Connect with us

З життя

Принц, который не оправдал ожиданий…

Published

on

10 июня 2025 года

Смотрю на старую фотографию — вот она, Людмила, моя первая любовь. Познакомились мы с ней, когда я только вернулся со службы. Ах, какой же я был тогда дурак!

Она была скромной, милой девушкой — светловолосой, с лучистыми глазами и застенчивой улыбкой. А я? Высокий, крепкий парень, только что из армии — ну чистая обложка журнала! Все подружки шептались: «Чего он в ней нашёл?» Даже её мать, Анна Васильевна, крутила у виска: «Красивый, как павлин, а верность у таких — деньги на ветер. Погляди, дочка, не спеши».

Но Люда верила мне. В кино ходили, в парке гуляли. Я не баловал её словами, но когда брал за руку — она вся замирала. Потом начал отдаляться: то спортзал, то друзья новые. Люда, как тень, за мной тащилась, даже записалась на те же тренировки. А я? Ухмылялся, когда она простыла: «Больше книги читай, а не в бассейн лезь». Видел, как глаза у неё тускнеют, но плевал на это.

А потом и вовсе пропал. Не звонил, не писал. Узнал потом, что Анна Васильевна её подняла, как мать-командир: «В парикмахерскую, да платье новое!» Через месяц Люда на танцах — вся сияет. И тут какой-то тихий парень, Сергей, начал за ней ухаживать. Не герой, зато честный. Через два месяца — предложение.

«Вот это мужик! — сказала Анна Васильевна. — Не болтается, а сразу женится». Люда согласилась. Свадьба, дети, свой дом…

А я? Женился, изменил, развёлся. Теперь сижу один, фото старые листаю. Анна Васильевна была права: блеск — не золото, а верность — не в словах. Люда нашла своё счастье. А мне осталось только одно: понять, что настоящие ценности — не во внешности, а в тех, кто с тобой и в горе, и в радости.

Жаль, слишком поздно это осознал.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 1 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Він обрав сім’ю. Але не нашу.

— Мам, годі тобі! — Ігор різко відвернувся від вікна, де спостерігав за машинами. — Досить вже чіплятися одного! Я...

З життя5 години ago

Любов, що запізнилася

Галя Іваненко складала коробку зі старими світлинами, коли знайшла випускне фото. Сорок років тому вона стояла поруч з Миколою, а...

З життя6 години ago

Шість років таємної доброти: юна пекарка і бездомний зниклий герой

Шість років пекарка Марійка лишала їжу тихому жебракові — не знаючи навіть його імені! У день її весілля з’явилося дванадцять...

З життя8 години ago

Дочка пробачила, а в мене — гіркота

Олеся пробачила, а я – ні. Віра Петрівна розглядала себе у дзеркалі, поправляючи сірий костюм. Сьогодні Олесці виповнилося тридцять. Перший...

З життя10 години ago

Більше не зноситиму

Валентина Петрівна тримала в руках теплі палянички від Ярини, усміхаючись цьому несподіваному повороту долі. Після розмови вона зрозуміла, що іноді...

З життя13 години ago

Пробачити, але занадто пізно

“Запізніле пробачення” — Не смій мені дзвонити! Чуєш? Ніколи більше не дзвони! — Галина Петровна з силою кинула слухавку на...

З життя16 години ago

Не хочу таку доньку

– Не треба мені такої доньки! – вигукувала Ярина Петрівна, махаючи пом’ятим аркушем паперу. – Сором для родини! Як я...

З життя16 години ago

Я у шлюбу, але самотня в житті

– Сонечко, ну поясни мені, як це тлумачити? – сусідка Валентина Петрівна стояла на порозі з торбинкою в руках і...