Connect with us

Storie di vita

Пухнастий рятівник!

Published

on

Хвостатий янгол-охоронець!

Це сталося, коли я закінчувала 11 клас. Ввечері в школі йшли підготовчі курси. Темніло швидко, а йти треба було далеко і через приватний сектор. Зазвичай поверталась з подружками-близнючками, але того дня вони захворіли на грип.

Я вийшла зі школи. Вже було майже зовсім темно. Біля входу сиділа велика вівчарка. Як тільки я вийшла, вона підвелася і пішла поруч, зліва біля ноги.

Спершу я насторожено дивилася на собаку. Але вона йшла впевненою ходою, весь час ліворуч, на одному і тому ж відстані від мене.

Йти було довго і нудно, і я запитала вівчарку:
— Привіт, красуне, ти ж знаєш, що я не твоя господиня?
Мені здалося, що собака кивнула, потім вона повільніше виляла хвостом і ткнулася мокрим носом у мої пальці.
— Гарна дівчинка! — я погладила її широкий лоб і пухнасту спину. — То ми йдемо в один бік?
Вівчарка підпірнула під мою руку.

Я йшла і розповідала собаці про Сергійка, в якого тоді була закохана, про бабусю і дідуся. Це звучить дивно, мабуть. Але вона була чудовим співрозмовником, слухала уважно, поводила великими вухами і не перебивала.

За розмовами я не помітила, як пройшла майже половину дороги. У цей момент мене наздогнало іномарка. Машина різко пригальмувала і повільно котилася поруч зі мною. Я злякалася. У місті якраз ходили чутки про кілька згвалтувань. Говорили, що в подіях був замішаний син одного з директорів шкіл. І що хлопця ніколи не покарають. У машині голосно грала музика, всередині сиділи четверо. Усі п’яні. Іномарка зупинилася. Один з хлопців вийшов і намагався вхопити мене за руку:
— Дівчинко, сідай у машину.
Я оглянулася. Навколо нікого. Тільки п’яні хлопці і я. Що робити?

І в цей момент вівчарка почала гучно гавкати, шерсть на її загривку стала дибом, вона оскалила зуби.
— Дівчинко, прибереш собаку!
Але вівчарка продовжувала гучно гавкати, кидалася на хлопця і намагалася вхопити його за зап’ястя. Той вскочив у машину. Іномарка швидко зникла.

Собака миттєво заспокоїлася і притулилася до мене. Я ще хвилин десять гладила її тремтячими руками, мене трясло нервовим тремтінням:
— Дякую, хороша, надійна, дякую, дякую…

Потім ми пішли далі. Я і собака. Вона провела мене до під’їзду. Усередину не пішла. Лише підштовхувала мене носом — йди додому.

Я подивилася на собаку:
— Підожди, я винесу щось смачненьке…
Вівчарка трохи відступила назад. У неї були особливі очі. Янтарні, золотисті, вони наче сяяли сонцем і теплом. Начебто це була не собака зовсім…

Я швидко піднялася на 3 поверх:
— Бабусю, там собака, дай швидко щось поїсти…
Я скинула взуття, вийшла на балкон, він був з протилежного боку будинку. І… собака чекала під балконом. Вона встигла оббігти будинок. Як вона могла знати, що я вигляну? Знала.

Подивилася на мене, виляла хвостом:
— Ти вдома? Ну, все добре!

І помчала далі у своїх справах.

Бабуся, почувши цю історію, сказала, що це був Янгол-охоронець.

А ти як думаєш? Так? І знаєш, я пам’ятаю її очі… Сонячно-янтарні. Я пам’ятаю їх і досі. І знаєш, отой особливий теплий світ я іноді бачу в очах людей… Мені здається, так світить любов…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × два =

Також цікаво:

EN3 години ago

The Night Clementine Slipped Out, and the Folder I Kept for Eleven Weeks

I found the tank empty at 5:40 in the morning, before the first ferry horn even sounded across Puget Sound....

IT7 години ago

Porta chiusa della 3ª B

Quando avevo quindici anni mi iscrissi al liceo classico di via Dante, a Verona, e già nella prima settimana di...

IT9 години ago

La scatola di latta del nonno Learco

Quando la nonna Ines compì ottantuno anni, mi chiese di andare da lei a Pistoia per un giorno preciso: il...

EN11 години ago

The Workshop on Birchwood Lane, Thirty Square Feet of Silence

Carol Whitfield switched off the iron and only then realized she'd been standing there for five minutes, pressing the same...

EN11 години ago

The Rooster Bakery

Maggie Hollis stood behind the counter of her shop on Elm Street when her hands froze over the dough. It...

IT14 години ago

Il peso di un invito

La prima cosa che Celeste Marchetti notò del mio abito fu il colore. La seconda fu che non mi vergognavo...

Storie di vita16 години ago

Alessandro aprì la cartellina con un sorriso arrogante, come se fosse convinto di trovarci qualche documento privo di valore.

Alessandro aprì la cartellina con un sorriso arrogante, come se fosse convinto di trovarci qualche documento privo di valore. Ma...

EN18 години ago

The Denim Jacket That Cost Her a Business Partner

Renata Castellano turned sixty-two in March, and she still ran the front counter of her own tailoring shop on Fillmore...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.