Сім років потому: день випускного нашого старшого сина з раптовою появою його біологічної мами.

Ось вже майже сім років пройшло, і я стою на випускному вечорі у свого старшого сина. На святі раптом з’явилася й його біологічна мати. Вона була настільки пихата в цей вечір, ніби це вона виховала сина і допомогла йому закінчити школу.

Двадцять шість років я жила самотньо. У мене були стосунки з чоловіками, але вони ніколи не переростали у щось серйозне і швидко закінчувалися. Більшість свого часу я присвячувала роботі, тож для романтики і кохання не залишалося місця. Одного разу у моєму житті з’явилася велика кількість проблем.

Раз на пів року я відвідувала гінеколога. Під час останнього візиту лікар приголомшила мене поганою новиною: я була безплідна. Як тільки я вийшла від гінеколога, отримала дзвінок з невідомого номера. Незнайомий голос повідомив, що моя мама в лікарні. Їй стало зле, і швидка допомога забрала її.

Я одразу поїхала до мами в лікарню. Там я почала розпитувати лікаря про стан матері і про те, наскільки це серйозно. Лікар заспокоїв мене, запевнивши, що маму можна буде забрати додому за кілька днів. Пізніше я дізнаюся, що цей лікар стане моїм майбутнім чоловіком.

Спочатку ми з ним лише говорили про маму. Потім він запросив мене на побачення. Так ми почали частіше проводити час разом, і через пів року одружилися. Все сталося стрімко, ми не помітили, як стали чоловіком і дружиною. У мого коханого вже були двоє дітей: старший хлопчик і молодша дівчинка. Діти не хотіли жити з матір’ю, тож вони переїхали до нас. Я, знаючи про свою безплідність, вирішила стати для них другою мамою. Адже мама — це не та, хто народила, а та, хто виховала.

Неочікувано я зрозуміла, що під серцем ношу нашу спільну дитину. Коли дізналася, що стану мамою втретє, була на сьомому небі від щастя.

Незабаром я народила синочка й виховувала трьох розбишак. Це було нелегко, я не встигала нічого робити. Хвилини для себе здавалися недосяжними. Весь мій час займали прибирання, приготування їжі, уроки і догляд за найменшим сином. Чоловік постійно працював, і про допомогу я могла лише мріяти. Я розуміла його, адже забезпечувати дружину і трьох дітей було непросто.

Глибоко в душі я мріяла, що наші діти виростуть, і ми зможемо пожити для себе. Я сподівалася почути від них слова вдячності за підтримку і турботу.

Ось пройшло сім років, і я на випускному у старшого сина. Його біологічна мати раптом прийшла, виставляючи себе так, ніби саме вона виховала сина. Я була здивована, що вона з’явилася, незважаючи на те, що часто забувала про дні народження сина. Але я не звертала на неї уваги, бо мене цікавив лише мій син і його свято.

Наприкінці вечора, коли роздали сертифікати, кожному випускнику вручили букет квітів, щоб подарувати найціннішій для них людині. І ось мій син підходить до мене зі словами: “Мамо, дякую тобі за все! Це тобі!” Моє серце забилося швидше, а сльози потекли по щоках. Це були сльози щастя — життя прожите не марно. Хоч я й не була його біологічною мамою, я стала для нього найріднішою. Ці слова і вчинки підтверджують, що я все робила правильно.