Connect with us

З життя

Розлучення без скандалів: як розійтися по-дружньому та зберегти гарні стосунки

Published

on

Розлучення за дружбою

Чи можна залишитися друзями, коли твої найкращі друзі розлучилися?
Я думала, що розлучення це лише про чоловіка й дружину.
Але виявилося, що воно стосується й усіх, хто з ними дружив…

Наша компанія склалася у Львові, точніше, у його передмістях там, де довгі вулиці з майже однаковими будиночками, охайними газонами та поштовими скриньками біля дороги.
Спочатку ми знайомилися на курсах «нових можливостей», на заходах єврейської громади, на дитячих днях народження та шкільних виставах. За пару років уже ніхто не уявляв свят чи вихідних одне без одного.

У компанії було шість пар.
Ми з чоловіком.
Соломія з Богданом найближчі.
І ще чотири родини з дітьми приблизно одного віку.

Наш календар був розписаний, як у великої родини:
Літо поїздки на озеро, шашлики, кукурудза на грилі та День Незалежності у парку з салютом.
Осінь яблука з сидром, Гелловін і День Подяки.
Зима лижі, Ханука, Новий рік та дитячі канікули в Карпатах.
Весна Песах із традиційними седерами.

Здавалося, що ця дружба назавжди.
Поки одного дня Соломія не подзвонила й спокійно оголосила:
Ми з Богданом розлучаємося.

Я зависла, як застарілий компютер. Вони ж були ідеальною парою! Жодної хмаринки на їхньому сімейному небі… Чи ми просто не хотіли цього помічати, бо так було простіше?

Зрештою я випалила перше, що спало на думку:
А як же наш День Подяки у вас у підвалі? Ти ж обіцяла індичку з гречаною начинкою…

Свято все ж таки відбулося, але вже в мене: індичка не повинна пропадати.
Богдан прийшов із новою дівчиною.
Ми ж цивілізовані люди, невпевнено підморгнув він друзям.

Красуня була років на тридцять: коси до пояса, ноги нескінченні, а шортики ледве прикривали сідниці. Чоловіки непомітно ковтали слину, дружини закачували очі.
Соломія фуркнула:
Ну-ну, подивимося, як вона заспіває, коли дізнається, який він скнара!

І раптом до мене:
Ти взагалі чия подруга?!

Свято було зіпсоване.

У відповідь Соломія привела на наступний день народження якогось застарілого ботана в мішкуватому костюмі й круглих окулярах. Він увесь вечір нудно торочив «розумні» промови, перемішані з плоскими анекдотами, і тихенько здувся, так і не отримавши підтримки ні від чоловіків, ні від жінок.

Вдома колишня пара стала постійною темою обговорень.
Дружини дружно підтримували Соломію.
Чоловіки, хоча й робили вигляд, що обурені підлістю Богдана, потай захоплювалися.

Почалася складна дипломатія.
На моє день народження запросили лише Соломію з дітьми «щоб дітям було веселіше».
На літній шашлик Богдана з черговою феєю: «там усі їдять і пють, спілкуватися особою не треба».

Найскладніше ювілеї.
Оленка, готуючись до срібного весілля, драматично зітхала в трубку:
Галю, я не знаю, як їх розсадити. Ми не витримаємо перестрілку їхніх поглядів.

Ми з нею цілу годину малювали схему посадки:
Богдана з дівчиною у кут за колону.
Соломію до каміна й десертного столика.
Дітей куди вийде.

Може, пощастить, і хтось захворіє та не прийде? з надією зітхнула Оленка, а потім пошепки почала вибачатися перед самою собою.

Кульмінація була на випускному їхньої доньки.
Зал улюбленої піцерії, квіти, кульки, музика.
Соломія з одного боку довгого столу.
Богдан з іншого.
Посередині торт, як роздільна смуга.

Богданова красуня з глибоким декольте для задоволення юнаків листала телефон. Дружини шипіли на чоловіків очима. Чоловіки робили вигляд, що їм цікава лише піца.

Я спробувала розрядити обстановку:
Головне, що ви обоє прийшли. Дитині радість…

Холод був такий, що піца перетворилася на морозиво.

Поступово все заспокоїлося.
Ми частіше почали бачитися з Соломією і цікавіше, і безпечніше.
З Богданом спілкування звелося до рідкісних «лайків» і випадкових зустрічей біля «Епіцентру».

І я зрозуміла просту річ: розлучаються не тільки чоловік і дружина. Трохи розлучаються й друзі.

Тепер кожне наше свято як засідання Радбезу: суворий етикет і продумана розсадка.
День Подяки, наприклад, ми відзначаємо у два заходи:
Спочатку з Соломією індичка та солодка картопля.
Потім з Богданом стейки та його чергова фея в міні-шортах.

А недавно я подумала: якщо хтось ще розлучиться, нам доведеться створювати окремі чати на кожне свято.

Дружба ніби жива, але тепер вона як членство у «Епіцентрі» індивідуальна, з обмеженнями та суворими умовами використання.

А іноді здається: якби можна було оформити розлучення за дружбою офіційно,
ми б теж підписали папери
тільки без адвокатів та аліментів,
але з графіком шашликів і правом на «спільних друзів по вихідних».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

тринадцять + 16 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Little Girl Asks a Biker for Help to Feed Her Hungry Brother

A barefoot little girl asked a biker for help to feed her starving brother. The girl, no older than six,...

З життя2 години ago

Little Girl Asks a Biker for Help to Feed Her Hungry Brother

**Diary Entry 12th March** Ill never forget the night little Emily tugged at my sleeve at that 24-hour petrol station...

З життя7 години ago

He Called Her a Pitiful Servant and Left for Another. But When He Returned, an Unexpected Shock Awaited Him

He called her a wretched servant and walked away. But when he returned, he got an unexpected surprise. You see,...

З життя10 години ago

Young Love: A Childhood Romance

“Mum, can I wear the blue shirt to nursery tomorrow?” “The blue one? Why that one?” “Because Katie Evans said...

З життя10 години ago

Childhood Love: A Sweet and Innocent First Romance

**Childhood Love** “Mum, can I wear my blue shirt to nursery tomorrow?” “Blue? Why’s that?” “Because Katie Evans said it...

З життя12 години ago

– Such Honesty You Have, Mrs. Galina! What a Delight!

**Diary Entry A Lesson in Fairness** *12th July* What a fine sense of fairness you have, Margaret! I couldnt hold...

З життя13 години ago

What a wonderful display of honesty, Mrs. Galina—truly commendable!

**Diary Entry A Lesson in Trust** *”Honesty seems a fine thing, Margaret,” I muttered under my breath, barely containing my...

З життя14 години ago

Oh, my dearest, what a day that turned out to be… Gray and weepy, as if the very sky knew bitter sorrow was brewing in Riverton. I gazed from my clinic window, my heart aching as if squeezed in a vise, twisting slowly.

**A Diary Entry The Heart of Willowbrook** Oh dear, what a day that was Grey and weeping, as if the...