З життя
Прогулянка святково прикрашеним містом у новорічній атмосфері.
Василь йшов святково прикрашеним до Нового року містом. Зазираючи в вітрини, він відчував, що такого Нового року в нього ще не було. Майже двадцять років спільного життя мов під воду пішли.
Василь, вмілий і розумний чоловік, одружився на Людмилі у 19 років. Він ніколи не шкодував про це, не скаржився на життя: Людмила, робота, навчання, донька Оленка, друзі. Заробляв він непогано, міг балувати своїх дівчат.
Оленка з раннього дитинства захоплювалась фарбами та папером. Її захоплення переросло у чудові картини, і вона поїхала навчатися до художньої школи.
Людмила, хоч і могла залишатися вдома, завжди ходила на роботу, щоб “бути в тонусі й не застоюватись”. Напевно, цей тонус допомагав їй виглядати чудово та знати все і про все – одна колега захоплювалася літературою, і Людмила намагалася відповідати їй, інша спортом – Людмила з нею займалася спортом. Усі були задоволені життям.
Чотири роки тому Василь влаштувався на роботу в велику компанію, де налагоджував верстати та складне обладнання. Нещодавно співвласник вирішив рухатися в ногу з часом у сфері управління персоналом. Спочатку до них приїхали коучі з психологами, навчаючи “правильному” життю. За рахунок компанії видали товсте керівництво з основними тезами “правильного” життя. Василь здавав за ним залік, щоб отримати річну премію. За рік роботи він так не втомлювався, як на заліку.
Наступним кроком була поїздка на тимбілдінг із сім’ями. Вони мали зблизитися для підвищення результативності праці. Всі зрозуміли це по-своєму, тому до середини першого дня змогли брати участь у командних іграх лише 6 людей – Василь, Людмила, директор і ще троє співробітників.
Директор засмутився через таке нерозуміння тимбілдінгу співробітниками. Василю стало шкода директора, людина добра, з повагою ставився до колективу, хоча в особистому житті йому не щастило – говорили, що його дружина пішла ще до того, як він став співвласником. Василь попросив Людмилу взяти участь разом з ним у всіх запланованих заходах. Людмила піклувалася про директора: поїла чаєм, стрибала в мішку і навіть переходила жердинку через яму. Треба було підтримати людину.
А на листопадові свята Людмила повідомила Василю, що у неї з директором виникла любов пізнього віку, що вони хочуть одружитися та навіть народити дитину. Василь спочатку хотів було піти і розбиратися, але розсудив, що цим нічого не виправиш і відпустив дружину. Друзі навперебій запрошували його святкувати Новий рік разом, але настрою ніякого не було.
Василь зупинився на переході й, чекаючи зеленого світла, дивився довкола. На стовпі висіло оголошення: «Шукаю людину для зустрічі Нового року». Далі йшов номер телефону і ім’я «Світлана». Сам не знаючи чому, Василь відірвав папірець з телефоном і подзвонив. На іншому кінці відповів жіночий голос.
– Добрий день. Чи можна Світлану. Я щодо оголошення. Про Новий рік.
– А де ви його прочитали? Я кілька наклеїла, потім зрозуміла, що дурниця. Наче всі зібрала.
– На переході через проспект.
– Так. Про нього забула. Вибачте.
– А давайте зустрінемося на центральній площі. Завжди святкував вдома. А тут такий випадок.
– Я теж там хотіла.
31 грудня об 11 вечора Василь стояв на вказаному місці з пакетом мандаринів та цукерками. У термосі був гарячий чай. Поруч зупинилася симпатична жінка трохи молодшого віку, в руці теж пакет, з якого виглядав термос. «Може якийсь обман? Навіщо такій жінці шукати когось для святкування? Хоча, що вона мені зробить? Ідіот, навіщо подзвонив. Але не втекти ж тепер» – промайнуло у Василя в голові, і він підійшов до жінки.
– Ви Світлана?
– Так.
– Ходімо погуляємо. А може кудись у кафе?
– Я курку смажену у фольгу загорнула. І бутерброди. Можна в кафе, а потім на площу.
