Connect with us

З життя

Що відбувається? Куди ти? А хто тепер готуватиме?

Published

on

— Ти що це робиш? Куди зібралася? А хто нам готувати буде? — притих чоловік, побачивши, чим зайнята Антоніна після сварки з його матір’ю…

Антоніна глянула у вікно. Похмура сірість, хоча була рання весна. У їхньому маленькому містечку на заході України майже ніколи не було сонячних днів. Можливо, через це люди, які тут жили, були хмурими і недружніми.

Антоніна й сама дедалі частіше помічала, що зовсім перестала посміхатися, а зморшка на лобі, що завжди була похмурою, добавляла їй років.

— Ма, я пішла гуляти, — сказала її дочка, Ганна.

— Та йди, — відповіла Антоніна.

— Що значить та йди? Гроші дай.

— Невже тепер і за прогулянку платити потрібно? — зітхнула жінка.

— Ма! Ну що за питання?! — втрачала терпець дочка. — Мене вже чекають! Давай швидше! А чого так мало?

— На морозиво вистачить.

— Ну ти й скупа, — кинула Аня, але відповіді матері не почула, бо вже зникла за дверима.

Ну що ж… — похитала головою Антоніна, згадуючи, якою милою дівчинкою була Ганна, поки не почався перехідний вік.

— Тоню, я голодний! Довго ще?! — роздратовано закричав чоловік, Анатолій.

— Ходи, їж, — байдуже сказала вона, ставлячи на стіл тарілку.

— А принеси мені, а?

Антоніна ледве не випустила каструлю з рук. Що це ще таке…

— Їдять на кухні, Толю. Хочеш — їж, не хочеш… як хочеш. — сказала вона і сіла за стіл сама.

Через хвилин п’ятнадцять Толя прийшов на кухню.

— Холодне… фу.

— Довше збирайся.

— Я ж тебе просив! Ніякої любові, ні краплі турботи! Ти ж знаєш, що я дивлюся футбол! — на ходу закладаючи в рот курятину, сказав Толя. — Несмачно.

Антоніна лише закотила очі. З цим футболом її чоловік був не своїм. Ставки, атрибутика, дорогі квитки… пристрастився, хоча в молодості жодного інтересу до спорту не відчував.

Не сідаючи за стіл, Толя схопив пляшку для настрою, чипси «з голоду» і пішов назад до телевізора. А Тоня залишилася на кухні мити брудний посуд.

Даремно готувала. Ніхто не оцінив.

Вона страшенно стомилася після зміни, працювала старшою медсестрою в лікарні. До неї приходили зі своїми проблемами, роздратовані, хворі люди. Так і виходило — на роботі стрес, а вдома — не куточок тепла й затишку, а друга зміна. Подай-принеси-випери-прибери.

— А є ще? — чоловік поліз за новою пляшкою в холодильник. — А чому немає?

— Ти все випив! Я що, повинна тобі ще й це купувати?! Майте совість, Толя! — не витримала Антоніна.

— Які ми ніжні… — фыркнул чоловік і з образою грюкнув дверима, вирушивши поповнювати “підвали” для нового матчу.

Антоніна вирішила лягти спати, бо наступного дня було багато роботи. Але не могла заснути. Вона хвилювалася за доньку: де вона гуляє, з ким? За вікном уже зовсім стемніло, а Ганни все не було. Дзвонити їй вона соромилася, бо дочка починала кричати на неї.

— Ти мене перед друзями позориш! Перестань мені телефонувати! — гарчала Ганна в слухавку. Після таких розмов Тоня перестала їй дзвонити, заспокоюючи себе тим, що дочці нещодавно виповнилось 18 років. Працювати вона не хотіла, навчатися також. Школу закінчила і взяла паузу, щоб знайти себе.

Трішки задрімавши, Антоніна почула радісні крики чоловіка. Напевно, хтось забив гол. А потім він почав голосно обговорювати гру з сусідом, який випадково зайшов до них і залишився. Потім сусід привів свою подругу, і вони почали “вболівати” втрьох. А вночі прийшла Ганнуся, погриміла тарілками, потопала і пішла спати. А як тільки все затихло, і Тоня нарешті змогла заснути, закричав кіт, вимагаючи їжі.

— У цьому домі, крім мене, хтось може нагодувати кота?! — зла і змучена від мігрені й безсоння, Антоніна вискочила з кімнати. Їй хотілося, щоб її почули, але дочка була в навушниках і лише покрутила пальцем біля скроні. А Анатолій так і захропів перед телевізором з пляшкою в руках.

