З життя
Розумієш, він зовсім відбився від рук: навчання кидає, додому пізно повертається

Ти ж розумієш, він зовсім відбився від рук. Вчиться погано, додому пізно повертається…
Лідія Петрівна поставила на стіл дві чашки з кавою й підсунула подрузі тарілку з печивом. За вікном крапав осінній дощ, а в квартирі було затишно й тепло. Олена, як завжди, виглядала бездоганно охайна зачіска, легкий макіяж, елегантна сукня. У свої пятдесят вісім вона вміла доглядати за собою.
Лідочко, дякую тобі велике, що погодилась допомогти, Олена взяла чашку й вдячно посміхнулась. Чесно кажучи, я вже не знала, до кого звернутися.
Та годі, Оленко, ми ж стільки років дружимо. Звичайно, допоможу, Лідія сіла навпроти й уважно подивилась на подругу. Розказуй усе по порядку. Що трапилося з твоїм Андрієм?
Олена зітхнула й потерла скроні.
Ти ж розумієш, він зовсім відбився від рук. Вчиться погано, додому пізно повертається, а вчора я знайшла в його кишені якісь таблетки.
Господи, Лідія притулила руку до грудей. Наркотики?
Не знаю. Може бути. Я так налякалась. А він нічого не пояснює, лише грубо відповідає. Каже, що це не моя справа.
Лідія похитала головою. Вона добре знала Андрія онука Олени, сімнадцятирічного хлопця, який залишився без батьків і жив з бабусею. Раніше він був слухняним хлопчиком, але останнім часом став якимось похмурим і замкнутим.
А що пропонуєш? запитала Лідія.
Мені потрібні гроші на приватного детектива, Олена говорила тихо, ледь не шепотом. Хочу дізнатися, з ким він спілкується, де пропадає. Може, потрапив у погане товариство.
Скільки потрібно?
Пятнадцять тисяч. Я знаю, що це багато, але обіцяю повернути через місяць. Як тільки отримаю пенсію.
Лідія, не роздумуючи, підвелася й пішла до шафи, де зберігала заначку. Олена була її найкращою подругою вже понад двадцять років. Вони познайомились на роботі, коли ще були заміжніми, виховували дітей, будували плани на майбутнє. Потім доля розвела їх по різних містах, але вони не втратили звязок. Листувались, дзвонили, навідували одна одну.
Коли Лідія овдовіла, саме Олена підтримувала її, допомагала пережити горе. А коли в Олени трапилась біда загинули син і невістка в автокатастрофі, залишивши маленького Андрія, Лідія негайно приїхала й допомагала організувати похорони, оформити опікунство.
Тримай, Лідія простягнула подрузі конверт із грішми. І не думай про повернення. Якщо знадобиться ще, скажи.
Олена взяла конверт і міцно обняла Лідію.
Ти в мене найкраща, прошепотіла вона. Не знаю, що б я без тебе робила.
Вони ще довго сиділи на кухні, пили каву й говорили про життя. Олена розповідала, як важко виховувати онука самій, особливо у підлітковому віці. Лідія радила, ділилась досвідом виховання власного сина.
А твій Олесь як? запитала Олена. Давно його не бачила.
Добре живе. Сімя в нього чудова, робота стабільна. Тільки дзвонить рідко, дуже зайнятий.
Зрозуміло. У всіх діти, як птахи, розлетілись хто куди.
Олена зібралась йти лише ввечері. Лідія провела її до ліфта, вони попрощались, і подруга зникла за зачиняючимися дверима.
У квартирі стало тихо. Лідія прибрала посуд, полила квіти на підвіконні й сіла до телевізора. Але фільм не йшов їй у голову весь час думала про Андрія. Хороший був хлопчина, чемний, розумний. Невже справді звязався з наркотиками?
Наступного дня Лідія пішла до поліклініки на плановий огляд. У черзі до терапевта сиділа її сусідка Марія Іванівна.
Лідо, привіт, привіталась сусідка. Як справи? Щось давно тебе не було видно.
Та все гаразд. Подруга вчора приїжджала, у неї проблеми з онуком.
А яка подруга? Та, що на чорній іномарці їздить?
Лідія здивувалась. Олена справді приїхала на машині, але ніколи не казала, що в неї є авто.
Можливо. А звідки ти знаєш?
Та я бачила, як вона від твого підїзду відїжджала. Гарна машина, дорога, мабуть.
Лідія нахмурилась. Якщо в Олени є така машина, навіщо їй позичати гроші? Але потім подумала, що, можливо, машина не її. Може, хтось підвіз.
Через тиждень Олена подзвонила й повідомила хороші новини.
Лідочко, уявляєш, з Андрієм усе гаразд! Виявилось, що таблетки були звичайні вітаміни. Він просто соромився зізнатись, що почав займатись у спортзалі й пє спортивні добавки.
Слава Богу, із полегшенням зітхнула Лідія. А детектив що каже?
Та якого детектива? Ми з Андрієм поговорили по душі, і він усе розповів. Виявляється, закохався в дівчину з паралельного класу, тому й поводив себе дивно. Молодість, знаєш.
Лідія усміхнулась. Справді, підлітки народ непростий. Добре, що все обійшлось.
А гроші я тобі поверну через тиждень