Але кафе всі були або закриті, або місць у них не було. Василь зі Світланою зайшли в провулок і натрапили на компанію, яка сперечалася біля ресторану.
– Та от хоч цих молодих людей! – несподівано проголосив чоловік, звертаючись до Василя. – Молодий чоловіче, а ви зі своєю дівчиною хочете святкувати Новий рік у ресторані?
– У нас тут одні… несвідомі люди почали святкувати день раніше. І тепер полягали спати. Сказали, що все життя мріяли так відсвяткувати, лежачи в ліжку з шматком торту. А банкет вже оплачений і треба оплачувати навіть за тих, хто «новатор». От і шукаємо когось на їх місце.
– А давайте спробуємо?! – сказала Світлана. – Я в ресторані на новорічну ніч ніколи не була. Гуляти, так гуляти.
– Давайте. А потім на площу.
На площу вдалося вийти ближче до четвертої години. Тому що в ресторані почалося таке веселощі та танці, що йти зовсім не хотілося. Василь танцював зі Світланою, потім з чийсь дочкою, потім з чийсь мамою, а потім чомусь почав танцювати лезгінку, яку до цього танцювати не вмів, з тим ж чоловіком, який запропонував їх запросити.
– Це найвеселіша новорічна ніч, яка була в моєму житті, – сказала Світлана. – Я взагалі ледве-ледве до другої ночі завжди висиджувала. А зараз майже ранок, але сну ні в одному оці.
– І мені спати зовсім не хочеться. Давайте мандарини з цукерками з’їмо. Як планували. А ви завтра, точніше сьогодні, що робите? Давайте відпочинемо і підемо на каток чи на лижах покататися.
– Давайте на каток. Давненько не каталася.
На катку Василь нарешті дізнався, чому Світлана шукала з ким зустріти Новий рік.
– От коли не чекаєш нічого особливого, воно й складається. Я з чоловіком розлучилася. Він людина гарна, але завжди у щасливому очікуванні багатого майбутнього. А я живу сьогоднішнім днем. Він спочатку в нашому місті чекав, що на нього паде якась надзвичайно цікава та високооплачувана робота, потім перетягнув мене сюди. Місто велике, можливостей більше. І знову на дивані чекав надзвичайних пропозицій. П’ять років чекав, а потім знову у нього з’явилася нова ідея, і він на південь вирішив поїхати. А я тут обжилася, робота гарна. От і розлучились. До друзів іти не хотіла, всі зі співчуттям дивляться і кажуть, що я погарячкувала. Що чоловіками, які не п’ють, не курять і руки не піднімають, не розкидаються. От і написала оголошення. Потім злякалася і зняла.
– А я з дружиною розійшовся. Вона іншого полюбила. А давайте завтра в парк підемо на лижах кататися?…
Рівно через рік об 11-ій вечора неподалік площі зупинилася машина. Василь допоміг вийти Світлані.
– Може, все ж таки зайдемо в кафе, як минулого року? Нас запрошували, – Світлана поправила шапку, на руці у світлі ліхтарів блиснула обручка.
– Там задушливо, накурено. Тобі ж через три місяці народжувати. Як і планували рік тому – зустрінемо Новий рік на центральній площі і додому. Тобі відпочивати треба. Хоча… Давай зайдемо на півгодинки… А потім одразу на площу…
His Wife Packed Her Bags and Vanished Without a Trace — When Manipulation Backfires and Family Ties Are Tested
His wife packed her things and disappeared without a trace. “Stop acting like a saint. Itll all work out. Women...
Grandson Doesn’t Matter: When a Mother-in-Law Favors One Grandchild and Ignores the Other, a Father’s Loyalty is Tested
Mum thinks that Sophie cant cope, my husband finally muttered. She says she needs more help because she hasnt got...
Came Home Early: A Heavily Pregnant Wife Surprises Her Husband, but Instead of a Warm Welcome, She’s Sent Shopping for Beef and Left Waiting on the Street While He Cleans the Flat
Returned Home Early Tuesday, 7th March Are you at the bus stop? Toms voice shot up sharply on the phone....
