З життя
Приїзжай, прошу… – Ти ж знаєш, я не приїду!
– Аню, приїдь, прошу тебе…
– Мамо, ти ж знаєш, я не приїду!
– Анечко, благаю тебе, йому зовсім зле…
– Не проси, я не приїду.
“Ненавиджу!” – Аня розлючено кинула трубку телефону вбік. Підійшла до холодильника, різко відчинила дверцята та дістала пляшку горілки. Налила в чарку, постояла в роздумах і вилила напій в раковину. Сіла на табуретку і розплакалася.
Минуло десять років, як вона не була в батьківському домі.
В випускному класі Аня закохалася. Однокласниці часто ходили на дискотеки та вечірки в університет, що був недалеко від школи. Якось, піддавшись вмовлянням подруг, вона теж прийшла на дискотеку. Там вона зустріла Його. Він грав у ансамблі та чудово співав. Був сином дипломата. Дівчата ходили за ним хвостиком. Кожна мріяла про побачення з Ним. Аня не знала, чому Він обрав саме її. Вона вперше закохалася. Бігла на зустрічі з Ним, забувши про навчання і обов’язки вдома, почала обманювати батьків, щоб частіше бувати з Ним.
Короткий роман з Ним закінчився її вагітністю. Її коханий став уникати зустрічей з нею. А потім взагалі зник. Натомість з’явилася його мати, яка запропонувала знайти хорошого гінеколога, аби позбутися дитини. Вона підкреслила, що вони не мріяли про таку невістку і що взагалі Аня не пара їхньому синочку…
Аня довго не наважувалася повідомити про вагітність мамі. Коли вже не могла ховати живіт, зізналася, що чекає дитину.
– Шльондра, погань, тебе лише гулянки цікавлять, а не навчання, – кричав батько. – Який сором! Як я людям в очі дивитися буду? Йди геть! Бачити і знати тебе не бажаю!
Мати мовчала й плакала. Вона завжди й у всьому слухалася батька. Він був владний, грубий і зумів з роками придушити її волю. З думкою матері він ніколи не рахувався, тому вона давно йому не перечила.
Вислухавши тираду грубощів і образ, Аня кинула в рюкзак пару майок, джинси і пішла з дому…
Спочатку вона блукала по друзях, але ніхто особливо не радів її сусідству. Позичивши грошей у подруги, вона поїхала в інше місто до тітки, існування якої знала лише з розповідей матері. Через батька, який був власником і захищав матір від всякого спілкування з подругами й навіть з рідною сестрою, Аня про інших родичів нічого не знала.
Приїхавши у незнайоме місто, вона дізналася, що тітка там вже кілька років не живе – вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Куди саме сусіди не знали. Голодна, і не знаючи, що далі робити, Аня направилася назад. Поблизу вокзалу стояли літні жінки, пропонуючи свої готові продукти супутникам у дорогу. Аня підійшла до жінки, яка на коробці, застеленій целофановим пакетом, продавала пиріжки. Вона нахилилася, щоб непомітно вкрасти. Сильно хотілося їсти, а грошей не було. Але вкрасти вдалося незграбно, і це помітила продавщиця пиріжків. Жінка хотіла вдарити дівчину, але побачивши її живіт, ошелешилась.
Жадібно поїдаючи пиріжки, Аня розповіла незнайомій жінці все, що з нею сталося в останні дні. Жінка жила одна і запропонувала Ані зупинитися у себе.
До родів Аня торгувала пиріжками на привокзальній площі. Вона постійно думала, що заробить грошей і поїде додому. Вона ще сподівалася на прощення батька і на те, що все налагодиться…
Але в чужому їй місті довелося затриматися на довгих десять років.
Вона народила доньку. Бабусею для дитини стала жінка, яка дала їй притулок. Бабуся займалася дитиною, а Аня працювала. Спочатку була прибиральницею в магазині. Потім треба було замінити захворілу продавщицю. Вона впоралася, і її перевели в продавці. Зазирнувши її старання і відповідальність, призначили старшим продавцем. Коли знесли магазин і поруч виріс гіпермаркет, вона працювала там. Поступово від старшого продавця, адміністратора і приймальника товарів, вона виросла в кар’єрному зростанні до начальника відділу. Зараз Аня займала посаду завідувачки кількома торговими відділами.
Після народження доньки вона телефонувала своїй матері – хотіла повернутися в рідний дім. Але мама просила її того не робити. Батько викреслив доньку з свого життя і чути нічого про неї не хотів.
Після смерті своєї рятівниці, яка заповіла їй свій дім, Аня телефонувала мамі. Вона потребувала допомоги, бо багато працювала, а донька часто залишалася одна. “Матері було б не погано виїхати на час від тирана”, – так міркувала Аня. Але мама знову відмовила. Тому зв’язок між ними був перерваний на довгий час. І от такий дзвінок…
Довгих десять років вона чекала слів: “Вибач. Приїжджай” чи просто “Повернись, донечко!” Але тепер…Отак…Навіщо тепер?
