Пригоди в зоомагазині: зустріч з приємною продавчинею середніх років.

Відвідав я наш зоомагазин, де ми раніше купували мишенят. Продавчиня — приємна блондинка середнього віку.
– Ми у вас нещодавно мишей купували…
– Я пам’ятаю. Для киці.
– Точно!
– Що, з’їла?
– Та ні, ми не дали. Миші цікавіші за кицю. Добренькі, веселі, до рук ідуть.
– А киця що, дика?
– Та не те слово.
– А що з мишами?
– Ви нам разом з ними наповнювач продали. З чого він?
– А в чому справа?
– Бачите, вони його їдять!
– Так це ж кукурудзяна крихта. Вона їстівна.
– Ой! Я думав, що вона синтетична. Думав, якщо вони синтетичний наповнювач жруть, то може їм замість води машинного масла наливати?
– А чим ви їх годуєте?
– Та всім. Зерно всяке, каші. Але найбільше вони люблять ковбасу і варену яловичину.
– Ви що, ковбасою їх годуєте?! (обурено)
– А що, не можна?
– Та ви з глузду з’їхали! Це ж їм печінку посадить! Ви самі ту ковбасу пробували?!
– Ні, я її мишам купую! Звичайно, пробував.
– Ви взагалі знаєте, з чого її роблять?!
– Звісно. З сухожиль і туалетного паперу. Дуже смачно.
– У моєї сестри чоловік має знайомого, який на м’ясокомбінаті працював, таке розповідав, з чого ковбасу роблять…
(у кожного є знайомий, у якого є знайомий, якому ще один знайомий розповідав, що він працював на м’ясокомбінаті і з чого там ковбасу роблять)
– Ну, ковбасу мишам не можна. А м’ясо?
– Звісно, ні!
– Ну а якийсь білок їм потрібен? Рибу?
(тут з’являється точна копія продавщиці, тільки молодша років на двадцять)
– Ви з глузду з’їхали?! Вся риба з глистами!
– Може, яйця?
– Там чистий холестерин!
– А сир?
– Ви що, не знаєте, що коровам дають антибіотики? Ніякого молочного!
(тут я трохи спітнів від хвилювання)
– Слухайте, ну нічого не можна! А самі ви що їсте, якщо нічого не можна?
– Як це що? Здорову їжу. Овочі, фрукти. Кашки.
– Серйозно?
– А що?
– Ви ці овочі-фрукти перевіряли? Там
же нічого натурального не залишилося, одна радіація, пластик і пестициди!
– Та годі!
– Ось вам і годі. Ви вже якщо так дбаєте про здоров’я, купіть прилад, він копійки коштує. У будь-якому помідорі фон сильніше за Чорнобиль!
– Ой, ну вас!
(продавчині переглядаються й блідніють)
– А ваші кашки? Це ж зерно. Ви
взагалі в курсі, що Росія стала першим у світі експортером зернових?
– Так! (у голосі гордість за державу)
– І це вас не насторожує?
– А чому?
– Подумайте! Щоб досягти таких результатів, скільки хімії в землю треба вбухати? Та ви таку кашу їсте, що після неї щур у ковбасі – просто мармеладка!
Коли я покидав магазин, вони ще стояли з відкритими ротами, дивлячись одна на одну.
Напевно тепер помруть з голоду.
Прийшов додому, налив чаю, зробив бутерброд з ковбасою. Миші обурено заскребли по склу.
– Вам не можна! – чавкаючи повним ротом, строго сказав я мишам. – Ковбаса шкідлива. Їжте свою кукурудзяну підстилку.
Миші заніміли і засопіли. Чорненька злобно оскалилась, а руденька згорнулася в клубочок і тихенько заплакала.
– Та й не треба вас! – сказав я. – Треба би з вас розписку взяти, що я не несу відповідальності.
Взяв шматок ковбаси, розділив навпіл, половину кинув мишам, які відразу почали їсти, другу половину кинув киці, яка сиділа з іншого боку та уважно слідкувала за мишами.
Киця навіть не понюхала ковбасу.
У присутності мишей у неї псувався апетит.
– Мишей з’їсти не дам! – сказав я строго й категорично.
Киця презирливо фыркнула, штовхнула ковбасу лапою і, виляючи худим задом, пішла в кімнату.
– Це щоб ви голоду не натрапили! – крикнув я їй услід, згадавши бабусину приказку, коли ми в дитинстві не хотіли їсти кашу.
Потім відрізав собі щось особливо небезпечного ковбаси, полив її отруйним майонезом і зітхнув, згадавши нещасних продавщиць з зоомагазину.
“Нічого, – подумав я, – не пропадуть. У них
там великі запаси екологічно чистого котячого корму, а в крайньому разі – їстівний кукурудзяний наповнювач”…