ЩAСТЯ БЕЗ НЕГАРАЗДІВ

Заплющивши очі, Катя слухала сварку й не піднімала голови. Остання надія на те, що тітка дозволить їй пожити, хоча б поки вона не влаштується на роботу, згасла на очах.

– Якби була жива мама… – відчайдушно подумала Катя.

Батька вона ніколи не знала, а маму збив на переході п’яний водій ще п’ятнадцять років тому. Опікунська рада вже збиралась віддати дівчинку в дитячий будинок, коли несподівано з’явилась далекий родич, троюрідна сестра матері. Вона забрала Катю до себе, оскільки мала власний дім і непогану зарплату, що дозволило оформити опікунство без проблем.

Жила тітка на окраїні прикордонного містечка на півдні України, зеленого і спекотного влітку, і дощового взимку. Катя завжди мала що їсти і вдягатися, і була привчена до роботи, адже у власному будинку з невеличким подвір’ям і живністю завжди вистачало турбот. Можливо, їй не вистачало материнського тепла, але кого це хвилювало?

Катя добре навчалась. Після закінчення школи вступила до педагогічного інституту. Веселі студентські роки швидко минули, і от, безтурботне життя закінчилось – усі державні іспити здані, і дівчина повернулась до рідного містечка. Але цього разу повернення її не радувало.

Накричавшись, тітка трохи заспокоїлась і сказала:

– Забирай речі і щоб духу твого тут не було!

Катерина, нічого не сказавши, взяла валізу і вийшла на вулицю. Невже вона думала, що так повернеться сюди? Приниженою, покинутою, ще й вагітною? Хоча термін був невеликий, Катя вирішила зізнатись, що вагітна. Вона не хотіла і не могла це приховувати.

Було потрібно знайти хоч якесь житло. Дівчина йшла і йшла, занурена в свої думки, зовсім не помічаючи нічого навколо. А на півдні зараз саме розгорталося літо. В садах дозрівали яблука і груші, абрикоси проблискували золотом. Виноградні лози прогинались під вагою щільних грон. З подвір’їв тягнуло ароматом варення, смаженого м’яса і щойно спечених коржів. Дуже хотілось пити. Катя підійшла до однієї з брам і звернулась до жінки, що стояла біля літньої кухні:

– Господине, чи не дасте напитися?

Поліна, ще не стара, але міцна жінка віком близько п’ятдесяти, обернулась на голос.

– Заходь, якщо з добром.

Набрала з відра кружку води і подала дівчині. Та втомлено присіла на лавку і жадібно відпила.

– Можна трохи тут посидіти? Дуже жарко.

– Посиди, люба. Звідки ти будеш? Бачу, ти з валізою.

– Закінчила інститут, хочу влаштуватись на роботу в школу. Житла поки нема. Не знаєте, може хто здає кімнату?

Поліна уважно подивилась на Катю. Охайна, чистенька, але якось втомлена і пригнічена.

– Можеш у мене поселитися, мені буде веселіше. Дорого не візьму, але домовимось, щоб платити вчасно. Якщо згодна, пішли, покажу кімнату.

Катя, все ще не вірячи у свою удачу, поспішила слідом за господинею. Кімнатка була невеликою, але затишною, з вікном у сад, столиком, двома стільцями і старенькою шафкою. Їй цілком вистачить. Швидко домовились про оплату, і дівчина, переодягнувшись, вирушила до управління освіти.

І пішли дні. Робота, дім, робота. Катя не встигала знімати листки з календаря, так швидко летів час. Вона подружилася з Поліною, яка виявилась доброю та чуйною жінкою. Та й сама Поліна прив’язалася до простої та скромної дівчини. По можливості Катя допомагала їй по господарству, а вечорами часто чаювали, сидячи в альтанці в саду.

Вагітність протікала легко. У Катерини не було токсикозу, обличчя залишалось чистим, хоча вона вже й округлилась помітно для ока. Дівчина розповіла Поліні свою нехитру історію. Тисячі таких або подібних випадків трапляються в житті.

На другому курсі Катя закохалась в Ігоря, красеня, єдиного сина забезпечених батьків, викладачів того ж інституту. Вчитись, аспірантура, викладання в інституті або наукова діяльність – такий був його шлях. Ігор звернув увагу саме на скромну Катю. Можливо, йому сподобалась її сором’язлива усмішка, або ж він відчув у ній родинну душу? Можливо, її внутрішній стержень, який буває у людей стійких і непіддатливих ударам долі. Але, залишившись разом, вони не розлучались до кінця навчання.

