Приїхала? Краще б грошима допомогла, – сухо проказала тітка.

Василина скривила лице через нав’язливий дзвінок, який змусив її прокинутися.

Здивовано глянула на екран телефону — дзвонила двоюрідна сестра, з якою вони не спілкувалися понад два роки.

– Ти спиш? Щастить тобі, я ж не можу зімкнути очей. Всі сльози вже виплакала…

– Ніч, звісно, що я сплю, — Василина глянула на будильник, який показував пів на другу ночі.

– Раз так спокійно спиш, то, мабуть, ще нічого не знаєш? — загадково промовила Любов.

– Любове, давай ближче до справи, — зі зітханням сказала Василина у трубку. — Мені рано вставати.

– Встигнеш виспатися. У нашій родині горе! — з докором мовила сестра, немов вона була в цьому винна.

– Яке? — налякано запитала Василина, вирішивши, що щось сталося з її матір’ю.

– Дядько Тарас сьогодні помер, — з риданням всхлипнула Любов. — Несподівано. Для тітки Марини це стало великою несподіванкою. Грошей немає. Потрібно зібрати на допомогу. Ми завтра з братом їдемо в село. Ти з нами поїдеш?

– Ні, я не можу. Приїду тільки на поминки.

– Тоді перекажи мені гроші, ми завтра їх тітці віддамо, — знову нагадала про фінансову допомогу Любов. — П’ять тисяч гривень.

Василина миттєво перерахувала необхідну суму через телефон двоюрідній сестрі і знову лягла спати.

Їй було не надто прикро через сумні новини, адже вона давно не спілкувалася з родичами з боку батька.

Після його смерті вони перестали контактувати з сім’єю Василини, заявивши, що тепер їм не родичі.

Дівчина вважала, що залишатися осторонь буде некрасиво, тож вирішила допомогти.

Після переказу грошей їй ніхто не дзвонив. Любов одразу забула про неї.

Василина кілька разів намагалася додзвонитися, аби дізнатися дату похорону, але сестра не брала трубку.

З трудом дізнавшись її через спільних знайомих, дівчина поїхала провести дядька в останню путь.

Тітка Марина зустріла племінницю з незадоволеним обличчям, ніби більше була засмучена її появою, ніж смертю чоловіка.

– Приїхала… Хто ж тебе покликав?! Краще б копієчкою помогла, — з презирством промовила жінка.

– Я ж вам переказала п’ять тисяч, — заперечила Василина.

– Дивно, щось мені нічого не дійшло, — недовірливо сказала тітка Марина.

– Я через Любов передала…

– Ой, брешеш, — жінка склала руки на животі. — Вони мені з Артемом тільки десять тисяч передали. По п’ять від кожного. Тебе в цьому списку не було.

– Нічого не розумію, — Василина почала шукати очима двоюрідну сестру.

Та, на жаль, кудись зникла. Дівчина насилу знайшла її на вулиці, біля воріт.

– Любове, ти що, тітці Марині не передала мої гроші? Тоді де вони? — вимагала пояснень Василина.

– Передала, — неохоче відповіла дівчина.

– Вона сказала, що гроші тільки від тебе й Артема…

– Плутає щось, — байдуже відповіла Любов.

– Ти передала десять тисяч?

– Так.

– Це ж за двох, а не за трьох!

– Здрасті! А бензин взагалі-то хтось теж має сплачувати, — Любов закотила очі і скривила обличчя.

– П’ять тисяч? Їхати всього двісті кілометрів. До того ж, чому я маю оплачувати ваш проїзд? — засипала питаннями Василина.

– Не зрозумію, ти хочеш, щоб я повернула тобі гроші чи що? — ядовито поцікавилася дівчина.

– Так, хочу!

– Зараз немає, пізніше переведу, — Любов розвернулася і з гордо піднятою головою пішла геть.

Після всього Василина не захотіла залишатися в чужому домі, адже реакція тітки та вчинок двоюрідної сестри змусили її пошкодувати, що вона погодилася допомогти.

Тихцем дівчина замовила таксі і поїхала. Через тиждень їй зі сльозами подзвонила мати.

– Донько, це правда, що ти спочатку дала гроші на похорон Тараса, а потім забрала? — майже плачучи, запитала жінка.

– Дала, але нічого не забрала.

– Тітка Марина ходить по селі і всім говорить, що ти гроші забрала. Образилася на те, що вона тебе з розпростертими обіймами не зустріла, — сумно промовила мати. — Мені по селу соромно ходити, всі примружуються.

– Мамо, все було не так! — Василина була обурена плітками, які поширила родина.

Вона тут же розповіла матері про те, що сталося насправді в домі тітки Марини.

– Любов мені так і не повернула гроші, — закінчила свою розповідь Василина.

– Вона гроші у тітки Марини забрала, значить, а сказала, що це ти їх вимагала назад! От безсовісна! Щоб вони їм поперек горла стали! — з обуренням промовила жінка.

Дізнавшись про це, Василина спочатку хотіла подзвонити Любові, але потім вирішила не псувати собі нерви і просто припинила з нею спілкуватися.

Втім, через кілька місяців двоюрідна сестра несподівано сама нагадала про себе.

– Дядькові Тарасу вирішили поставити пам’ятник. З вас сім тисяч, — діловим тоном повідомила Любов.

– Ні, я більше ні копійки не дам!

– Нічого собі ставлення до родини, — зітхнула в трубку Любов. — Не очікувала, чесно кажучи.

– Я теж не очікувала, що мене обмануть, як дурочку, а потім ще й плітки поширять.

– Ти про що взагалі?

– Гроші мої у тітки Марини забрала?

– Ні!

– Брешеш!

– Ну забрала, і що з того? — з викликом промовила Любов. — Ти все одно рідко витрачаєшся на родину.

– Може, тому що про мене згадують лише в трагічних ситуаціях?

– Навіщо тоді родина? Загалом, ти даси гроші чи ні?

– Ні. Ті, що ти забрала у тітки Марини, мені не повернула, забрала собі, але все виставила так, ніби вони у мене. І після цього ти думаєш, я стану з тобою зв’язуватися? Та й взагалі, після смерті батька ви всі сказали, що ми з матір’ю вам більше не родня, а раз так, то я вам і не зобов’язана допомагати! — висловилася Василина і, не бажаючи більше слухати двоюрідну сестру, заблокувала її номер.