Connect with us

З життя

Родная, но Незнакомая Бабушка

Published

on

— Бабушка, а ты можешь быть бабушкой ещё для кого-то?

— Ох, Светик, что за мысли? Объясни-ка толком.

— Понимаешь, у всех во дворе есть бабушки. У кого-то одна, у кого-то две, а у меня — целых четыре. Две свои, да ещё по одной от мамы и папы. А у Витьки… ни одной. И мне его так жалко.

— Так ты хочешь, чтобы я стала и его бабушкой?

— Ну ты даёшь, бабуль! Не отнять, а поделиться. Чтобы ты и ему пекла оладушки, и шарфик на зиму связала.

— Ах ты, моя горькая репка… Была у Витьки бабушка Галя. Мы с ней с детства дружили. Как сестры, не разлей вода. Только погибла она… В той аварии. Как раз когда Витька родился.

— Бабушка, ты чего?..

— Тяжело, родная. Поехали они с дедом за мамой из роддома. Утром, в гололёд. А навстречу — фура, водила заснул… Лоб в лоб. Их не стало. Ох, как же до сих пор больно…

— Бабуля… Не плачь. Я Витьку всё равно к нам приведу. Он обожает твои сырники. И варежки ему свяжи к зиме, договорились?

— Свяжу, солнышко. Только, Светка, ни слова ему. Раз мама молчит — значит, так надо. Умеешь хранить секреты?

— Умею, бабушка. Клянусь.

— Вот и ладно. А теперь беги к ребятам — скоро суп стынет.

Я выскочила во двор, где мальчишки у забора Сашки соревновались, кто выше подпрыгнет. Сашка лидировал — по довольной роже видно, а Витька с Лехой злились, кулаки сжимали.

— Эй! В пустой дом на Профсоюзной заезжают! Пошли смотреть!

— Кто последний — тот жлоб!

Мы гурьбой рванули к соседней улице. Дом стоял заброшенный уже второй год. Но сейчас возле него — грузовик, мужики таскали диваны. Подбежали. Один, рыжий, в потёкшей майке, снял кепку, вытер лоб:

— Пацаны, где тут воду набрать?

— Я из дома принесу!

— А можно у колонки!

— Проведёте?

— Пошли, покажем. А кого к нам подселяете?

— Бабку одну. Одинокая совсем. Вы уж к ней по-хорошему, а? Больше ничего не знаю.

— Мы не злые! Можно завтра прийти в гости?

— Да хоть сейчас.

Мы разбежались, только Витька задержался. Он бредил грузовиками, даже солярку нюхал с удовольствием. Залез на старую грушу напротив и притих, наблюдая.

Вдруг снизу голос:

— Прости, сынок. Не хочу мешать, но ключи потеряла… Не залезешь ли в окошко, откроешь дверь?

Витька замер, потом кивнул.

— Меня Витькой зовут. Помогу. Только дяденьки пусть подсадят.

Спрыгнул — и очутился рядом с маленькой старушкой, глаза добрые, морщинки смешливые.

— А вареники с чем любишь, Витенька?

— С вишней! И ещё с картошкой!

— Записала. Через денёк зови друзей — угощу.

Полез в форточку, дверь открыл. В доме пыль столбом. Рубаху на гвозде порвал — расстроился. Мать-то отругает. Но бабка обещала зашить. И зашила — наутро и не заметно.

С тех пор у Витьки появилась бабушка. Чужая, но своя. Варежки вязала, сказки на ночь читала, на пироги звала. Даже мать Витькина стала к ней заходить. А потом бабка Маша слегла.

Мы с Витькой сами кашу варили. Я газ зажигала, он морковку чистил. Лёха даже печку топил, когда холода ударили. Взрослые, конечно, помогали, но Витька опекал её пуще всех. Всё-таки его бабушка.

Теперь и у него, как у всех, есть бабушка. Своя. Пусть не по крови. Но самая настоящая.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × один =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

Відчиняючи двері незнайомцю, вона не знала, що рятує свого сина.

Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів Києва, професор Іван Петрович Коваленко, був символом професіоналізму та відданості медицині. Він...

З життя26 хвилин ago

Злиденність душі: Невигадана історія життя

Бідність душі: історія Олесі з Житомира Олеся росла, як бур’ян біля дороги — нікому непотрібна, самітня. Її ніхто не виховував,...

З життя1 годину ago

«Ви надто опікуєтеся дитиною»: це сказав лікар. Але я не хвилююся — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама. Якби...

З життя1 годину ago

Вона відчинила двері незнайомцю, не підозрюючи, що рятує життя своєму синові

Вона впустила незнайомця, не відаючи, що рятує власного сина. Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів із Києва, професор...

З життя2 години ago

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині»: це сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мати. Якби...

З життя2 години ago

Краще жити в орендованій квартирі, ніж під одним дахом з свекрухою

Краще тіснитися у найманій однокімнатці, ніж дихати під одним дахом із свекрухою — Віть, ну скільки можна?! — голос Соломії...

З життя3 години ago

Краще тіснитися в орендованій однокімнатній квартирі, ніж жити під одним дахом із свекрухою

— Олежу, скільки можна?! — голос Олени зірвався на шепіт, у якому відчувався втома і безнадія. — Ми вже два...

З життя4 години ago

Запросили в гості… і шокували: кухня, наче після вибуху

Колись нас запросили на новосилля… та й шокували до глибини душі: кухня наче після бомбардування Нещодавно ми з дружиною отримали...