Шваґровка привласнила наш весільний подарунок.

Братова привласнила наш весільний подарунок.

Коли ми з чоловіком одружилися, отримали в подарунок нову пралку. Це був найдорожчий подарунок. Мої брати зібрали гроші, щоб зробити нас щасливими.

Після весілля ми переїхали до орендованої квартири. Мої брати жили неподалік, тому ми часто бачилися з їхніми дружинами, хоча наші стосунки були напруженими.

Оксана, дружина старшого брата, була дуже балакуча, але нешкідлива. Людмила ж завжди лишалася загадковою: віддаленою, замкнутою, мовчазною. Ми рідко гостювали у них, але їхні діти часто заходили до нас, особливо діти Людмили, 6-річний син і 4-річна дочка.

Вони приходили без попередження, самі відкривали двері і брали, що хотіли. У молодості я була дуже сором’язливою – боялася навіть заговорити з ними.

Після народження дочки ситуація погіршилася. Ми жили дуже скромно, економили на всьому. Купували печиво, фрукти і м’ясо для дочки, а самі їли дешевші продукти.

Діти моїх братів не соромилися ритися в усіх ящиках і шукати їжу навколо. Звичайно, я пригощала їх, але вони не наситилися, хотіли забрати все. Мої батьки вчили мене з дитинства не брати нічого без дозволу, але в дітях моїх братів дисципліни було замало.

Коли я зрозуміла, що розмови не вирішують проблему, почала зачиняти двері на замок. Вони могли годинами стукати – тоді у мого чоловіка урвався терпець, він накричав на них, і візити закінчилися.

Одного разу я готувала обід, як Людмила зайшла без стуку. Вона навіть не привіталася, тільки відразу спитала:

– Де пралка?

– У ванній, – відповіла я в поспіху.

– Моя зламалася, то візьму твою. Мій чоловік замість купити нову нам, купив її вам, отже, я її забираю!

– Не лише твій чоловік подарував її мені. Всі брати долучилися до цього.

– Мене не цікавить, хто дав гроші. Ніхто мене не спитав, я не погоджувалася. Як я маю прати – руками? Забирай швидко свої речі з неї.

Я почала все виривати і плакати від стресу. Вона навіть не звернула на це уваги, упакувала пралку в багажник і пішла.

Через кілька днів я попросила повернути пралку, але у відповідь почула категоричне «ні». Мені набридло це все. Я вирішила поговорити з чоловіком, і він одразу пішов до мого брата. Вони довго розмовляли, він повернувся і сказав:

– Людмила, здається, не змінилася. Ще до весілля вона доводила мене до божевілля. Але не переймайся пралкою, твій брат пообіцяв нову.

Обіцянку він дотримав, але приніс стару “Франя”, а не сучасну. Вибачився за дружину, але нічого не міг вдіяти з її поведінкою.

З того часу я з нею не розмовляла, хоча минуло вже багато років. Вона самотня і завжди незадоволена, друзів у неї немає через такий характер. Вона пробувала поновити контакт, запросила мене в гості, але досі тримає образу і злість.

З роками братова трохи змінилася, стала розумнішою, чи як. Зрозуміла, що без друзів і рідних важко вижити в цьому світі. Я не віддаляюся від неї, але і не дозволяю наблизитися.

Наші діти виросли, спілкуються між собою, але племінниця – копія Людмили з молодості. Загалом, генетика є генетика, важко від неї втекти.