З життя
Сімейна кривда: розрив із сестрою з великого міста
23 червня
Сьогодні я, Наталя, знову перегортаю у думках ту страшну подію, яка розколола нашу родину. Як моя сестра, Оксана, змогла так вчинити з нами? Ми завжди були єднані, хоч і жили по-різному: я з чоловіком, Юрієм, та дітьми залишилася в селі Глибока, а Оксана поїхала до Львова, де зробила кар’єру. Вона завжди вирізнялася — витончена, міська, з високими поглядами. Ми нею пишалися, вітали її успіхи. А тепер… Тепер я не знаю, чи зможу колись подивитися їй у вічі.
Все почалося зі свята — мамин 60-й день народження. Ми з батьками, Марією і Василем, готувалися: пекли паляниці, вишивали рушники, вибрали мамі намисто з нашимивками. Додзвонитися до Оксани було важко, але вона обіцяла приїхати. І приїхала… Але не одна. З нею був чоловік, якого вона назвала Дмитром, своїм нареченим. Ми здивувалися — вона ж ніколи про нього не згадувала! Але привітали його, як рідного.
Тільки Оксана поводилася дивно. Мовчазна, холодна, ніби ми їй чужі. А потім раптом заговорила про батьківську хату: “Вона нам потрібна, щоб взяти кредит у банку. Ви ж у селі живете, вам це не потрібно.” У мене руки затремтіли. Як можна? Це ж не просто будівля! Тут наші корені, дитинство, мамині пісні під сопілку. А вона хоче все продати зарати своєї “міської мрії”?
Батьки замовкли. Мама схлипнула, тато стиснув кулаки. Юрій, зазвичай терплячий, не втримався: “Ти зовсім з глузду з’їхала?” Свято перетворилося на сварку. Оксана вийшла, хлопнувши дверима, а ми лишилися з болем у серцях. Мама плакала, шепотіла: “Може, я щось недодала?” Тато відвернувся: “Більше не маю доньки.” А я відчула, ніби хтось вирвав у мене частину душі.
Після того дня ми вирішили — більше не маємо сестри. Не через злість, а через правду: ми їй більше не рідні. Батьки тепер не вимовляють її імені. “Нехай живе, як знає”, — каже тато, але я бачу, як йому важко.
Хто її такою зробив? Велике місто? Той Дмитро? Не знаю. І не хочу знати. Ми з Юрієм, дітьми та батьками — це наша родина зараз. І ніякі гроші не замінять тепла, яке вона зрадила.
Інколи мама переглядає старі світлини, але я їй кажу: “У тебе є ми.” І ми будемо триматися разом. Хай Оксана шукає своє щастя. Колись вона, мабуть, зрозуміє, що втратила. Але це вже не наше горе.
Готовуй, прибирай та заробляй сам! Я не твоя покоївка, – гучно сказала я, виходячи з дому.
“Хочеш сарделек чи яєшню?” — запитала Оксана. Олег сидів за столом, гортаючи новини в телефоні. “Сардельки. Тільки без твоїх експериментів”,...
Вигнана з дому: жінка залишає все з розбитим валізою.
Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...
Не залишай чоловіка, ми звикли до розкішного життя! — схлипувала мати
“Мамо, я більше не можу так жити”, — стояла біля вікна Оксана, дивлячись на сиве небо, затягнуте важкими хмарами. “Що...
Право вибрати свій шлях
Сліпучий промінь сонця прорізався крізь штори, висвітлюючи напружені обличчя за обіднім столом, але навіть він не зміг розтопити лід, що...
— Просто служи, – промовив чоловік. Але моя відповідь залишила його без слів.
**Щоденник Оксани** “Просто доглядай за домом,” – голос Віктора звучав буденно. Навіть не відірвав очей від телефона. – “Твоя робота...
Жених став чоловіком, але золовка вирішила виселити наречену з спальні
— Ой, а ти хто? — глухо промовив чоловічий голос із спальні, коли Соломія відчинила двері своєї хати. — Це,...
Повертай мого сина негайно, або зіткнешся з наслідками! — грізно вимагала колишня свекруха, стоячи на порозі моєї квартири.
Соломія сиділа на кухні у своїй новій квартирі, розглядаючи старі фотографії. Сім років шлюбу вмістилися в один маленький альбом. Вона...
– Я обожнюю цей дім. Синку, переведи його на моє ім’я! – Свекруха зазіхає на моє житло.
Оля завмерла, почувши слова свекрухи. Пальці самі розкрилися, і піднос із приголомшливим грюкотом впав на підлогу веранди. Усією хатою розлетілися...