Позбутися зайвого з дому

Винести з дому непотрібне.
— Мамо, ось ми з Олею і приїхали, — весело сказав Сергій і поставив у коридор дві величезні сумки з речами. — Добре, що ти погодилася нас прийняти, а то довелося б у готель йти.
— Звичайно, живіть, — привітно відповіла Валентина Іванівна. — Хоч і буде трохи тіснувато в однокімнатній квартирі, але якось розмістимося.
Сергій, син Валентини Іванівни, жив на зйомній квартирі разом із дружиною Олею. Та сталося нещастя: господар квартири попросив їх з’їхати, і Сергій вирішив тимчасово пожити у мами.
Ольга швидко оглянула квартиру і сказала свекрусі:
— Ми будемо жити у кімнаті, а вам доведеться ночувати на кухні. Нас двоє, а вам одній там вистачить місця.
— Все добре, я і справді збиралася спати на кухні. У мене якраз є крісло-ліжко на такі випадки. Тож займайте кімнату і не хвилюйтеся, я якось витримаю цей тиждень.
— Це навіть зручно. Як прокинетеся, можете відразу нам сніданок готувати, — засміялась Оля, розкладаючи свої речі.
Валентина Іванівна була жінкою інтелігентною, спокійною і ніколи не втручалася в особисті справи сина. Хоч Оля їй і не дуже подобалася, але ніколи не говорила про це Сергію.
«Якщо мій син щасливий, значить, все гаразд. Він дорослий, розумний хлопець і сам розбереться, яка дружина йому потрібна».
Спочатку Валентина Іванівна не дуже переймалася приїздом сина і невістки. Вона була впевнена, що це ненадовго — яка радість молодим жити в однокімнатній квартирі з матір’ю?
Але, як виявилося, жити безкоштовно — це великий і ваговитий плюс. Ольга постійно нарікала, що у них проблеми з грошима, і поки що ніяк не можуть знайти підходящий варіант для переїзду. Вона не забувала скаржитися на тісноту й постійно критикувала звички свекрухи:
— Валентино Іванівно, чому у вас постійно телевізор увімкнений? Навіщо взагалі ці серіали дивитеся? Краще дивіться фільми на комп’ютері, і навушники не забудьте одягти, бо мене звук дратує.
— А мені по телевізору зручніше дивитися, екран більший. Але якщо він тобі заважає, я краще піду на кухню, приготую щось.
Валентина Іванівна ніколи не сперечалася з невісткою. Вона сподівалася, що з часом Оля стане мудрішою та їхнє спілкування налагодиться. А поки що Валентина не збиралася конфліктувати та висловлювати претензії.
Оля рідко мила за собою посуд, не прибирала, всю підготовку їжі звалювала на свекруху. Валентина Іванівна думала, що невістка поки не звикла до цього дому й соромиться щось робити по-своєму.
Але одного разу вона все-таки не витримала і дуже м’яко сказала:
— Ольго, сходи, будь ласка, в магазин і приготуй Сергію що-небудь на вечерю. Він говорив, що сьогодні буде пізно.
— А ви знаєте, що я на дієті? — обурилася Оля, не відриваючи погляду від телефону. — І сьогодні я збираюсь вечеряти тільки овочевим салатом. А Сергій вже не маленький і може сам собі щось приготувати. Якщо я не працюю, це не означає, що я тут замість служниці.
Валентина Іванівна замислено відкрила холодильник і зітхнула. Продуктів майже не залишилось, і в морозильнику теж було порожньо.
Довелося знову купувати їжу за власні гроші. А після вечері вона наважилася поговорити з сином:
— Сергію, мені незручно тобі це казати, але чи не міг би ти купити продукти? Тільки на себе і Олю, мені нічого не потрібно. Сам розумієш, пенсія у мене невелика, важко вас годувати.
— Та нема питань. Тільки я всю зарплату віддаю Олі — вона вважає, що бюджетом має керувати дружина. Але ти не хвилюйся, я з нею сьогодні поговорю.
Важко щось приховати, живучи втрьох в однокімнатній квартирі. Валентина Іванівна зібралася лягти спати, розклала своє крісло і почула, як шепочуться невістка і син:
— Ольга, потрібно дати мамі хоча б п’ять тисяч. Ми і так її обтяжили, ще й їмо за її рахунок. Це якось некрасиво виходить.
— У мене немає грошей! Ти знаєш, скільки я залишила в салоні краси? Фарбування волосся, манікюр, ламінування вій… Від твоєї зарплати майже нічого не залишилося. А з мамою твоєю нічого не станеться — хай допоможе молодій родині.
Валентина Іванівна занепокоїлася, що через неї Сергій з Олею можуть посваритися. «Нехай вже, з цими грошима. Сподіваюся, через тиждень вони з’їдуть, а я вже якимось чином витримаю».
* * *
Час минав, а про переїзд ніхто і не згадував. Оля була невдоволена спільним проживанням зі свекрухою, але не поспішала шукати нове житло. Звісно, Валентині Іванівні вже почала набридати така ситуація: спати на кухні, готувати, прибирати за всіма, ще й терпіти докори.