Що він хоче почути від неї? “Вибач, таточку, я була не права”.
Образа і ненависть до батька притупилися з роками. Душа боліла від нерозуміння, небажання вислухати її, від того, що довелося страждати і часто наступати на горло своїм бажанням і гордощам. Було дуже важко. Часом опускалися руки і жити не хотілося…
Але тепер вона пишалася тим, що в місті її поважали, керівництво дослухалося і рахувалося з її думкою. Вона облаштувала будинок у модному, сучасному стилі. Донька навчається в престижній гімназії. В особистому житті все в порядку. Її кохана людина зробила їй пропозицію руки і серця.
“У мене все добре, – думала Аня. Хіба я стала б такою успішною і самостійною, якби батько не вигнав мене?.. Пробачити, попрощатися і забути. Забути для себе. Заради себе і свого майбутнього”…
Аня зателефонувала на роботу, пояснила складену ситуацію і пішла збирати валізу…
My Husband Invited His Ex-Wife Over for the Sake of the Children—So I Checked Into a Hotel to Celebrate on My Own
My husband invited his ex-wife over for the boys, so I spent the holiday in a hotel Where are you...
Never Truly Forgotten Every day, Prohor commutes from his job in London: a ride on the Tube, then the bus, before finally arriving home. The journey lasts over an hour each way. His car spends more time parked than on the road, thanks to London’s notorious rush hour traffic—he finds it easier and faster by public transport. Two years ago, his family life changed drastically; he and his wife quietly divorced. Their daughter, seventeen at the time, stayed with her mum. There were no dramas—Prohor was never one for arguments. He’d noticed his wife had changed over the years, grown restless, and often left late, claiming she was meeting friends. When he asked, —Why are you always out so late? Most wives are at home by this hour. —None of your business. Those ‘normal’ wives—just hens. I’m different: clever, social, and need more than just home. Besides, I’m not a farm girl like you. —So why did you marry the farm boy? —Picked the lesser of two evils, she’d retort before shutting down the conversation. Soon after, she filed for divorce and moved Prohor out of the flat; he’s since got used to renting and isn’t ready for marriage again, though he keeps looking. On the Tube, like most, he doesn’t waste his travel time—scrolls through social media, reads news, jokes, and watches clips. Scrolling absentmindedly, one image jolts him—it’s an ad: Folk Herbalist Mary, Natural Remedies He recognises the face immediately—his first love from school: unrequited, unforgettable. He remembers her well, that strange but beautiful girl from his class. Barely making his stop, he rushes home on foot, skipping the bus just to clear his head. Inside, he forgets his dinner and sits in the corridor, staring at his phone, jotting down the number in the ad before his device demands a charge. While his phone powers up, memories flood back: Mary was always different from their first day in Year 1. Quiet, modest, with her school dress a little below the knee—unlike the other girls. Their small village outside Oxford was a place where everyone knew everyone, but no one knew much about Mary. She lived with her grandparents in a unique house by the woods—like something out of a fairytale. He fell for her—childishly, yet to him, seriously. She had a handmade rucksack with beautiful embroidery, and rather than the usual “hiya”, she’d always greet people with: “Good health to you.” She was like a character from an old English legend—never rowdy, always polite. One day Mary missed school, and the kids went to check on her. Outside the village, they saw her home—and a crowd: her grandmother’s funeral. Mary in her headscarf, wiping her tears, her grandfather silent but present. After the burial, the children were even invited in for the wake. That memory stuck—his first funeral. Mary returned to school soon after. Time passed, the girls matured, took to makeup and fashion battles. Only Mary remained as dignified and natural as ever, her cheeks rosy without a hint of blush. The boys started courting; Prohor tried his luck with Mary. She didn’t respond at first, but at the end of Year 9, he managed: —Can I walk you home after school? She replied, quietly, privately, —I’m promised, Prohor. It’s tradition in our family. He was confused—what tradition? Later he learned her grandparents were Old Believers, her parents having died young, leaving her their legacy. Mary excelled at school, wore no jewellery, kept to herself despite the others’ gossip. She blossomed every year, by Year 10 there was no denying her beauty. After graduation, classmates scattered. Prohor moved to London for university. He heard Mary married her betrothed and moved to a remote village, living a simple rural life—herding cows, working the land, raising a son. None of their classmates saw her again. “So that’s what Mary does now,” Prohor muses, “Herbalist… Looks even lovelier than before.” Sleep eludes him, morning comes and the routine repeats—work, but the past and beautiful Mary won’t let go. First love never fades, always stirs the heart. After several days in a daze, he finally messages her: —Hello, Mary! —Good health, she replies, unchanged as ever. “What concerns you?” —Mary, it’s Prohor, your old classmate. Remember we shared a desk? Saw you online—had to write. —Of course, Prohor, the brightest lad in our class. —This