Прийшла? І хто тебе кликав? Краще б фінансово допомогла, – сухо промовила тітка.

Вона відклала телефон і сперлася на подушку, намагаючись прокинутися. Її розбудив різкий дзвінок, і Євдокія з подивом глянула на екран – телефонувала двоюрідна сестра, з якою вона не спілкувалась понад два роки.

– Що, ще спиш? Тобі пощастило, а я й очей зімкнути не можу. Усі сльози вже виплакала…

– Так, ніч, звісно ж я сплю, – відповіла Євдокія, глянувши на годинник, що показував пів на другу ночі.

– Раз так спокійно спиш, значить, ще нічого не знаєш? – продовжувала сестра загадково.

– Зоряна, не тягни, кажи вже, в чому справа, – зітхнула Євдокія. – Мені завтра рано вставати.

– Встигнеш виспатися. Біда у нас у родині! – з докором промовила сестра.

– Яка? – налякалася Євдокія, уявивши, що щось сталося з її мамою.

– Дядько Тарас сьогодні помер, – схлипнула Зоряна. – Несподівано. Для тітки Марії це був шок. Грошей немає. Треба допомогти. Ми з братом завтра їдемо в село. Поїдеш з нами?

– Ні, не можу. Лише на панахиду приїду.

– Тоді переведи мені гроші, завтра передамо тітці, – знову нагадала про фінансову допомогу Зоряна. – П’ять тисяч гривень.

Євдокія відразу перевела необхідну суму двоюрідній сестрі й знову заснула.

Вона не дуже засмутилася через новину, бо давно перестала спілкуватися з родиною з боку батька.

Після його смерті вони перестали контактувати з сім’єю Євдокії, заявивши, що тепер вони їм не родичі.

Євдокія вирішила, що залишатися осторонь буде некрасиво та вирішила допомогти.

Після переказу грошей їй ніхто більше не дзвонив. Зоряна наче про неї забула.

Євдокія кілька разів намагалася додзвонитися, щоб дізнатися дату панахиди, але сестра не відповідала.

З великими зусиллями дізнавшись через спільних знайомих, вона вирушила провести дядька в останню путь.

Тітка Марія зустріла племінницю з неприязню, немов була більше засмучена її приїздом, ніж смертю чоловіка.

– Приїхала… Хто тебе сюди кликав?! Краще б гривнею допомогла, – з презирством сказала жінка.

– Я відправила вам п’ять тисяч, – заперечила Євдокія.

– Дивно, мені нічого не дійшло, – недовірливо сказала тітка Марія.

– Я передала їх через Зоряну…

– Ой, брешеш, – тітка склала руки на живот. – Мені з Артемом передали тільки десять тисяч. По п’ять від кожного. Тебе в списку не було.

– Нічого не розумію, – Євдокія почала оглядатися в пошуках двоюрідної сестри.

Але та чомусь зникла. Євдокія знайшла її на вулиці, біля паркану.

– Зоряно, ти що, не передала тітці Марії гроші від мене? Де вони? – вимагала звіту Євдокія.

– Передала, – неохоче сказала Зоряна.

– Вона каже, що гроші тільки від тебе і Артема…

– Плутано щось, – байдуже відповіла Зоряна.

– Ти передала десять тисяч?

– Так.

– Це ж за двох, а не за трьох!

– Дивина! Хтось має платити за бензин, – закопила губу Зоряна.

– П’ять тисяч? Їхати всього двісті кілометрів. Крім того, чому я повинна оплачувати вам проїзд? – засипала питаннями Євдокія.

– Ти хочеш, щоб я повернула гроші чи що? – саркастично запитала сестра.

– Так, хочу!

– Зараз немає, пізніше поверну, – Зоряна розвернулася і гордо пішла геть.

Після всього цього Євдокії зовсім не хотілося залишатися в чужій оселі, бо реакція тітки й вчинок двоюрідної сестри змусили її жалкувати про рішення допомогти.

Обережно викликавши таксі, вона поїхала. Через тиждень їй зателефонувала мама.

– Доню, це правда, що ти спочатку дала гроші на похорон Тараса, а потім забрала? – з трепетом спитала жінка.

– Дала, але нічого не забирала.

– Тітка Марія по селу ходить і всім каже, що забрала гроші. Образилась, що ти не прийшла з розкритими обіймами, – сумно сказала мама. – Мені по селу соромно ходити, всі криво дивляться.

– Мамо, все було не так! – Євдокія обурилася через чутки, які поширила родина.

Вона відразу розповіла матері, що справді сталося у домі тітки Марії.

– Жанна так і не повернула гроші, – закінчила свою історію Євдокія.

– Вона забрала гроші у тітки Марії і сказала, що це ти їх вимагала назад! От безсовісна! – з обуренням сказала мама.

Дізнавшись про це, Євдокія спершу хотіла подзвонити Жанні, але подумала, чи варто псувати собі нерви, і просто перестала з нею спілкуватися.

Але через кілька місяців несподівано знову нагадала про себе двоюрідна сестра.

– Дядькові Тарасу вирішили поставити пам’ятник. З тебе сім тисяч, – діловим тоном заявила Зоряна.

– Ні, більше ні копійки не дам!

– Нічого собі ставлення до родини, – здивувалася Зоряна. – Не очікувала, скажу чесно.

– Я теж не очікувала, що мене як наївну проведуть, а потім ще й почнуть плітки розпускати.

– Про що ти взагалі?

– Ти взяла гроші у тітки Марії?

– Ні!

– Брешеш!

– Ну взяла, і що з того? – з викликом сказала Зоряна. – Бо ти рідко тратишся на родину.

– Може, тому, що про мене згадують тільки в трагічних ситуаціях?

– Навіщо тоді родина? Тож ти даси гроші чи ні?

– Ні. Те, що ти забрала в тітки Марії, мені не повернула, а сама взяла, але виставила, ніби вони в мене. І після всього цього ти думаєш, я стану з тобою зв’язуватися? Та й взагалі, після смерті тата ви всі сказали, що ми з матір’ю вам більше не родина, а раз так, то я ні до чого вам не зобов’язана! – висловилася Євдокія і, не бажаючи більше слухати двоюрідну сестру, заблокувала її номер.