Connect with us

З життя

Родная, но Незнакомая Бабушка

Published

on

— Бабушка, а ты можешь быть бабушкой ещё для кого-то?

— Ох, Светик, что за мысли? Объясни-ка толком.

— Понимаешь, у всех во дворе есть бабушки. У кого-то одна, у кого-то две, а у меня — целых четыре. Две свои, да ещё по одной от мамы и папы. А у Витьки… ни одной. И мне его так жалко.

— Так ты хочешь, чтобы я стала и его бабушкой?

— Ну ты даёшь, бабуль! Не отнять, а поделиться. Чтобы ты и ему пекла оладушки, и шарфик на зиму связала.

— Ах ты, моя горькая репка… Была у Витьки бабушка Галя. Мы с ней с детства дружили. Как сестры, не разлей вода. Только погибла она… В той аварии. Как раз когда Витька родился.

— Бабушка, ты чего?..

— Тяжело, родная. Поехали они с дедом за мамой из роддома. Утром, в гололёд. А навстречу — фура, водила заснул… Лоб в лоб. Их не стало. Ох, как же до сих пор больно…

— Бабуля… Не плачь. Я Витьку всё равно к нам приведу. Он обожает твои сырники. И варежки ему свяжи к зиме, договорились?

— Свяжу, солнышко. Только, Светка, ни слова ему. Раз мама молчит — значит, так надо. Умеешь хранить секреты?

— Умею, бабушка. Клянусь.

— Вот и ладно. А теперь беги к ребятам — скоро суп стынет.

Я выскочила во двор, где мальчишки у забора Сашки соревновались, кто выше подпрыгнет. Сашка лидировал — по довольной роже видно, а Витька с Лехой злились, кулаки сжимали.

— Эй! В пустой дом на Профсоюзной заезжают! Пошли смотреть!

— Кто последний — тот жлоб!

Мы гурьбой рванули к соседней улице. Дом стоял заброшенный уже второй год. Но сейчас возле него — грузовик, мужики таскали диваны. Подбежали. Один, рыжий, в потёкшей майке, снял кепку, вытер лоб:

— Пацаны, где тут воду набрать?

— Я из дома принесу!

— А можно у колонки!

— Проведёте?

— Пошли, покажем. А кого к нам подселяете?

— Бабку одну. Одинокая совсем. Вы уж к ней по-хорошему, а? Больше ничего не знаю.

— Мы не злые! Можно завтра прийти в гости?

— Да хоть сейчас.

Мы разбежались, только Витька задержался. Он бредил грузовиками, даже солярку нюхал с удовольствием. Залез на старую грушу напротив и притих, наблюдая.

Вдруг снизу голос:

— Прости, сынок. Не хочу мешать, но ключи потеряла… Не залезешь ли в окошко, откроешь дверь?

Витька замер, потом кивнул.

— Меня Витькой зовут. Помогу. Только дяденьки пусть подсадят.

Спрыгнул — и очутился рядом с маленькой старушкой, глаза добрые, морщинки смешливые.

— А вареники с чем любишь, Витенька?

— С вишней! И ещё с картошкой!

— Записала. Через денёк зови друзей — угощу.

Полез в форточку, дверь открыл. В доме пыль столбом. Рубаху на гвозде порвал — расстроился. Мать-то отругает. Но бабка обещала зашить. И зашила — наутро и не заметно.

С тех пор у Витьки появилась бабушка. Чужая, но своя. Варежки вязала, сказки на ночь читала, на пироги звала. Даже мать Витькина стала к ней заходить. А потом бабка Маша слегла.

Мы с Витькой сами кашу варили. Я газ зажигала, он морковку чистил. Лёха даже печку топил, когда холода ударили. Взрослые, конечно, помогали, но Витька опекал её пуще всех. Всё-таки его бабушка.

Теперь и у него, как у всех, есть бабушка. Своя. Пусть не по крови. Но самая настоящая.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × три =

Також цікаво:

З життя45 хвилин ago

Хлопчик, що прислухався до гробу матері, сказав слова, які зав froze церкву.

В церкві стояла глибока, майже відчутна тиша. Повітря насичене ладаном, слізьозами й тією болючістю, що за словами. Люди сиділи, похиливши...

З життя4 години ago

Вона вийшла заміж за чоловіка з величезним досвідом, щоб врятувати свою родину — але те, що сталося далі, змінило її життя назавжди.

Коли двадцятиоднорічна Соломія Ковальчук увійшла до палацу шлюбів з букетом білих лілій та тремтячою посмішкою, всі зупинили погляди. Поряд, спокійний...

З життя5 години ago

Любов, що дійшла до краю часу

Ох, слухай, Ганна Петрівна розбирала старі речі, знайшла коробку з фото. І натрапила на знімок з випускного. Сорок літ тому...

З життя7 години ago

Він стрибнув з вертольота, щоб врятувати незнайомця — але я не міг повірити, хто це був…

Я не мав бути біля води того дня. Лише коротка перерва від зміни в кафе на дніпровській набережній у Києві....

З життя9 години ago

Дочка пробачила, а я — ні

Валентина Петривна розглядала себе у дзеркалі, підправляючи сірий костюм. Сьогодні Солопійці виповнилося тридцять. Перший день народження доньки за останні вісім...

З життя12 години ago

Заміжня, але на самоті

Олено, ну поясни мені, як це розуміти? — сусідка Ганна Іванівна стояла на порозі з авоською й похитувала головою. —...

З життя15 години ago

Протягом 23 років я віддав усе своє життя сину з паралічем. Потім прихована камера розкрила правду, якої я ніколи не очікував.

Двадцять три роки я присвятила життя паралізованому синові. Доки прихована камера не показала правду, якої я ніколи не очікувала. Колись...

З життя15 години ago

Щастя в тіні чорного

Орина сиділа надворі крамниці й спостерігала за суєтою. Автобуси під’їжджали, визираючи пасажирів, люди поспішали кудись, а вона мусіла вирішити —...