Connect with us

Storie di vita

Прямо в очі: Ми не хочемо невістку підстилку!

Published

on

Казав їй прямо в очі: не хочемо невістку з убогої родини!

Мені 57 років, не маю сім’ї та дітей, але хочу дати пораду всім батькам – не втручайтесь у життя ваших дочок та синів, не змушуйте їх жити за вашими правилами, адже не факт, що те, що робить щасливими вас, зробить щасливими і їх.

Я живий приклад, як у намаганні забезпечити мене найкращим, мої батьки розлучили мене з жінкою, яку я кохав більше за себе.

Марічка була з бідної родини, а мої батьки мали спадкові землі та нерухомість і були дуже горді.

Коли я привів її познайомитися з ними, вони просто вигнали її, заявивши, що невістки з убогої родини не визнають. Вона пішла, ображена, але з піднятою головою.

Відмовилась поїхати зі мною далеко.

Казала, що рано чи пізно мої батьки зроблять усе, щоб нас розлучити.

Вийшла заміж за свого сусіда – такого ж, як і вона, без статків.

Вони обоє працювали важко і збудували будинок на околиці міста.

У них народилося троє дітей, і скільки разів я її не зустрічав на вулиці, вона завжди усміхалася і виглядала щасливою.

Одного разу я запитав її, чи любить вона свого чоловіка.

Вона відповіла, що зрозуміла, що для сім’ї важливіші стабільність і порозуміння між подружжям. Якщо цього немає, лише коханням не проживеш.

Я не погоджувався з нею, але й спорити не міг, не мав на це права, бо почувався зрадником.

Не зміг забути Марічку і не одружився, на відміну від неї.

Не уявляв, що житиму з жінкою і матиму дітей, не кохаючи її.

Мої батьки намагалися підібрати мені дівчину, яку вважали підходящою, але я наполегливо відмовлявся.

Зрештою, вони змирилися і почали просити, щоб я сам обрав собі жінку, яка мені до вподоби, для продовження нашого роду.

Я, однак, не хотів нікого, окрім Марічки. Але вона вже влаштувала своє життя, де не було мені місця.

Батьки постаріли, захворіли й один за одним пішли з життя. Я залишився сам в нашому великому триповерховому будинку.

Все менше бачуся з друзями, бо вони вже доглядають онуків, і їм не до мене. Та й я їх уникаю.

Я радію за їхнє щастя, але водночас серце ниє.

У суботу й неділю присвячую час фарбуванню і ремонту гойдалок, каруселей та гірок на дитячих майданчиках у нашому місті.

Іноді допомагаю в облагородженні майданчиків у дитячих садках.

Роблю це на добровільних засадах і безкоштовно, бо не потребую грошей. Таким чином, я роблю щасливими чужих дітей та онуків.

Продав усі землі та нерухомість від батька і матері.

На отримані гроші здійснив пожертви декільком школам і притулкам для покинутих дітей.

Один з друзів запитав, чому б не пожертвувати гроші у будинок для літніх людей. Але я не хочу так робити.

Як би жорстоко це не звучало, так я віддаю данину своїм батькам, через яких залишився сам.

До того ж, майбутнє за дітьми, чи не так?

Маленьким потрібна більша турбота і гарний старт у житті.

А коли я помру, мій будинок стане власністю школи, в якій я навчався.

Якщо захочуть, нехай користуються ним або продадуть.

Головне, щоб він пішов на добру справу!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 2 =

Також цікаво:

Storie di vita1 годину ago

Quando erano piccoli, desideravo continuamente qualche minuto di silenzio.

«Figli miei, quando non ci sarò più, promettetemi che non diventerete degli estranei che si incontrano soltanto ai funerali.» È...

Storie di vita1 годину ago

Quando non ci sarò più, chi riunirà i miei figli attorno alla stessa tavola? Il desiderio di una madre per il loro futuro

Vorrei dire loro qualcosa che forse non sono mai riuscita a esprimere fino in fondo, perché noi mamme, a volte,...

EN2 години ago

The Coat I Never Brought Back to Walter Hayes

I was standing on a folding stage behind a ribbon the color of a stop sign, and a reporter from...

Storie di vita3 години ago

Mi chiamo Patrizia, ho cinquantotto anni e vivo vicino a Ferrara. Quando ho sposato Roberto, avevo soltanto ventotto anni.

Dopo trent’anni di matrimonio, mio marito mi ha annunciato di aver finalmente conosciuto il vero amore. Mi sono chiesta che...

Storie di vita4 години ago

Erano così deboli che riuscivo a sentirle soltanto avvicinando il viso.

Quando avvicinai la mano, il gattino appoggiò la sua minuscola zampetta sul mio dito, abbassò la testa e cominciò a...

IT5 години ago

Giorno delle Dimissioni in Via dei Tigli

Carol Bennardi aveva scritto tutto su un quaderno a spirale: a che ora uscire, dove parcheggiare, quali fiori portare. Il...

EN6 години ago

The $96,000 Ledger at Kowalski Auto on Dorr Street

Dana Kowalski sat in her Honda CR-V across the street from her father's garage, engine running against the cold, watching...

EN7 години ago

Green Beans at Half Past Eight

Mom called on Wednesday at half past eight in the morning, right as I was trying to finish my coffee...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.