The Carer for the Wife — What do you mean? — Lida thought she must have misheard. — Where am I supposed to go? Why? What for? — Oh, can we just skip the dramatics, please? — he grimaced. — What’s not clear here? There’s no one left for you to take care of. Where you go is none of my concern. — Ed, what’s wrong with you? Weren’t we planning to get married…? — That was your idea. I never said any such thing. At 32, Lida decided to turn her life around and leave her small hometown. What was left for her there? Endure her mother’s nagging? Her mother simply couldn’t stop scolding Lida about the divorce, constantly asking how she managed to “lose” her husband. Yet Vas’ka wasn’t worth a kind word—drunk and a womaniser! How did she end up marrying him all those eight years ago? Lida wasn’t at all upset about the divorce—in fact, she felt she could finally breathe again. But she argued constantly with her mum about it, and they also fought about money, which was always in short supply. So, she’d head off to the county town and land a great job there! Look at Svetka—her old school friend—she’d been married for five years to a widower. Who cares if he’s 16 years older and hardly a heartthrob, at least he has a flat and a decent income. And Lida reckoned she was just as good as Svetka! — Well, thank heavens! You’ve come to your senses! — Svetka encouraged her. — Pack your things, you can stay with us for a bit, and we’ll sort out the job situation. — Won’t your Vadim Petrovich mind? — Lida was unsure. — Don’t be silly! He does whatever I ask! Don’t worry, we’ll get by! Still, Lida didn’t want to stay long at her friend’s place. After just a couple of weeks and her first wages, she rented her own room. And just a couple of months later, she had a stroke of luck. — Why is a woman like you working in the market? — said one of her regulars, Edward Boris, with concern. Lida knew all her regulars by name by now. — It’s cold, it’s hard work—not ideal. — Gotta earn money somehow, — she shrugged, — unless you have another offer? Edward Boris wasn’t exactly a dreamboat in her eyes—twenty years older, a bit pudgy, starting to bald, and with a shrewd look in his eye. He was always particular about choosing his vegetables and paid to the penny. But he dressed well and drove a nice car—definitely not a down-and-out, not a drunk. He also had a wedding ring, so she never considered him as husband material. — You strike me as responsible, steady, and clean, — Edward Boris switched to a familiar tone, — have you ever cared for anyone who was ill? — I used to look after a neighbour, actually. She had a stroke, her children live far away, so they paid me to help. — That’s great! — he exclaimed, and then put on a somber face: — My wife, Tamara, has had a stroke too. The doctors say she has little chance of recovery. I’ve brought her home, but I haven’t got time to look after her. Will you help? I’ll pay you properly. Lida didn’t have to think long—much better to be in a warm flat changing bedpans than freezing on the market for ten hours a day serving picky customers! He even suggested she live there, so no more rent. — They’ve got three spare rooms! You could play football in there! — she delightedly told her friend. — No children either. Tamara’s mother was a real madam—even at 68, she acted half her age. She’d just remarried and was busy with her husband. No one else to care for the invalid. — Is she really that sick? — Oh yes, poor thing can’t move or speak. She won’t get better. — You almost sound happy about it, — Svetka eyed her. — Of course not, — Lida looked down, — but once Tamara’s gone, Edward Boris would be free… — Are you for real, Lida? Wishing someone dead for a flat?! — I’m not wishing anyone dead—I’m just not going to miss my chance! Easy for you to say, you’ve got it made! They had a huge fight and didn’t speak for half a year—until Lida confessed to Svetka her romance with Edward Boris. They couldn’t live without each other, but of course, he’d never leave his wife—not that type! So for now, she’d remain his lover. — So you’re shacking up with him while his wife is dying in the next room? — her friend was appalled. — Do you even see how vile that is? Or are you that blinded by his money—if he’s even got it? — Trust you to never say a kind word, — Lida retorted. They stopped talking again, but she barely felt guilty—well, perhaps just a bit. She cared for Tamara with real diligence, and since her affair with Edward Boris began, she took on all the housework too. After all, a man needs more than just a woman in his