Секрет матері: Син не твій

Мама сказала, що син не мій

– Я хочу провести ДНК-тест!

Іван стояв у дверному проємі, всім своїм грізним виглядом показуючи, що він не жартує.

Марічка в цей момент мила посуд, і навіть подумала, що через шум води їй здалося.

Тому, вимкнувши воду, вона перепитала у свого чоловіка.

– Що ти сказав?

– Я хочу провести ДНК-тест нашій дитині.

– Навіщо? – витираючи руки, запитала Марічка.

– Бо думаю, що син не мій.

Ось це новина… Їхньому сину Тимофієві вже чотири роки. Звісно, Івана не можна назвати татом року, але до сина він завжди ставився з теплом. Проводив з ним час, купував іграшки, навіть іноді залишався з ним увечері сам, коли Марічці потрібно було кудись піти.

І ніколи в житті він не натякав, що сумнівається в батьківстві. Ба більше, у нього не було приводів сумніватися. Марічка і Іван одружилися шість років тому, а через рік жінка дізналася, що вагітна.

Того року вони були щасливі, і у Марічки, звичайно ж, нікого на стороні не було. Та й бути не могло! Тоді з чого все це?

– Можна запитати, чому ти це вирішив? – уточнила жінка.

Іван тут же усміхнувся. А потім якось недобре подивився на свою дружину.

– Ось! Ти вже намагаєшся мене відмовити! Якби твоя совість була чиста, тобі б і боятися не було чого!

Це здавалося якоюсь небилицею.

Якоїсь неземної любові у Марічки і Івана не було, але жінка, в принципі, вважала, що це все казка. Що загалом таке, ця ваша любов? Якщо тобі з людиною добре, ви поважаєте одне одного, не зраджуєте, то це ж, загалом, і є те саме кохання.

Але ніколи за роки шлюбу її чоловік так не принижував її, як зараз. У них були і повага, і довіра, а тепер він відкрито висуває їй такі звинувачення!

– Я не намагаюся тебе відговорити, – якомога спокійніше озвалася Марічка. – Мені просто цікаво, чому, через чотири роки після народження Тимка ти раптом почав думати, що це не твій син?

– Так він на мене навіть не схожий! – висунув чоловік, як йому здавалося, незаперечний аргумент. – Я блондин, та й усі в моїй сім’ї світлі, а Тимка з темним волоссям і карими очима!

– А нічого, що у мене темне волосся і карі очі? – поцікавилася Марічка. – Так і він копія мого тата, ти ж сам це бачиш!

– Не бачу, – тут же заперечив слова дружини Іван. Хоч сам ще півроку тому дивувався, як Тима схожий на дідуся. – Зате я бачу, як він схожий на твого колегу!

– Це на якого? – заради інтересу запитала Маша.

– Якогось, якого? – передражнив її чоловік. – На того, Марата!

Марічка не змогла стриматися від сміху. Вона ще до вагітності працювала в магазині меблів менеджером, і там у них був вантажник Марат. І, до речі, Тима на нього ні краплі не схожий. Тільки темним волоссям.

– Йван, це якийсь безглуздий задум, – похитала головою Марічка. – Ти чудово знаєш, що я тобі ніколи не зраджувала!

– Ось мені і мама з сестрою казали, що ти відпиратимешся! Загалом, хочеш-не хочеш, а я тест зроблю!

Ах, ось що… Все стало на свої місця.

Марічка була з тих людей, які всім подобалися. Добра, легка в спілкуванні, готова прийти на допомогу. Але при цьому в ній був і жорсткий стрижень, який не дозволяв іншим людям їздити на ній. Якщо їй щось не подобалося, вона завжди про це казала. Та й не підлещувалася ніколи.

Зі свекрухою стосунки не заладилися одразу. Точніше, спочатку мама Івана їй здавалася приємною жінкою. Завжди накривала стіл, коли вони з чоловіком приходили до неї в гості, говорила Марічці компліменти, не забуваючи згадати, як її сину пощастило, що зустріла таку розумницю і красуню. І Марічка раділа, що їй так пощастило зі свекрухою, бо кого не слухаєш, у всіх відьми, а у неї – мила жінка.

Але незабаром з’ясувалося, що ця мила жінка за столом їй усміхається, а за спиною про Марічку говорить гидоти. І що вона дурна, і господиня погана, та й страшна, як чорт. І за останнє було зовсім прикро, бо Марічка, об’єктивно, була дуже навіть симпатичною.

Звісно, що Марічка не стала закривати на це очі. І під час наступного візиту виклала все, як на духу, не забувши уточнити, щоб свекруха визначилась вже у думці про неї.

