти сама поїдеш, чи мені через суд свою частку виділити спершу?
Шок. А вона ще ширше усміхається. Сказала чоловікові, щоб сам сходив у садок за дитиною, зібралася і пішла. До подруги. Для мозкового штурму.
— Може, їй справді потрібна допомога? — припустила Оля, моя найкраща подруга, майже сестра.
— Ні. — покрутила я головою. — Ті, кому допомога потрібна, так себе не ведуть. Вони просять. А ця стоїть, як господиня. Щось тут не чисто. Та й на жінку, яка втратила чоловіка, вона не схожа. От уяви, ти овдовіла…
— Я ще і заміж не виходила! — перебила мене Олішна.
— А ти уяви, що в тебе є чоловік. І ти овдовіла, тебе вигнали з дітьми на вулицю. Але тебе прихистив армійський товариш твого чоловіка. І ти стоїш звабливо усміхаєшся йому, а його жінка для тебе — пусте місце. Та не буває так!
— Може, вона сама по собі така — всім усміхається.
— Ні. Тут є підвох, і я до нього докопаюсь. Тащи ноут! — скомандувала я.
Я переглянула всіх друзів чоловіка і знайшла трьох Антонів. Один — 46 років, він не міг служити з моїм чоловіком. Другий — син наших знайомих. А ось третій — той самий, і в сімейному положенні вказано ім’я Фаїна.
— Ось він. Був онлайн місяць тому, — ткнула я в екран.
— Родичів подивися, за прізвищем.
— Не вчи батька, зараз знайду.
Знайшли якусь Тетяну. Очевидно, сестру того Антона. І я їй написала. Висловила співчуття через Антона і запитала, за що вдова була вигнана.
Дівчина була не онлайн, і ми стали терпіти відповіді за парою чашок чаю.
Тетяна відповіла десь через годину. Вона подумала, що я — шахрайка. Написала, що її брат живий, і попросила її не турбувати. Я знову написала їй, все пояснивши. Відповіддю були смайли зі сміхом і порада вигнати аферистку-Файку до всіх чортів.
Якщо коротко, то Фая — марнотратка. І Антон, їдучи у тривале відрядження, залишив гроші на дружину і дітей своїй матері. А Фая намагалася випросити кошти собі на щось. Їй було відмовлено. Тоді вона здала свою квартиру на 5 місяців до повернення чоловіка, отримала всю суму одразу і стала думати, де ж перебути з дітьми. Так, щоб безкоштовно.
Тоді вона згадала розповіді Антона про мого чоловіка, за яким числився борг. І написала йому, навраши з три короби.
Ми з Олішною попросили у Тетяни номер телефону її брата на відрядження і відразу зібралися до мене додому, виселяти брехливу вдовицю.
Ви б бачили обличчя мого чоловіка, коли я дала йому телефон і він почув голос свого товариша. Живого і здорового.
За Файкою приїхала її свекруха. Ударивши підзатильник невістці, вона забрала і брехуху, і онуків. Поки її чоловік, батько Антона, разом із моїм чоловіком виносили речі.
На чоловіка я дуже образилася. Не порадившись, він привів у наш дім цю хитру бабенку. Загалом, я залишила чоловіка з дитиною, а сама поїхала з Олішною продовжувати банкет.
З Тетяною ми підтримали переписку, навіть домовилися зустрітися. Наприкінці вона написала, що її братові не пощастило з дружиною. І знаєте, я з нею згодна.
Чоловік поклявся, що більше такого не повториться. І ніхто не переступить поріг нашої квартири без мого відома.
На згадку від Фаїни мені залишилися джинси — вона встигла розпакувати якісь речі і забула ці штани в нас. Новесенькі, з бирочкою, якраз мого розміру. Я їх собі залишила, як компенсацію моральної шкоди.
How My Mother-in-Law Ended Up Homeless – The Story of Family Drama, Sibling Favouritism, and the Battle Over Who Deserves a Home
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I am quite certain that it was never our duty to support...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? My Mother-in-Law’s Relentless Suspicion, Family Drama, and the Test That Changed Everything”
That’s not your daughter, are you completely blind? Id been seeing my future husband for less than a year when...
