Родинна драма: як хвороба свекрухи призвела до потрясінь

Родина розлому: як хвороба свекрухи обернулася драми

У затишній квартирі в центрі Києва панувала напружена тиша, яку порушували лише скрип ходулів та дитячі голоси. Зима того року була суворою, але для родини Олени та Ігоря вона стала справжнім випробуванням. Їхня свекруха, Ганна Павлівна, зламала ногу в лютому, послизнувшись на обледенілій доріжці. Перелом виявився складним, кістки зросталися повільно, і жінка, звикла до самостійності, раптом опинилася прикутою до ходулів. Пересуватися вона могла лише на кілька кроків — до ванної та назад, і то з великим трудом. Ігор і Олена, не роздумуючи, вирішили взяти її до себе. Ігор узяв на себе поїздки до лікарів, а Олена — усі домашні справи: готування, прання, прибирання, догляд за свекрухою. Але ніхто не очікував, що тимчасовий притулок перетвориться на родинну драму, яка розколола їхній дім.

Влітку родина зазвичай виїжджала на дачу під Києвом — просторий будинок із великим садом, де їхні діти, десятирічний Дмитро та семирічна Настя, бігали з друзями, дихали свіжим повітрям і раділи свободі. Того року через карантин вони поїхали раніше, у травні, і, звичайно, взяли Ганну Павлівну з собою. Їй виділили кімнату на першому поверсі, поставили телевізор, принесли планшет, завантажили фільми. Коли погода дозволяла, Олена виводила свекруху на терасу, закутану в плед. Ігор продовжував возити матір на процедури, не пропускаючи жодного візиту до лікаря. Здавалося, все йде за планом, але буря вже наближалася.

Ганна Павлівна завжди була доброю жінкою. З Оленою вони ладнали, хоча й без особливої близькості. Свекруха не раз виручала: доглядала за Дмитром, коли Олена лежала в пологовому з Настею, забирала його з садка, коли молодша донька потрапила до лікарні. Вона ніколи не відмовляла у допомозі, але й родина не зловживала — у них була няня, а діти з часом стали самостійними. Останні роки Ганна Павлівна майже не брала участі в їхньому житті, адже у неї з’явилася нова турбота — онука Софійка, донька її молодшої доньки, Віри. Дівчинці було чотири роки, і вона жила з матір’ю недалеко від бабусі. Але ні Віра, ні її сім’я навіть не спробували допомогти Ганні Павлівні після травми. Віра лише зітхала, скаржачись, що їй «ніхто не допомагає» з дитиною, і робила вигляд, що сама ледве справляється.

Олена знала, що свекруха більше любить доньку. Ганна Павлівна заповіла Вірі квартиру, а коли могла, підкидала їй грошей. Ігорю ж, за її словами, «нічого не треба» — він сам гарно заробляв, вони з Оленою купили будинок, а у невістки ще до весілля була своя квартира. Віра ж, на думку свекрухи, «бідувала». У Віри справи йшли погано: Софійка народилася з проблемами здоров’я, чоловік толком не працював, а сама Віра не хотіла виходити з декрету, посилаючись на те, що донька не може ходити до садка через слабкі легені. Жила вона на підробітки, яких ледь вистачало, і постійно тягла гроші у матері. Ганна Павлівна, незважаючи на травму, продовжувала опікувати доньку, ніби та була єдиним світлом у її житті.

Олена ніколи не ладнала з Вірою. Ігор теж майже не спілкувався із сестрою — їхні шляхи розійшлися ще в юності. Тому, коли одного ранку Віра з’явилася на порозі дачного будинку з сяючою усмішкою і Софійкою під руку, Олена і Ігор завмерли від несподіванки. «Мама нас запросила!» — заявила Віра, наче це було очевидно. Ганна Павлівна, сидячи у кріслі, лише кивнула, уникаючи погляду невістки. Віра з донькою відразу ж влаштувалися в будинку, і почався хаос. Софійка, невгамовна і розпещена, бігала скрізь: залазила у кімнату Дмитра та Насті, розлила сік на їхній ноутбук, зламала зарядку й розкидала іграшки. Олена намагалася заспокоїти дівчинку, але Віра лише махала рукою: «Вона ж дитина, що ти хочеш?»

Напруга зростала. Одного вечора Віра і Ігор посварилися через стару обраду — спадщину. Віра кричала, що мати завжди допомагала їй, бо в Ігоря «і так усе є», а він у боргу перед сім’єю. Ігор, червоніючи від гніву, нагадав, що роками підтримував матір, поки Віра «сиділа у неї на шиї». Слово за слово, і сварка дійшла до межі. «Якщо ти ще раз сюди прийдеш, я тебе викину!» — гримнув Ігор, показуючи сестрі на калітку. А матері він кинув: «Якщо знову її покличеш, їдь до себе! Мені байдуже, як ти там справлятимешся, але тут їй не місце!»

Ганна Павлівна, ображена до глибини душі, заплакала. Вона, кульгуючи на ходулях, почала збирати речі, бурмочучи, що «нікому не потрібна». Олена, розриваючись між жалем і злістю, намагалася її заспокоїти, але в глибині душі розуміла: свекруха переступила меСерце їй підказувало, що тепер кожен їхній крок буде випробуванням — чи зможуть вони колись зібрати розбиті уламки родини.