«Набридло… як же мені все це набридло!» — подумала Тоня.

А наступного дня її розбудив дзвінок від свекрухи.

— Антоніна, люба, ти ж пам’ятаєш, що час висаджувати розсаду? І до села треба б з’їздити… навести лад.

— Пам’ятаю, — зітхнула Тоня.

— Тоді завтра і поїдемо.

Єдиний вихідний Антоніна працювала на дачі під орудою свекрухи.

— Що це ти як мітеш?! Треба віник тримати інакше! — сидячи на лавочці, керувала вона.

— Мені майже п’ятдесят років, Віро Іванівно, я вже якось розберуся… — посміла відповісти свекрусі Тоня.

— Ось Толік би…

— Де ваш Толік? Чому ж він не приїхав? Не привіз рідну матір на дачу? Чого ми з вами на автобусі три години тряслися? А ви все Толік, Толік…

— Він втомлюється.

— А я? Думаєте, я не втомлююся?

І тут почалося… Антоніна пошкодувала, що не прикусила язик. Віра Іванівна була жінкою говіркою й люблячою справедливість. Тільки її справедливість була однобокою і до Тоні не відносилася. Все життя Віра Іванівна тільки і робила, що боготворила Толю, а Тоня була для неї робочою кобилою, яку вона милосердно терпіла.

Зворотно жінки їхали на різних кінцях автобуса. А наступного дня Віра Іванівна поскаржилася синові на невістку, і той пішов у рознос.

— Та як ти посміла на мою матір рот розкрити?! — гавкав Толя. — Та якби не вона…

— Що? — схрестивши руки на грудях, запитала Тоня. Вона зрозуміла, що більше не хоче терпіти таке споживацьке ставлення до себе.

— Та ти б так і працювала в поліклініці! — витягнув козир з рукава, нагадавши, що Віра Іванівна допомогла невістці влаштуватися працювати в обласній лікарні. Там зарплата була вищою, звичайно, але вона окупалася нервами й сивими волосинами. Тому Тоня кілька разів пошкодувала, що слухала поради та проміняла спокійну місцеву поліклініку на лікарню.

— Ти що це робиш? — притих чоловік, побачивши, чим зайнята Тоня.

Того, що зробила Тоня, Толя навіть уявити не міг!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × чотири =

Також цікаво:

З життя38 хвилин ago

Він назвав її ‘нікем’, але вона знайшла, як відповісти…

Чоловік назвав її «нікем» перед коханкою, але через рік дружина таки знайшла, чим йому відповісти Пані, вам погано? уважний чоловічий...

З життя40 хвилин ago

12 років мовчання: у листівці лише одне слово…

Дванадцять років не було між ними жодного слова. А потім прийшла листівка з одним-однинім словом… Тоді, у минулому, що здавалося...

З життя2 години ago

Таємниця, яку неможливо розкрити.

Він не повинен знати. Оксана стояла біля підїзду старої пятиповерхівки й не могла наважитися натиснути кнопку домофона. У кишені пальта...

З життя2 години ago

Краще не спокушати долю

Гарна та вільнодумна Олеся закохалася причому в такого красеня Тараса, що аж самій стало не по собі. Працювала вона у...

З життя2 години ago

Вечір наближався, коли маленька дитина почула дивні звуки з кімнати батьків. Коли вони відчинили двері, то завмерли від подиву

Вечір наближався, коли маленька дівчинка почула дивні звуки з кімнати батьків. Відкривши двері, вона завмерла від подиву.У повітрі відчувався напружений...

З життя2 години ago

Дочка відправила мене до будинку для літніх людей, навіть не ставши в курс справи, що це – моя власна споруда. Тоді я вирішила дати їй урок.

Донька відправила мене до інтернату для літніх, навіть не знаючи, що це моя власна будівля. Тоді я вирішила її проучить.Мене...

З життя3 години ago

Повернулася назавжди

Назавжди повернулася Коли мати збиралася заміж, Соломія не заперечувала. Їй навіть подобався мамин вибранець спокійний і врівноважений Тарас, який завжди...

З життя3 години ago

Повернення до витоків

Гарна Світлана Шевченко збиралася заміж. У університеті всі й гадали, що саме ця пишна одногрупниця вискочить заміж першою. Та обранець...