Розлючена жінка занурює кричущу курку в бочку з водою.

Прасковія Олексіївна, вхопивши за крила велику строкату курку, сердито опустила її в величезну діжку з водою. Курка несамовито верещала і намагалася вирватися. Закінчивши купання, господиня кинула стражденну Пеструху на трав’яний двір. Та, голосно піючи, кинулася бігти, лишаючи позаду чорні й білі пір’їнки, які зривав грайливий вересневий вітер і ніс десь далеко.

Прасковія Олексіївна підняла важкезну діжку і сердито вилила воду на гарбузи, що лежали товстими кабанцями вздовж паркану. Потім зайшла до хати і міцно зачинила за собою двері. Ні, Прасковія Олексіївна не була злою жінкою, яка мучила бідну курку. Просто Пеструха вирішила втретє за літо сісти на яйця. Два покоління вихованих нею півників і курочок вже бродили по запиленій вуличці села, а надворі вересень, і вилуплені курчата просто не встигли б вирости і загинули б у довгу холодну зиму. Тому господиня вдалася до випробуваного народного засобу — опустити квочку в холодну воду.

Кішка Маруся, господарина улюблениця, з філософським спокоєм спостерігала за Пеструхою своїми великими золотими очима.

— От дурненька…— роздумувала вона, вмиваючи рожевою лапкою вже чистеньку мордочку, — як знесла яйце, то й закудахкала на весь двір… Мовчала б, дивись — і вивела б своїх курчат… А я ж мовчу, мовчу, а чотири кошенятка в сіні підростають… Дивись, скоро улюблену господиню потішу…

Кішка вигнула спину, позіхнула, показуючи свій акуратний язичок, і відправилася до сараю, де на неї чекав пухнастий різнобарвний приплід.

Наступного дня господиня Пеструхи зайшла до сараю у розстроєних почуттях. Згинула її улюблена кішка Маруся, і потрібно було достойно її поховати, поклавши в могилу свіжого сіна. Маруся стала жертвою однієї з лисиць, яких було багато у околицях села. Проте, вона встигла вирватися з лисих зубів і повернулася додому, щоб вирушити на Радугу, востаннє побачивши люблячу господиню. Нахилившись, щоб витягти пучок духмяного свіжого сіна, Прасковія Олексіївна помітила Пеструху.

Вона сиділа у великому гнізді, розпушивши крила в усі боки, і задоволено клохтала. Голосно лаючись, господиня приготувалась схопити бідну курку за хвіст і викинути з гнізда. Пеструха ж надулася як куля і зашипіла на господиню сердитою гусинею. Не очікувавши такого опору, Прасковія Олексіївна відсмикнула руку, а з-під розпушених пір’їн визирнула… цікава котяча мордочка!!!! Одна, друга, третя… Незабаром на світ з гучними криками показалися всі чотири кошенята Марусі!!! Як на замовлення: чорне, біле, смугасте і мила трьохшерста кицюня, як дві краплі води схожа на покійну маму…

Тепер Прасковія Олексіївна щодня ходила в сарай, несучи відро з зерном для курки та миску з молоком для її чотирилапих “курчат”.

Незабаром Пеструха почала виводити на прогулянку свій непосидючий приплід. Розпушивши крила, вона грізно клохтала, захищаючи своїх дітей і наполегливо пропонуючи їм поклювати зерна чи з’їсти вельми смачного черв’ячка…

Але малюки лише перекидалися в траві, та носилися по двору, розпушивши крихітні хвостики-морквочки.

Настала зима. Усі чотири мамині кошенята перебралися у простору хату Прасковії Олексіївни. А Пеструсі… А Пеструсі довелось виділити просторе кошик під лавкою, бо досить підрослі кошенята погоджувалися спати лише під теплим маминим крильцем…