is your number, can I ring you? he asks. —Of course, she replies. After work, he calls; stories and memories exchanged. Where do you live? What’s life like? —I’m still in the old family home by the woods, she tells him. Came back after my husband died—a bear attack in the forest… Grandfather’s gone too. —Sorry, I had no idea… —It’s alright, Prohor, it was long ago. Life goes on. You’re just calling for a chat, or do you need some herbs? I sometimes advise. —Just wanted to say hello. No herbal remedies needed, just saw you and all the memories came flooding back. Miss the old village—my mother’s gone now. They reminisce and say goodbye. But a week later, restless, Prohor calls again: —Hi, Mary. —Good health, Prohor. Missing someone or fallen ill? —Just missing you, Mary—please don’t be cross, but could I visit you? —Come if you like, she says, unexpectedly. Whenever you get the chance. —My holiday’s next week, he beams. —Good, you know the address. He spends the week preparing, choosing gifts for Mary—wondering what she’s like now. At last, he drives from London to his old village—six hours, not a hardship, he loves long drives. Arriving, he’s shocked at the changes. New homes, shops, even the local factory thriving, the high street buzzing. —Wow, thought our village, like so many others, must’ve faded away. But it’s thriving, he says aloud. —It’s a proper town now, replies a passing pensioner with pride. Been granted borough status for ages. You haven’t been back for years, have you? —Years and years, says Prohor. —Our mayor’s a good man—really cares about the place, so it’s grown and blossomed. Mary waits for Prohor at the old house when he calls to say he’s arrived. As his car turns in, Mary’s heart races. No one ever knew how she’d loved Prohor since school—a secret she’d have carried forever had he not reappeared. Their reunion is joyful. Sitting for hours in the gazebo, the old house your typical English cottage—aged, yet welcoming. —Mary, I’ve come on business, he says, with a serious look. —I’m listening, she answers a bit nervously. —I’ve loved you all these years, surely you can’t still turn me away? Mary leaps up, throws her arms around him. —Prohor, I’ve always loved you, too—since I was a girl. Prohor spends his holiday with Mary, and as he leaves, he promises, —I’ll sort things at work, switch to remote, and come back for good. I’m not going anywhere else—I was born here, and here I’ll make myself useful.
Forgetting Completely Was Impossible Every day, Alfred took the underground from work to home, then caught the bus, and eventually...
Yesterday — Or How a Dinner Party for the “Gourmet Brother-in-Law” Became a Lesson in Family, Boundaries, and the True Cost of Hospitality in a Classic English Home
June 7th How quickly a gathering can turn into a test. I dont know why I still get so flustered...
Dandelion Jam After a mild, snowy English winter, everyone in the quaint town is longing for the fresh green leaves and colourful blooms of spring. Taissa, living in her cosy flat with her granddaughter Vera—whose parents, both doctors, have gone to work in Africa—finds herself cherishing the new season. The rhythms of the town change: market stalls buzz, neighbours gather on garden benches, and birdsong replaces alarm clocks. Taissa’s daily life intertwines with her lively neighbours—cheerful, well-read Valerie and grumpy Mrs Simmons—whose gossip and camaraderie brighten the days. Meanwhile, Vera happily attends school and dance class, proud to be watched over by her loving grandma. When Taissa strikes up a warm friendship with her thoughtful neighbour George Ellis, a widower with a distant daughter, they find comfort in shared stories and park strolls. Yet, tension brews when George’s daughter Vera visits and demands he sell his flat to move in with her family, suspecting Taissa’s intentions. An awkward confrontation ensues, but Taissa remains gracious. Life brings Taissa and George back together; he approaches her with a crown of dandelions and a jar of homemade dandelion jam, sharing its English folklore and health benefits. Their friendship flourishes over tea, recipes, and evenings under the old linden tree. Through spring’s renewal, two hearts discover sunshine in companionship and the sweet taste of dandelion jam. Thank you for reading and supporting my stories—wishing you all life’s brightest joys!
Dandelion Jam The snowy winter had finally packed its bags and left, not that the cold was anything to write...
Didn’t Want To, But Did: The Nerve-Wracking Choices of Vasilisa Living Alone in Her Grandmother’s Country Cottage, Facing Village Gossip, Deadly Debts, and a New Love with Anton the Local Policeman
Didnt want to, but did Sarah wasnt much of a smoker, you know? Still, shed convinced herself that a cigarette...
Relatives Demanded My Bedroom for the Holidays, Left Empty-Handed When I Refused to Give Up My Sanctuary
Relatives demanded my bedroom for the holidays and left with nothing So where am I supposed to stick this massive...
A Silent New Year’s Eve
New Years hush November drifted in, drab and drizzly, the kind of grey that seeps into your bones. Each day...
Mother-in-law Helped Herself to My Gourmet Foods from the Fridge—Stuffing Them All into Her Bag Before Saying Goodbye
The mother-in-law slipped the delicacies from my fridge into her handbag before heading home. “Are you sure we need all...