Радість від несподіваного прибутку: робота моєї мрії.

Вікторія була щаслива, що знайшла роботу з такою високою зарплатою. Вона навіть не могла уявити, що її праця може так цінуватися. Їй здавалося, що вона не отримає цю посаду — так дивно дивився на неї заступник директора, який оцінював її професійні якості.

Вона відчувала, що він зовнішньо не був нею вражений. Дивлячись на елегантних жінок, які працювали в офісі, вона розуміла заступника директора. Вікторія бачила і відчувала, що він дуже хотів сказати їй “ні”, але, переглянувши її трудову книжку, був здивований:
— Дванадцять років на одному місці за ці копійки? Чому ж ви, Вікторіє Петрівно, так низько цінуєте свою працю, знання та освіту?..
— Це не я, це держава так цінує, — відповіла Вікторія і сумно усміхнулася. — Після інституту без досвіду роботи могла влаштуватися тільки в державну установу, потім діти народилися, самі знаєте, що з маленькими дітьми не бажають брати на роботу. Так склалися обставини, тому мені довелося працювати в дитячому садку, а згодом не могла знайти краще оплачувану роботу…

— Ну, ми не держава, тому гідно оплачуємо професіоналізм, — важливо сказав заступник директора. — Скажу чесно, ви зовнішньо не цілком вписуєтеся в колектив, але рік завершується, а вакансія порожня вже місяць. Професіоналів мало, тож даю вам шанс з випробувальним терміном на місяць. Зарплата під час випробувального терміну повна, так що все залежить від вас. Сподіваюся, до кінця року ви владнаєте всі бухгалтерські справи, а звіт буде зданий своєчасно. А зовнішність? Думаю, отримуючи гідну зарплату, ви знайдете свій стиль і ваша зовнішність відповідатиме займаній посаді.

Вікторія йшла вулицею і сама собі усміхалася. В голові були тільки позитивні думки. Вона буде старатися з усіх сил, але цю роботу збереже за собою. Зараз листопад, і до кінця року дуже мало часу, але вона вирішила, що працюватиме день і ніч, але річний звіт вчасно здасть.

Вікторія раділа, що зможе своїм рідним на Новий Рік купити подарунки, про які вони лише мріяли, але не наважувалися просити. Вікторія не сказала своїм домашнім про велику зарплату, їй хотілося, щоб подарунки були несподіваним сюрпризом і особливо потішили її дітей та сестер.

Вікторія виховувала доньку, сина і двох своїх рідних сестер. От як це сталося. Своїх рідних батька Вікторія не знала, був вітчим, від якого і народилися її сестри. Коли мати тяжко захворіла, вітчим не бажав жити з хворою жінкою і розлучився з нею. Після тривалої хвороби мама померла, і на двох неповнолітніх сестер Вікторія оформила опіку. Дворічна донька Олеся, тримісячний син Макар, Тетяна десяти років і Катерина дванадцяти — таким різким і складним вантажем це все лягло на плечі молодої родини. Вік сестер складний, та ще й стрес від втрати мами. Чоловік Вікторії виявився слабким, не витримав відповідальності за своїх дітей, та ще й за сестер дружини, і подав на розлучення.

Вікторія опинилася сам на сам з труднощами, але вона старалася, щоб усі вони стали однією родиною. Вікторія терпимішала до підліткових вибриків сестер і перемогла в такому непростому для всіх періоді їхнього спільного життя. Сім’я Вікторії об’єдналася навколо неї. Сестри підросли і розуміли, як складно Вікторії і морально, і матеріально. Вони намагалися допомагати їй у побуті й охоче займалися з її маленькими дітьми. Завдяки терпінню Вікторії, в сім’ї все налагодилося, старші дівчата незабаром закінчать школу й їм треба буде вступати до вишів, щоб здобути освіту й професію. У Вікторії не було на це коштів, вона й так у всьому собі відмовляла, щоб зводити кінці з кінцями.

Тому молодій жінці було не до нарядів, і коли вона прийшла на співбесіду, на ній були стоптані черевики, мамине старе пальто і мамина зношена хустка. Не було у неї грошей навіть на дешевий сучасний одяг!

На роботу Вікторія прийшла в тих же стоптаних черевиках і в більш-менш пристойних спідниці й блузці.

В офісі, де вона працювала, були ще чотири жінки. Вікторія всміхнулася, представилася і побачила в очах своїх колег здивування. Відразу зрозуміла, що її зовнішній вигляд, а отже, і вона в цілому, не були сприйняті ними. Вони скривилися і сказали крізь зуби:
—Добридень, — і знову занурилися в свою роботу.

Вікторії було неприємно від реакції офісних співробітниць, але їй зараз не до встановлення контактів. Їй потрібно було наздогнати роботу за попередній місяць і ввійти в потрібне русло, і вона поринула у цифри.