Тоді-то вся прикра натура жінки й проявилася в усій красі. Але Марічка вирішила цю проблему просто – перестала з нею спілкуватися. Чоловік їздив у гості, в тому числі і з сином, але до себе Марічка її не кликала.

Сестра Івана була під стать своїй мамі. Теж любила пліткувати та поливати всіх брудом. При цьому всі завжди у неї були винні. І в тому, що чоловік пішов (хоча, він просто дізнався про коханця), і що з роботи її вигнали (спіймали на крадіжці), і що електрику в квартирі відключили (ще б: пів року не платила!). І спочатку Марічка намагалася знайти з нею спільну мову, але зрозуміла, що мовчки вислуховувати її скарги, та ще й підтакувати їй, совість не дозволяє. А правда, як відомо, нікому не потрібна.

І от тепер з’ясовується, що улюблена матуся і сестричка налаштували її чоловіка. Мабуть, давно на мозок капають, і все ж таки домоглися свого.

Марічка вирішила, що дасть Іванові шанс одуматися. Вона сіла за стіл і попросила чоловіка теж сісти.

– Йван, ти ж знаєш, що твої родичі, м’яко кажучи, мене недолюблюють. І вони тобі в голову вбили якусь нісенітницю, через яку наш шлюб може розпастися.

– Якщо тобі нема чого приховувати, – сказав чоловік, ніби її не чуючи, – тоді зробимо тест.

– Добре, – здалася Марічка. – Зробимо. Але тільки з однією умовою.

– Це ще якою? – усміхнувся Іван.

– Коли тест покаже, що дитина твоя (а він це покаже), ти збираєш свої речі та їдеш до мами. І ми розлучаємося.

– З чого це? – насупився Іван.

– Бо я не стану жити з чоловіком, який мені не довіряє, хоча у нього для цього немає жодних підстав. Якщо думка мами для тебе важливіша, вперед! А якщо ти все ж таки думатимеш своєю головою, то зрозумієш, що я б ніколи в житті тебе не зрадила.

Іван задумався. І жінка вже сподівалася, що її чоловік все ж таки прийде до тями і перестане страждати дурницями. Але, мабуть, його добре перепрограмували, бо за кілька хвилин Іван заявив:

– Робимо тест. І крапка.

– Гаразд, – кивнула Марічка.

Можливо, Івана переконали, що син не його. А може, він просто не сприйняв слова своєї дружини всерйоз. Але вже на наступний день у чоловіка і Тими взяли зразки ДНК.

Тест робили тиждень. Весь цей тиждень Іван і Марічка не розмовляли. А жінка помітила, що чоловік і до сина холодний.

Вона вже і сама з нетерпінням чекала результатів тесту. Щоб тикнути ними в обличчя чоловіку. Марічка вже все твердо вирішила. І якби це він сам раптом почав думати, що вона народила Тимка від когось іншого, вона б ще це прийняла. Але ж ні, у них же все було добре, поки він не послухав маму. А що буде далі? Може, свекруха ще що-небудь вигадає, аби їх посварити і очорнити невістку. Марічка цього терпіти не збиралася.

Коли на пошту прийшов результат, Марічка покликала Івана. Вона відкрила тест, і навіть не стала на нього дивитися. Результат вона і так знала. Просто повернула телефон екраном до чоловіка.

Той щось довго й прискіпливо вивчав, а потім усміхнувся.

– Все-таки Тимка мій! Ох, прямо гора з плечей! Треба з цього приводу влаштувати свято!

– Звісно, треба, – кивнула Марічка. – Тільки не з приводу твого батьківства – це було відомо відразу, коли я завагітніла. А з приводу нашого розлучення.

– Як – розлучення? – насупився Іван. – Марічко, ти серйозно? Так, я сумнівався! А ти знаєш, скільки чоловіків виховують не своїх дітей?

– Не знаю, і знати не хочу, – відрізала жінка. – Але я точно знаю, що не збираюся жити з тим, хто думає не своєю головою. Хто готовий образити близьку людину, тільки тому, що хтось там щось сказав. Хто навіть до сина тиждень не підходив, бо сам собі щось вигадав. Йди, Іване.

Іван ще довгий час намагався зберегти сім’ю. Навіть вибачився за свою поведінку і пообіцяв надалі не слухати родичів.

Але Марічка була невблаганна. Здавалося б, яка дрібниця, а так добре розкрила сутність чоловіка, з яким вона жила і від якого народила дитину.

А ще Марічка співчувала тій, з якою колись зійдеться Іван. Бо їй теж явно буде непросто, враховуючи злі язики його рідні. Але, може, Іван зробив хоч якийсь висновок, і надалі буде розумнішим. Хоча, навряд. Люди ж не змінюються.