З життя
— Привезли нову дівчинку… Брудну й вшиву, кажуть! Фу!
— Чула, новеньку дівчинку привезли… Занехаяна! Ще й кажуть, що з вошами! Фу! — Леся скривила акуратний носик. — Та де вони таких тільки знаходять, Марія Миколаївна?
— Та скрізь, Лесю… Там, де дітки нікому не потрібні…
— Ну, я не знаю… Щось вони… Неприємні, чи що…
— Це ти неприємна, Леся! — тітка Маша зітхнула. — І взагалі, навіщо ти в дитячий будинок прийшла працювати? Ти що думала, тут рай земний? Це ж дитячий будинок, Леся! Не ваш клуб і не дискотека! Дитячий будинок! Зрозуміла?
— Зрозуміла, — Леся надула губи. — І якщо хочете знати, я тут не з власної волі! Мені практику пройти треба, а якщо ні, батько не буде допомагати! Сам так сказав!
— Ось як! — тітка Маша усміхнулась. — На перевиховання, зрозуміло… Ну, що ж, гарної тобі практики, Леся… Але знай, якщо батько тебе сюди прислав, значить, матимеш справу з найбільш запущеними дітками, а це, скажу тобі, не легко!
— І що з ними? — Леся злякано подивилася на тітку Машу.
— Та незабаром дізнаєшся…
Як і передбачала тітка Маша, Лесю визначили в групу новоприбулих, доручивши їй, за можливості, соціалізовувати дітей.
Лесе завдання здалося страшним, але вона розуміла, що відступити не зможе, бо тоді батько її не похвалить…
Діти в групі були всі як один. Дикі, занедбані й нещасні.
Дехто з них і говорити добре не вмів, соромився і ховався, зате при вигляді їжі перетворювався на маленьких дикарів і готовий був за зайвий шматок хліба порвати.
Мабуть, це спочатку найбільше лякало Лесю, але, на її ж подив, досить швидко вона до цього звикла і перестала дивуватися.
Якщо зі ставленням діток до їжі Леся змогла змиритися, то з тим, що вони були дуже перелякані і, певно, не раз жорстоко биті, звикнути ніяк не могла.
Як психолог, вона намагалася розговорити дітей, але це було нелегко.
Вони всі, без винятку, боялися.
Лише з часом, можливо, через тижні два, вони помалу почали відкриватися й розповідати Лесі історії зі свого життя.
Історії, від яких кров у жилах застигала…
Найбільше Лесю вразила історія шестирічної Софійки.
Дівчинка, як виявилося, зовсім не знала дитинства.
Ляльки й інші іграшки побачила вперше лише в дитячому будинку. Фрукти взагалі спочатку не знала як їсти і відмовлялася, а от фломастери Софійка довго намагалася спробувати на смак. У дівчинки було багато шрамів, але звідки вони взялися, Софійка не розповідала, та все ж, поступово, Лесі вдалося дівчинку розговорити.
З’ясувалося, що всі рани Софійці завдавала рідна мати, роблячи це систематично…
Леся настільки прониклася історією Софійки, що не помітила, як почала ходити на роботу з радістю.
Їй більше не були неприємні ці діти, навпаки, тепер вона відчувала до них прихильність і велике співчуття. Кожного з них їй хотілося обійняти, заспокоїти, показати, що вони комусь потрібні.
Що вони в цьому світі не зайві… Незабаром стало відомо, що матір Софійки позбавили батьківських прав, і дівчинка тепер іде на удочеріння. І, потрібно сказати, батьки для маленької знайшлися доволі швидко.
Леся поговорила з ними, розповіла про Софійку, і її головною рекомендацією стала — любов.
Тільки безмежна любов могла розтопити сердечко цієї маленької дівчинки…
У той день, коли Софійку забрали з дитячого будинку, Леся несподівано для себе розплакалася.
— І оце ти! — говорила тітка Маша, погладжуючи Лесю по голові. — А ти, дівчинко, виявилася справжньою людиною! Я думала, ніщо тебе не зворушить, а тут дивись… Малеча покинута…
А Леся все плакала і не могла зупинитися. Після практики Леся повернулася в той же дитячий будинок, і це неабияк здивувало як її батька, так і колег, але їй було байдуже.
Вона відчувала, що ця робота — її покликання, і, як показав час, так і було.
Ще багато разів Лесі доводилося слухати страшні історії від дітей, не раз плакати разом із ними, але кожного дня, незважаючи ні на що, вона йшла на роботу.
Йшла, знаючи, що знову комусь допоможе, а це вартувало багато.
Принаймні для самої Лесі…
Jamás le conté a mi hijo exactamente cómo conseguí el dinero para el depósito de la universidad.
Al menos, no del todo. Le dije a Jack que tenía fondos guardados. Le aseguré que todo estaba bajo control....
Everyone Feared the Dog and Gave It a Wide Berth—Until a Little Girl Walked Up to ItShe knelt down, and the dog timidly licked her hand, revealing the gentle soul hidden beneath its fearsome appearance.
Sometimes life throws up stories that make you think afterwards – surely it couldn’t have happened exactly like that. But...
Nathan Harrison había cerrado contratos multimillonarios en todos los rincones del mundo sin parpadear siquiera. En los círculos del poder lo llamaban el Rey del Concreto. Su firma convertía terrenos baldíos en rascacielos de lujo, en corredores comerciales exclusivos, en comunidades amuralladas donde el dinero compraba hasta el silencio. Creía haberlo visto todo. Hasta que un viernes por la tarde, en una pequeña panadería de barrio, vio a su ex esposa contar monedas para comprar pan —y no supo, en ese instante, que los dos niños parados junto a ella eran sus hijos.
Cuando Nathan cruzó la puerta, la vio de espaldas. Una mujer inclinada sobre el mostrador, separando monedas con los dedos...
Levantó la sábana esperando encontrar pruebas de que su esposa embarazada lo había traicionado. En cambio, encontró sus piernas destrozadas, sus manos temblorosas sobre el vientre, y el terror que su propia familia había ocultado detrás de puertas cerradas. Entonces Clara lo miró y susurró: “Ya firmaste para quitarme a mi hijo.” En ese instante, comprendió que los traidores no estaban en esa cama. Estaban en su propia sangre.
Daniel había llegado al hospital preparado para confirmar lo que su familia le había estado sembrando al oído durante semanas:...
Nathan Harrison had closed billion-dollar deals on six continents without blinking. In the world of real estate, they called him the Concrete King — a man whose pen turned vacant lots into gleaming towers, whose name on a contract made competitors step back and reassess. He thought nothing could catch him off guard anymore.
Then came a Friday afternoon in a neighborhood bakery on the north side of Chicago. He almost didn't go in....
El velo cayó antes de que el sacerdote pudiera terminar la bendición.
El encaje blanco salió volando del cabello de Clara Bennett y aterrizó sobre los escalones de mármol del altar. La...
The veil didn’t just slip — it was torn.
White lace spiraled from Clara Bennett's hair and drifted down across the cold marble steps of the altar like a...
Son-in-law brought a mutt to the country house; mother-in-law insisted it be kicked out. Then the dog saved the family from losing half the garden.
When the son-in-law turned up at the cottage with a scruffy dog, Margaret nearly fainted with indignation. But a month...