bed—he wants a good meal, crisp shirts, a clean flat. Lida thought her lover was very content, and she was enjoying her life too. She barely noticed Edward had stopped paying her for caring for his wife. Not that it mattered now—they were almost like husband and wife! He gave her money for shopping, and she managed the budget, not realising it was tight. And his job paid well enough—but never mind, once they got married it would all become clear. With time, the spark between them dulled, and Edward lingered less at home, but Lida put it down to the strain of having a sick wife. She pitied him, even though he barely spent a minute a day checking on Tamara. Even so, Lida wept when Tamara finally passed away. She’d given a year and a half of her life to that woman—you can’t get that time back. She organised the funeral too—Edward was “too grief-stricken.” He gave her the bare minimum for expenses, but she did everything properly. No one could accuse her of a thing. Even the neighbours, gossiping about her and Edward—nothing escapes them!—nodded approvingly at the funeral. His mother-in-law too seemed satisfied. So Lida never expected what Edward said next. — You understand there’s no need for your services anymore, so I’m giving you a week to move out, — he said on the tenth day after the funeral. — What do you mean? — Lida’s voice faltered. — Where should I go? Why? — Please, do we have to have this scene? — he sighed. — There’s no one left for you to care for, and where you go is none of my business. — Ed, what’s wrong with you? We were supposed to get married… — That’s your fantasy. I never said anything of the sort. Next morning, after a sleepless night, Lida tried to talk again, but he just repeated the same words and urged her to move quickly. — My fiancée wants to renovate before the wedding, — was all he said. — Fiancée? Who’s that? — None of your business. — Oh, none of my business?! Well, I’ll move out, but you’ll pay me for my work first. You were meant to pay forty grand a month. I only got paid twice. So you owe me £8,000. — You can do the sums, can’t you! — he snorted. — Don’t get carried away… — And you owe for cleaning too! I won’t nit-pick, just pay me ten grand and we’ll call it even. — Or what? You’ll go to court? There’s no contract. — I’ll tell Tamila—remember, your mother-in-law owns this flat. Edward’s face changed, but he recovered quickly. — Who’d believe you? — he huffed. — You know what? I don’t want to see you. Get out now. — You’ve got three days, darling. No ten grand, and there’ll be a scandal, — Lida replied, heading for a cheap hostel. She’d managed to save some of the housekeeping money. On the fourth day, having had no answer, Lida went back to the flat. Tamila, the mother-in-law, was there. Lida could see from Edward’s face she’d never get paid. So she told Tamila everything. — She’s making it all up! Don’t listen! — the widower protested. — Well, well, I’d heard rumours at the funeral, but I didn’t believe them — Tamila’s stare was fierce. — Now it all makes sense. And you, my dear son-in-law, don’t forget who owns this flat? Edward froze. — So, I want you out of here within the week. No—within three days. Tamila turned to leave, then paused at Lida. — And you, standing there like you expect a prize? Get out! Lida bolted from the flat, realising there’d be no money for her—not now. Back to the market again; there’d always be work there… **The Carer’s Devotion: Betrayal Behind Closed Doors in Suburban England**
A Carer for My Wife What do you mean? Linda could hardly believe what she was hearing. Where am I...
We Refused to Let Our Daughter in: A Family’s Tense Night of Tough Love, Despair, and Final Chances
Why didnt you let her back in? Kate finally asked, her voice barely above a whisper. It was the question...
Don’t Bother Unpacking – You’re Moving Out Tonight: Leona Was Sprawled on the Sofa When Irina Walked In, Only for Her Husband to Announce Their Divorce After a Fateful New Year’s Eve Discovery Involving a Dodgy “Bunny” Costume, Some Holiday Deceptions, and the Truth Unraveling Faster Than Tinsel on a Christmas Tree
Dont bother unpacking your suitcase youre moving out So, whats going on? demanded Emma, her voice leaving no room for...
The Summerhouse Standoff: A Daughter Takes Back What’s Hers
The Summer House Issue Daughter Gets Her Due Lucy, you have to understand, its a dire situation, Geoffrey Taylor pinched...
Even the Good Ones Get Left Behind
A fine woman can be left behind too In the looking glass, Alice saw herselfa lovely woman of thirty-five with...