Пухнастий герой рятує від небезпеки

Котик врятував від біди

Я придбала однокімнатну квартиру в старому районі міста. Місце не найкраще, але великих грошей у мене не було, тож обирала з того, що є. Квартира простора й світла, з високими стелями. Лише під’їзд був брудний і старий, а на вулицях майже не було молоді. Але я все одно була щаслива, адже це було моє перше велике придбання.

Після багатьох років у гуртожитку я вже забула, що таке власний куточок. З часом квартира почала здаватися мені холодною й дуже порожньою. Власне, так воно і було. Меблів у мене було мінімально, штори ще не купила. Планувала, що поступово обзаведуся цим всім.

Увечері в квартирі чулося ехо і мої власні кроки. Це трохи мене напружувало і навіть лякало, але нічого вдіяти не могла. Придбати всю меблі і зробити ремонт одночасно я фінансово собі дозволити не могла.

Одного разу вночі я прокинулася, відчуваючи, що задихаюся. На грудях ніби щось важке лежало. Кожен вдих давався важко. Я намагалася піднятися, але не змогла. Мене ніби притисло до ліжка. В страху я рухала головою, намагаючись вийти з цього стану. У якийсь момент стало легше. Я змогла вільно вдихнути. Захоплюючи повітря, я почула, як заскрипів паркет, ніби хтось вийшов з кімнати. Підлога в квартирі була стара, і при ходьбі дошки рухалися.

Я налякано оглянулася, але нічого не побачила. Колеги на роботі, вислухавши історію, припустили, що це могло бути сонним паралічем. Хтось навіть порадив звернутися до лікаря, але я вирішила не поспішати. Раптом це було випадкове явище.

Проте через кілька ночей все повторилося. Я знову задихалася, а потім хтось вибігав з кімнати. Цього разу, окрім скрипіння дошок, я почула легке постукування, наче у втікача були дуже довгі нігті. Але цей випадок не змусив мене піти до лікаря. Два тижні я спокійно жила, поки дивний стан не повторився. Цього разу, крім відчуття важкості, з’явилося почуття здавленого горла. Я майже втрачала свідомість. У якийсь момент мене відпустило, і знову було чути кроки.

Наступного ранку я виявила на своїй шиї дивні сліди. Це були синці. Хтось справді душив мене вночі. Я неабияк налякалася і не повернулася до квартири.

Дві ночі я провела у подруги. Вона потягла мене до ворожки, яка запевнила, що на мене навели порчу, і пообіцяла її зняти. Разом ми поїхали до мене в квартиру. Екстрасенс довго проводила якийсь обряд. Вона запевнила, що зняла порчу й тепер я можу спати спокійно. Я розплатилася з жінкою, і вона пішла.

Я лягла спати з легким серцем, але вночі мене знову душили. Я прокинулася від відчуття важкості, мені не вистачало повітря. Хапаючись за свою шию, я відчула на ній чийсь шорсткий, дуже холодний дотик. Я намагалася закричати, але безуспішно. Тоді я спробувала розтиснути захват невідомого, на що пролунало шипіння. Я чітко усвідомлювала, що хтось душить мене, сівши на грудях. Наша боротьба тривала деякий час. Потім сутність відпустила мене й знову втекла з кімнати, стукаючи нігтями по підлозі.

Налякана я вибігла з квартири. Постоявши кілька хвилин на сходовій площадці, вирішила повернутися. Заснути я більше не змогла. Засвітила світло й просиділа до ранку на кухні.

На роботі всі помітили моє бліде, втомлене обличчя. Я не стала говорити колегам, що сталося, і просто послалася на втому. У квартиру повернутися було страшно, тому я попросилася ночувати до подруги. Але потрібно було забрати з дому речі, тож після роботи я поїхала спочатку до себе.

Піднімаючись сходами, я зустріла свою сусідку бабу Галю. Вона несла в руках коробку. Літня жінка зупинила мене і спитала, чи не потрібен мені кошеня.

Я заглянула в коробку. У ній сидів милий білий котик із добрими очима. Баба Галя розповіла, що знайшла малюка біля магазину і тепер шукає йому господарів. Не знаю, чим я керувалася, але чомусь погодилася взяти котика собі. Мабуть, мені було страшно повертатися в квартиру одній, навіть на кілька хвилин.
З котиком на руках я відчинила двері до свого житла. У кімнатах було тихо. Я випустила котика, а сама пішла в спальню збирати речі. За кілька хвилин я почула, як мій пухнастий улюбленець голосно шипить. Я забігла на кухню. Котик стояв посеред неї і, втупившись у кут, голосно шипів. Його шерсть стояла дибом. Я не розуміла, що відбувається.

Котик рішуче підбіг до стіни й почав дерти старі шпалери, що залишилися від попередніх господарів. Я хотіла його відтягти, але потім згадала численні історії про те, що коти відчувають потойбічні сили.
Разом з моїм пухнастим другом я взялася знімати шпалери зі стіни. У кутку я побачила невелике заглиблення, заклеєне газетами. Відклеївши їх, я виявила дивний згорток. Витягнувши й розгорнувши його, я ледь не знепритомніла. Всередині лежали кісточки, пір’я, сіль і невелика фотографія. Зі старого знімка на мене дивилася стара, потворна бабуся. Її очі були зовсім блідими, ніби без зіниць. Здавалося, що вона вже була мертва, коли її фотографували.

Я чула про таку традицію. Мовляв, померлих родичів фотографували на пам’ять, адже прижиттєвих знімків зазвичай було мало.
Я дістала з шафи тарілку, висипала на неї вміст згортка разом із фотографією і підпалила. Квартира наповнилася зловісним запахом. Мені довелося навіть заткнути носа. Мій котик мовчки спостерігав за спаленням. За спиною я чула кроки старих, кістлявих ніг. Сутність билася в агонії, безнадійно бігаючи по всій квартирі.

Згодом стало тихо. Я спалила вміст згортка до тла. Відкрила вікна, щоб вивітрити неприємний запах, взяла кота, речі й поїхала до подруги. Ночувала у неї одну ніч, а потім повернулася до себе в квартиру. Я помітила, що в кімнатах стало тепліше, а ехо майже пропало. Можливо, справа була не в порожнечі, а в тому, що хтось постійно ходив за мною.

Через місяць я випадково зустріла бабу Галю. Подякувавши їй за подарунок, почула від неї щось дивне: “Я завжди помічаю, що мешканці тієї квартири погано сплять, – зітхнула літня жінка. – Мабуть, це все через відсутність котика. Тварини – наші головні цілителі”.

Я задумалася над її словами. Хотіла спитати, що їй відомо про дивну квартиру, але коли відкрила рота, зрозуміла, що баба Галя вже пішла. Більше ніхто не турбував мій сон, а поруч завжди муркотів мій пухнастий захисник.