Катя пам’ятала той день до найменших деталей. Вранці вона відчула, що не може дивитись на їжу, що вже кілька днів її нудить. Затримка, як могла вона забути про це?! Катя купила в аптеці тест на вагітність, повернулась в гуртожиток, випила склянку води і стала чекати. Дві смужки. Нісом іспити, а тут таке! І як на це зреагує Ігор? У їх плани діти поки не входили.

Несподівана хвиля ніжності до маленької істоти всередині раптом нахлинула на дівчину.

– Маленький…, – прошептала Катя, гладячи живіт.

Дізнавшись про все, Ігор вирішив познайомити Катю з батьками ще того вечора.

Пригадуючи цю зустріч, дівчина не могла стримати сліз. Надалі їй запропонували зробити аборт і після складання іспитів виїхати з міста. Ігорю треба займатись кар’єрою, а вони не пара.

Що було в їхній розмові з сином, Катя могла лише здогадуватись. Наступного дня Ігор без слів зайшов у її кімнату, поклав на стіл конверт з грошима і так само мовчки вийшов.

Про аборт Катя не думала. Вона вже любила ту маленьку істоту всередині. Це її дитина, і тільки її. Після недовгих роздумів дівчина вирішила взяти гроші, що залишив Ігор.

Почувши Катину історію, Поліна по-материнськи пожаліла дівчину:

– Всяке буває, це не найстрашніше. Добре, що аборт не зробила, не знищила невинну душу. Дитина ж невинна, буде тобі втіхою.

А Катя навіть не хотіла чути, що з Ігорем може ще якось вийти. Надто ж яскравим було те, як просто він від неї відмовився без жодної спроби пояснити.

Час минав. Катя вже не працювала, ходила перевалюючись, як качечка, і з нетерпінням чекала, коли ж з’явиться її дитина. Узистка не змогла роздивитися, хто буде, хлопчик чи дівчинка, але це було неважливо, аби здоровеньке.

Наприкінці лютого в суботу у неї почались сутички, і Поліна відвезла її до лікарні. Пологи пройшли спокійно, Катя народила міцного здорового хлопчика.

– Єгорко, Єгорушка, – шепотіла вона і гладила малюка по пухкій щічці.

Катя подружилася з іншими жінками в палаті. Вони й розповіли дівчині, що два дні тому тут народила дівчинку дружина начальника прикордонної служби. Проте виявилось, що вони навіть не розписані і жили у цивільному шлюбі.

– Ти не уявляєш, він її завалив квітами! Медсестричкам коньяк і цукерки поставив. Приїжджав щодня. Але в них щоразу були сварки. Вона весь час казала, що не хотіла дітей і завагітніла по дурості. А потім кинула дитину і втекла. Записку залишила, що відмовляється від нього, що не готова до дітей. Уявляєш?!

– А дитина як?

– З пляшечки годують, але медсестра казала, що краще до грудей прикласти. Але хто на це згодиться.

Під час годування принесли дівчинку.

– Може, хтось погодує? Вона слабенька, – медсестра подивилася з надією на молодих мамочок.

– Дайте мені, шкода ж дитини, – Катя обережно поклала сплячого синочка на ліжко і взяла малечу.

– Ой, яка біленька! І така маленька! Буду звати її Маняшкою.

Порівняно з міцним Єгоркою дівчинка була зовсім крихітною.

Катя приклала її до грудей, і малеча з радістю захопила сосок, але через кілька хвилин уже випустила його і солодко засопіла.

– Кажу ж, слабенька, – зазначила медсестра.

І Катя стала годувати двох.

День через два в палату зайшла медсестричка і повідомила, що приїхав батько дівчинки і хоче побачити дівчину, що годує його дочку. Так Катя познайомилась з начальником прикордонного загону капітаном Кузнєцовим Дмитром Васильовичем, молодим чоловіком середнього зросту з твердим поглядом блакитних очей.

Наступні події медперсонал родильного відділення, а потім і весь містечко згадували ще дуже довго, адже фінал всієї історії гідний того, щоб її пам’ятали.

У день виписки Каті всі: лікарі, медсестри, санітарки, зібралися на ґанку, перед яким стояв автомобіль, прикрашений блакитними і рожевими кульками. Молодий військовий з капітанськими погонами на плечах допоміг Каті піднятись у машину, в якій вже сиділа Поліна, і передав їй спочатку блакитний, а потім рожевий пакунок.

Просигналивши на прощання, машина рушила з місця і незабаром зникла за поворотом.

Ось так буває, не знаєш, якими будуть наслідки твоїх вчинків. А вони бувають непередбачуваними, адже життя інколи підносить такі несподіванки, вигадати які просто неможливо.