You’re Robbing My Son Blind—He Can’t Even Afford a Light Bulb! On Sunday morning, I was curled up on the sofa with a blanket while my husband drove over to his mother’s to “change some light bulbs.” But of course, the real reason for summoning her darling boy was something else entirely: “Son, have you forgotten it’s Igor’s birthday today?” My husband’s the generous type—his salary barely lasts a week. Thankfully, he still gives me cash for the bills and groceries, but the rest? He blows it all on new video games and whatever gadgets go with them. I don’t mind; better my man enjoys his hobbies than squanders his time (and money) in pubs or nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for any man. I’m not telling you this for sympathy, just so you understand why my husband always has empty pockets. I have no such problem—even manage to save. I often lend him money in emergencies, but when it’s for his mum, niece, or sister, I always say no. Naturally, I remembered Igor’s birthday. Last week, I bought his present myself. Before my husband set off, I handed it over and settled down to watch a film. I didn’t go—the mutual animosity between me and my in-laws made sure of that. They think I don’t love him, accuse me of being mean because I refuse to fund their expenses or mind my sister-in-law’s kids. Once, I watched them for an hour, but they picked them up half a day late, making me miss work—when I dared complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, any requests to babysit were met with a firm “no.” Didn’t bother me if my husband watched the kids—he enjoys their company. Not long after my husband left, he returned—with the whole family in tow, nieces and all. His mum barged in, coat still on, and declared: “We’ve decided that, for Igor’s birthday, he’ll get the tablet he wanted—two grand it cost. You owe me a thousand pounds for your share. Pay up.” I might have bought the lad a tablet—but nothing that expensive. Obviously, I refused to hand over any cash. That’s when my husband started guilt-tripping me for being stingy. I turned on the laptop and called Igor over. In five minutes, we picked and ordered a gadget he really wanted—job done. Thrilled, Igor dashed off to his mum, who’d been sulking in the hallway. My sister-in-law always had sticky fingers—nothing in our house was safe. My mother-in-law, meanwhile, ignored my thoughtful gesture and exploded with indignation: “No one asked for your help. You were meant to give money! You’re with my son, and he’s always skint, can’t even buy a lightbulb. Hand me a thousand pounds now—you know full well that money belongs to my boy!” She reached for my handbag on the nightstand. I glared at my husband and hissed, “You’ve got three minutes to get them out of here.” In less than three minutes, he’d grabbed his mother and chucked her and the lot of them out the door. So, yes, I’d rather my husband waste his wages on games than have his mother snatch every penny. At least he spends it on things that make him happy, not on those freeloaders. Sometimes, I genuinely think I’d have been better off marrying an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a lightbulb. One Sunday morning, I was curled up under a blanket...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law—Do Whatever You Like!” said the Mother to Her Son Mark was finishing uni and thought it was the perfect time to marry his first love from sixth form, Maddie! Maddie wasn’t just pretty; she was smart and kind, writing her master’s dissertation at the time. The young couple planned to tie the knot as soon as she finished her degree. Mark decided to tell his mum about the wedding, but she wasn’t thrilled. His mother insisted he either marry Amanda from next door—or no one at all. Then she asked what mattered more: his career or love? Mark’s mum dreamed of her son becoming a true success story. Amanda was from a well-off family and had fancied Mark for ages, but he only had eyes for Maddie, whose family background wasn’t ideal. Maddie’s mum had a bad reputation… What would the neighbours say? “I don’t need any other daughter-in-law. Do as you wish!” his mum told him. Mark tried for ages to change his mum’s mind, but she wouldn’t budge. Finally, she said she’d disown him if he married Maddie. Mark lost his nerve. He kept seeing Maddie for six more months, but their relationship slowly fizzled out. Eventually, he married Amanda. She truly loved him, but there was no big wedding—Mark didn’t want Maddie to see any wedding photos. With Amanda’s wealthy background, he moved into her parents’ massive house, and they even helped his career. But true happiness never came. Mark didn’t want kids. When Amanda realised she couldn’t change his mind, she filed for divorce herself. By then, Mark was forty and Amanda thirty-eight. Amanda remarried, had a child and finally found real happiness. Mark always dreamed of marrying Maddie, tried to find her, but she seemed to have vanished. Then he learned Maddie was gone—after their break-up she’d married the first man she met, who turned out to be violent. He beat her to death. After that, Mark ended up living alone in his parents’ old flat, drinking himself to death, staring at Maddie’s photo and never forgiving his mother.
I wont accept anyone else as my daughter-in-law, do as you wish! declared his mother. Matthew was finishing university and...
An Unexpected Inheritance from an Ex-Husband or a Surprising Gift from the Mother-in-Law: How Elaine Ended Up Caring for Her Former Mother-in-Law and Uncovered a Legacy She Never Anticipated
Inheritance from the Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law As something of a parting gift from her alcoholic ex-husband,...
Raised by My Gran: Grateful for Her Care, but Her Love Came with Strings Attached
It was my grandmother who raised me. Of course, Im grateful to her, but in truth, her love had its...
“Two Weeks to Pack Up and Find Somewhere Else to Live: Daughters Offended After Mum Draws the Line”
“Two weeks to pack your things and find somewhere else to live.” The daughters were offended. Sarah lost her husband...
Twenty Years Later, I Recognise My Younger Self in the Boy On the Eve of His Wedding, Arthur Suspected Martha of Cheating—Even Though She Swore She Was Faithful, He Refused to Listen. Two Decades On, He Met Her Son—His Spitting Image… They Shared a Storybook Romance—Passionate, Extraordinary, and the Envy of All Around Them. Just as They Prepared for the Wedding That Never Happened, Martha Revealed She Was Pregnant. Instead of Joy, Arthur Accused Her of Infidelity, Insisting the Baby Couldn’t Be His. Devastated, Martha Gave Birth and Raised the Child Alone, Despite Pleas from Friends Who Saw Her Devotion. Arthur Offered Abortion, but She Refused—and Waited in Vain for His Apology. They Lived Separate Lives. Whenever Their Paths Crossed, Arthur Looked Away, Refusing to Recall the Past He’d Buried. Raising Her Son as a Single Mum Was a Struggle, but Martha Poured Her Heart into It, Working Multiple Jobs to Give Him a Good Life. Her Son, Chris, Became Her Pride and Protector, Earning a Degree, Serving in the Forces, and Finding Work. He Stopped Asking About His Father—He Understood Without Words. At Twenty, Chris Was the Image of Arthur—The Man Martha Had Loved So Deeply. One Day, Their Paths Crossed: Martha, Arthur, and Chris, All Together. Arthur Couldn’t Deny the Likeness and Was Stunned into Silence. Three Days Later, Arthur Came to Martha and Asked, “Can You Forgive Me?” “Long Ago…” Martha Whispered. And So, the Stories of ‘Daddy’ Came Alive—As Chris Met His Father for the First Time.
Twenty years later I see in this boy a spitting image of my younger self. The evening before the wedding,...