Швидко пообідавши в кафе навпроти офісу і не дочекавшись кінця перерви, вона поспішила на своє робоче місце, не могла собі дозволити розслаблення. Двері в кабінет були відчинені і її зупинив за розмову і сміх співробітниць:
—Ну і дешевку взяли на роботу, ще такого чудовиська тут не було! — сказала одна з жінок.
—У начальства, напевно, щось з зором, не бачать, кого беруть на роботу. Мало сказати — дешевка, якась нещасна з базару, — підтримала інша, і всі засміялися. — І як така жалюгідність насмілилася переступити поріг нашої фірми? Одне слово — “дешевка”.

Вікторія більше не хотіла слухати подібні дифірамби про неї і зайшла в кабінет. На душі було неприємно, противно, але їй була потрібна ця робота і вона мовчки взялася до неї.

Увечері, після робочого дня, вона зайшла в магазин “Товари за доступними цінами” і придбала собі черевики. “Звичайно не шкіра,— подумала Вікторія,— але хоча б не стоптані, може, до кінця зими не порвуться”.

Наступного дня, прийшовши в нових черевиках, вона почула відвертий сміх однієї зі співробітниць, яка запитала, вказуючи на її взуття:
— Де ж можна купити таке мотлох, такий жах? Ну треба ж себе хоч трохи поважати і не носити всяке старе, та й шкодувати оточуючих. Неможливо ж дивитися на це, — вона поглядала на Вікторію з гидуванням.

Вікторія хотіла промовчати, але потім вирішила, що якщо зараз не дасть відсіч, ці приниження повторюватимуться.
—Доведеться вам дивитися на мене таку, яка я є. Тут вже нічим не можу вам допомогти. Всі претензії до начальства, воно мене прийняло на роботу. Ви знаєте, а мені теж неприємно дивитися на ваш манікюр, який нагадав мені пташині кігті, — звернулася Вікторія до тієї, яка критикувала її взуття, — так що робити? А я думаю, що якщо ми один одного дратуємо, нам слід не дивитися один на одного, а зайнятися своєю роботою. На мою думку, ми тут для цього, а не для обговорення зовнішності…

Усі притихли. Ніхто не очікував такої відсічі від цієї “дешевки” і тому мовчки взялися до роботи.

Річний звіт Вікторія Петрівна виконала вчасно, за що, крім зарплати, отримала солідні преміальні.
Радіючи своїм успіхам і заробленим грошам, Вікторія призначила зустріч своїй родині після роботи біля офісу. Сьогодні вона дивуватиме подарунками дітей і сестер, адже нарешті може їм купити те, про що вони мріяли.

Колеги Вікторії були здивовані, коли, виходячи з офісу, побачили, як діти і сестри Вікторії кинулися до неї з обіймами і поцілунками. Вони мовчки перезирнулися, але цікавість перемогла гординю, і наступного дня вони все ж запитали Вікторію:
—Вікторіє Петрівно, це всі ваші діти?
—Двоє моїх дітей і дві сестри, яких я виховую з часу, як мами не стало.
—Одна виховуєш? — запитала дама з пташиними когтями.
—Одна, — знизала плечима, сказала Вікторія.

Усі притихли, стало соромно за зневагу і насмішки на адресу Вікторії. Одна з жінок сказала:
— Ви пробачте нас, Вікторіє Петрівно, ми ж не знали, що у вас все так…
—Я не тримаю злоби, от тільки у кожної людини можуть бути різні обставини, складніші, ніж у мене. Чи варто оцінювати людину за одягом і називати її “дешевкою”, якщо вона вдягнена не так, як вам подобається?..

Усі готувалися до корпоративної новорічної вечірки. Вікторія не збиралася на неї, але виявилося, що присутність обов’язкова.
Їй довелося купити замшеві туфлі, таку покупку вона давно собі не дозволяла, але вирішила зробити собі новорічний подарунок. Туфлі дуже пасували до маминого платья з напівбархату бордового кольору. Платье було трішки велике, але тканина так струменіла, що це здавалося задумкою модельєра. На платье Вікторія прикріпила маленьку золоту з перлинами мамину брошку, а довге волосся Вікторії сестри уложили короною навколо акуратної голівки.
—Вікторія, яка ти красуня! — вигукували сестри. — Мама-красуня, мама-красуня, — стрибали її діти…
На святі Вікторія Петрівна зачарувала багатьох чоловіків. Вона, можна сказати, не пропустила жодного танця, від кавалерів не було відпочинку. Особливо заступник директора, колись незадоволений зовнішнім виглядом Вікторії, був вражений її змінами. Найбільше в Вікторії приваблювала її невимушена краса, скромність і не було в її рухах тієї манерності, вигадливості, зарозумілості, які так відштовхують людей. Вибираючи королеву балу, майже всі чоловіки голосували за Вікторію. Жінки з її відділу були здивовані вибором чоловіків, але їм нічого не залишалося, як змиритися й продовжувати веселитися і радіти святу.

Заступник директора проводжав Вікторію додому. По дорозі він дізнався про родину Вікторії і ще більше зауважив її маленьку, але сильну жінку, головного й єдиного добувача в її великій родині.