Але цим усі сюрпризи не закінчилися. Якось раз Валентина Іванівна підійшла до свого старенького серванту і схопилася за серце — зник її чайний сервіз «Мадонна». Вона ахнула, злякалася, заглянула в сусідні шафки, але сервізу ніде не було.
«Куди він подівся? Старий сервіз, кому він потрібен? Напевно, Оля його кудись переставила, більше нікому».
Через годину додому прийшли Сергій з Олею, і Валентина Іванівна одразу запитала:
— Послухайте, ви не брали мій сервіз? Дивна річ, але я ніде не можу його знайти.
Оля з усмішкою поглянула на чоловіка і сказала:
— Та, це я його взяла. На продаж. Навіщо вам це старовинне? Ви ж самі казали, що не користуєтеся такою посудою. Скажіть дякую, що вдалося його продати за непогані гроші.
— Ви що, продали його? — обурилась Валентина. — Я ж його так берегла, він мені від мами залишився! Сергію, ну чому ти мені нічого не сказав? Хіба можна так робити — таємно продавати мої речі?
— Мамо, ну справді, навіщо тобі цей сервіз? Стоїть тільки, місце займає. А ми його продали за шість тисяч, якраз можна накупити продуктів.
— Ой, Сергію, що ви наробили… — зі сльозами на очах прошепотіла Валентина Іванівна. — Це ж не просто сервіз, це моя пам’ять про маму! Невже у вас нічого не зрозуміло, коли ви таке задумали?
— Та що ви причитаєте через це барахло? — здивовано фукнула Оля. — Весь цей сервант давно пора відправити на смітник. Зараз така меблі з вісімдесятих років виглядає дуже убого.
Сергій бачив, що мати розчарована, але все ж вирішив підтримати дружину:
— Точно, мамо, давайте я краще вам білу шафу куплю, сучасну. Тільки не зараз, а потім, коли будуть гроші. А то в квартиру вже заходити соромно.
Валентина Іванівна була просто вражена поведінкою сина. Ладно, з Олею все зрозуміло. Але з Сергієм? Невже він теж вважає всі ці речі мотлохом? Соромиться, що у них не шікідливий ремонт? Так, Валентина давно не оновлювала меблі, але хіба це головне? Вона одна виростила сина, намагалася, щоб він виглядав не гірше інших і навіть змогла знайти гроші на платне навчання.
— А коли ви маєте намір від мене з’їхати? — тихо запитала Валентина. — Вже не знаю, як мені з вами жити далі, може, ви ще щось внесете з дому. Чесно кажучи, я вже втомилася жити з вами. Ми домовлялися на один тиждень, а пройшов уже місяць.
— Ну ось, ви нас вже виганяєте! — закричала Ольга. — Ненадовго ж вас вистачило! Та ви через свій сервіз більше переживаєте, ніж через сина! Краще б ви порадувались, що ми вам квартиру розчистити, а то живете серед стар’я!
— Та вже, спасибі, — почала сердитися Валентина Іванівна. — Я вам старалася у всьому допомогти — з весіллям допомогла, пустила вас до себе пожити, годувала і прибирала за вами. А вам мої речі заважають? Ні, я сама вирішу, як мені жити у своїй квартирі!
Ольга схопила свою куртку, сумку і рявкнула на чоловіка:
— Йдемо звідси! Я краще поїду до своїх батьків, ніж терпітиму таке ставлення! Сергію, ти що, не бачиш, що Валентина Іванівна нас докоряє своєю допомогою?!
Сергій не знав, що робити. Він не очікував, що мати так сильно засмутиться через сервіз, ще й вкаже їм на двері. Але сваритися з Олею він теж не хотів, і він намагався заспокоїти маму:
— Нічого страшного не сталося, навіщо так сердитись? Куди ми поїдемо прямо зараз? Батьки Олі живуть за містом, туди півтори години потрібно добиратися.
— Це вже не моя справа, — тремтячим голосом сказала Валентина Іванівна. — Нехай Оля тепер вирішує, де вам жити. Я думала, що ви хоч трохи будете мені вдячні за допомогу, але бачу, що вам це почуття незнайоме.
Сергій і Оля пішли, а Валентина Іванівна розплакалася. Їй здавалося, що вона дуже жорстко вчинила з сином, і що тепер їхні стосунки безповоротно зіпсовані.
Але, на щастя, Сергій виніс з цього уроку користь. Через три дні він прийшов до мами, а в руках у нього була коробка із сервізом.
— Дивись, мамо, я викупив сервіз назад. Я подзвонив покупцю, все пояснив, і вона погодилася повернути. Правда, попросила тисячу зверху, але це вже дрібниці. Загалом, вибач, будь ласка, що так сталося. А про Олю… поговоримо потім.
Валентина Іванівна була щаслива. І від того, що сервіз повернувся до неї, і від того, що Сергій нарешті її зрозумів.
Вона повернула улюблений сервіз на законне місце і, милуючись ним, сказала:
— Ех, молодь! Нічого ви не розумієте у красивих речах!