Connect with us

З життя

Скандал в селі через родичку

Published

on

Колишній скандал у селі через рідних

“Як ти могла їх за двері випровадити? Це ж твоя рідна тітка Оксана й двоюрідна сестра Мар’яна! Їм і без того важко, Мар’яна розлучилася, сама сина виховує!” – кричала мені матір, Ганна Семенівна, ледь не в сльозах. А тепер ще й по селу пішли плітки, що я, Софійка, безсердечна, прогнала рідню на мороз. Сусіди перешіптуються, знайомі коситься, а мені вже нудно від усього цього. Та я ж не чудовисько, в мене були підстави їх попросити піти! Та хто мене послухає, коли в селі легше засудити, ніж розібратися? Стомилась я боронитися, але мовчати вже не можу – треба розповісти, як усе було.

Почалося це місяць тому, коли тітка Оксана й Мар’яна з її сином Данилком приїхали до нас у гості. Мар’яна недавно розійшлася з чоловіком, який, за її словами, був “не мед”. Залишилася вона сама з п’ятирічним Данилком, без роботи й без хати – їхню квартиру забрав колишній. Тітка Оксана, її мати, теж вирішила переїхати з міста в село, бо “в хаті їй тісно”. Подзвонили мені й попросилися пожити у нас, поки не знайдуть, де оселитися. Я, звісно, не відмовила – рідня ж. Ми з чоловіком мешкаємо у великій хаті, у нас двоє своїх дітей, але місце знайдеться. Гадала, тиждень-другий поживуть, і справу з кінцем. Як же я помилилася.

Від першого дня тітка Оксана почала себе вести, ніби то її хата. Вона переставляла меблі, бо “так сонце краще світить”, лізла на кухню, критикувала мої борщі: “Софійко, ти що, без чебрецю вариш?” Я терпіла, усміхалася, але в середині вже кипіла. Мар’яна замість того щоб шукати роботу чи житло, цілими днями сиділа у телефоні або скаржилася, як їй важко. Її Данилко, звісно, хлопчик добрий, але носився по хаті, як вихор, ламав іграшки наших дітей, а Мар’яна лише плечима зводила: “Він же дитина, що з нього взяти?” Я пропонувала їй допомогу – пошукати вакансії, посидіти з Данилком, поки вона на співбесідах. Та вона відповідала: “Софійко, не тисни, мені й так не солодко”.

Через два тижні я зрозуміла – вони не збираються їхати. Тітка Оксана заявила, що хоче залишитися в селі назавжди, і почала натякати, що ми могли б “зробити їм прибудову до хати”. Мар’яна підтримала: “Так, Софійко, вам же хата дісталася від батьків, а ми з Данилком що, під плотом житимемо?” Я оніміла. Це що, тепер я повинна їх утримувати, бо вони “бідні родичі”? Ми з чоловіком роками працювали, щоб привести цю хату в лад, ростили дітей, платили за борги. А тепер я маю ділити свій простір з людьми, які навіть “спасибі” не кажуть?

Я намагалася поговорити з ними по-доброму. Сказала: “Оксано, Мар’яно, ми раді допомогти, але вам треба шукати своє місце. Не можемо ж ми вічно всі разом жити”. Тітка Оксана руками сплеснула: “Софійко, ти що, нас на вулицю виганяєш? Я ж твоя тітка!” Мар’яна заплакала, Данилко занив, і я почувалася останньою негідницею. Але я знала – якщо не поставлю крапку, вони так і сидітимуть у нас на шиї. Зрештою я дала їм тиждень, щоб знайти житло, і запропонувала заплатити за перший місяць оренди. Але вони образилися й поїхали до знайомих, кинувши мені: “Ти ще пошкодуєш, Софійко”.

І от тепер село гуде. Матір прийшла до мене в сльозах: “Софійко, як ти могла? Мар’яна сама, з дитиною, а ти їх випровадила!” Я намагалася пояснити, що не виганяла, а просила взяти відповідальність за своє життя. Але матір лише хитала головою: “По селу вже чутки пішли, що ти рідню не шкодуєш”. Сусідки перешіптуються, хтось навіть сказав, що я “собі на голову лихо накликала”. А мені болісно до сліз. Я ж не залізна, я допомагала, як могла! Але чому я повинна жертвувати своєю хатою, своїми нервами, щоб усім було зручно?

Я поговорила з чоловіком, він мене підтримав: “Софійко, ти права, ми не зобов’язані їх утримувати. Вони дорослі, нехай самі вирішують свои проблеми”. Але навіть його слова не знімають цей тягар. Я почуваюся винуватою, хоча й знаю, що вчинила правильно. Мар’яна могла б знайти роботу – у селі є вакансії, та й до міста недалеко. Тітка Оксана могла б повернутися до своєї хати чи хоча б не поводитися, як господиня в моїй оселі. Але вони обрали роль жертв, а я тепер – лиходійка.

Іноді я думаю: може, треба було ще потерпіти? Дати їм місяць, допомогти більше? Але потім згадую, як тітка Оксана викидала мої старі вази, бо вони їй “заважали”, і як Мар’яна навіть не вибачилася, коли Данилко розбив нашу ламА потім згадала, як Данилко підпалив ножем мою улюблену скатертину, і зрозуміла, що й досі не жалкую про свій вибір.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × 4 =

Також цікаво:

З життя6 години ago

The Husband Came Back with a Baby in Tow

I’m leaving! Ed murmured, his voice echoing down the hallway of the tiny flat on Camden Road. Leaving where? his...

З життя6 години ago

Just Tied the Knot Yesterday, She’s Moving in Tomorrow – Announced the Son in the Hallway

Got married yesterday, she moves in tomorrow, the boy shouted down the hallway. Ethel Whitaker, you should see these prices!...

З життя7 години ago

To Forget or to Return? A Journey of Choices and Memories

FORGET OR RETURN? Emma, youll be the starfish in my aquarium, said my suitor with unwavering confidence. My eyes widened....

З життя8 години ago

This Is Our Shared Flat, I’m the Landlord Here Too, Declared the Son’s Girlfriend

This is our shared flat, Im the one who lives here too, declared Emma, Andrews girlfriend, as she stepped into...

З життя8 години ago

The Granddaughter’s Journey.

Ill never forget the day my granddaughter, Emily, first came into the world. Her mother, Jane, never wanted her. To...

З життя15 години ago

THE DOLL: A Tale of Mystery and Enchantment

A small, sootgray kitten named Poppy was given to me by my neighbour, a kindly young woman who loved all...

З життя17 години ago

Divorce Over the Stepdaughter

Neither one nor the other. Im done flying off with your daughter! I cant keep pretending Im happy about it....

З життя18 години ago

Husband Insists on DNA Test – Mother Goes into Overdrive

He was deadset on a DNA test Mum was already whipping things up. Listen, Im not going to raise a...