Скарб під ванною

Відкриття під ванною

Тиждень, проведений у ліжку з температурою та кашлем, залишився позаду. Марина потягнулася в ліжку й усміхнулася. Вперше за довгий час вона відчула себе справді добре. Ранок почався з сонячного світла, що пробивалося крізь штори. Марина була сповнена енергії та рішучості.

— Ну що ж, час пити каву й наводити порядок! — весело промовила вона собі, піднімаючись з ліжка.

На кухні її чекав чоловік, Сергій, який вже пив каву й переглядав новини на своєму старому ноутбуці.

— Доброго ранку, — буркнув він, не відриваючи очей від екрана.

— Доброго! — радісно відповіла Марина. — Сьогодні я почуваюся на мільйон! Вирішила влаштувати генеральне прибирання. Ванну приберу новим засобом, який купила перед хворобою.

Сергій лише кивнув, явно не поділяючи її ентузіазму.

— Можливо в інший день? Чому саме у мій вихідний? Зараз і мене залучиш, а я відпочити хотів…

— Не хвилюйся, любий, мого ентузіазму вистачить на нас двох! — запевнила його Марина, допиваючи каву й доїдаючи тост з авокадо.

Вона наспівувала собі під ніс, натягуючи гумові рукавички. Як же добре, що діти виросли й прибирання можна робити не так часто! Доньку рік тому видали заміж, син з вересня вступив до університету й живе в гуртожитку… Треба їм зателефонувати! Марина взяла банку з новою чистячою пастою, яка обіцяла блиск і свіжість за лічені хвилини. Її чутливий після хвороби ніс не вловив у запаху ніякої хімії, навпаки, пахло чи лавандою, чи ще чимось нерізким і приємним.

Спершу вона взялася за раковину, потім за унітаз, а потім дісталася й до ванни. Паста працювала, запах лугових, бузкових квітів заповнив увесь простір.

— От це так! — захоплено сказала вона, дивлячись на блискучу поверхню. — Тепер ти як нова!

Але на цьому її ентузіазм не вичерпався. Марина вирішила, що раз вже взялася за прибирання, то доведе справу до кінця. Вона опустилася на коліна й заглянула під ванну.

— Ого, скільки там пилу! — вигукнула вона, схопивши ганчірку.

І тут її погляд впав на щось блискуче. Марина простягнула руку й витягла скляну баночку з-під кави. Усередині лежали акуратно складені купюри.

— Що це таке? — здивувалася вона, відкриваючи банку.

Марина вийшла з ванної з банкою в руках. Сергій все ще сидів за ноутбуком, але, побачивши її вираз обличчя, насторожився.

— Сергію, що це? — запитала вона, показуючи банку.

Він застиг на мить. Потім по його обличчю пробігла нервова судома, але він швидко опанував себе й знизав плечима:

— Не знаю. Звідки мені знати? Може, це твоя схованка? — сказав він і ковтнув, подивившись на банку так, ніби в ній знаходився останній на землі шматок хліба.

Погляд його був наповнений погано прихованим болем, але Марина цього не помітила. Вона вже відкрила банку й з подивом витягла гроші.

— Моя схованка? — Марина засміялася. — Я б не сховала гроші під ванною. Це явно твоя робота.

Сергій підняв руки вгору, наче здавався, знову ковтаючи гіркий ком у горлі.

— Клянусь, я поняття не маю, звідки це. Може, попередні господарі забули?

Марина прищурилася.

— Ми живемо тут вже п’ять років. Не думаю, що вони залишили б тут гроші.

Сергій намагався виглядати невимушено, він стежив за кожним рухом рук Марини. Дружина ж вирішила, що раз вона знайшла гроші, то вони тепер її. Вона з усмішкою перерахувала купюри. Очі її загорілися здоровою жадібністю.

— Ну що ж, раз ніхто не зізнається, значить, мені пощастило, — сказала вона.

Сергій спробував втрутитися. Він заговорив лагідним голосом, з трудом управляючи емоціями:

— Може, купимо щось корисне? Наприклад, новий ноутбук? Цей вже ледве дихає. У мене є на приміті один, з потужним процесором…

— Ноутбук? — фыркнула Марина. — Навіщо мені твій ноутбук? У мене є ідея краща.

Наступного дня Марина повернулася додому з красивою коробочкою. Усередині лежав набір ювелірних прикрас: сережки, каблучка й вишукана підвіска. Вона з гордістю показала їх Сергію.

— Ну як? — запитала вона, надягаючи каблучку й світячись від захоплення, явно відчуваючи себе Нефертіті. – Правду кажучи, чи не так?

Вираз її обличчя чітко говорив Сергію: “тільки спробуй сказати, що ні!”

— Гарно, — з готовністю відповів чоловік, намагаючись приховати розчарування й гіркоту. – Ти у мене сама-сама, боюся, як би не забрали тепер.

Марина весь вечір дефілювала в нових прикрасах, розповідала про свою знахідку й щасливе придбання всім: і подругам, і мамі, і свекрусі. Перед сном, о десятій годині, вона акуратно розклала свої скарби на тумбочці біля ліжка, щоб вранці відразу ж надіти на роботу.

Сергій заснути не міг довго, чого не скажеш про Марину – її вирубало вже через п’ятнадцять хвилин. Знаючи, що сон дружини міцний, Сергій обережно прокрався до балконних дверей і висунув своє нещасне тіло на вулицю. Там, у коробці з-під соковитискалки, він відшукав сховану пачку сигарет, поруч була й упаковочка м’ятної жуйки.

Спершу він закурив. Взагалі-то, він кинув давно… Марина наполягла через часті бронхіти й пневмонії. До речі, за останній рік жодної сезонної хвороби! Трохи заспокоївшись від дози нікотину, Сергій дістав мобільний і набрав номер друга.

— Ну що, друже, — сказав він, — до гри я підключуся ще не скоро, доведеться вам без мене тягнути фронт… Та дружина знайшла мою схованку. Пів року збирав, якраз потрібна сума набралася. А вона взяла й купила собі прикраси.

— Жорстко, — поспівчував друг. — Ну нічого, ще накопиш.

Сергій зітхнув і кинув погляд на спальню. Марина солодко спала, а на тумбочці поряд з нею лежали її нові прикраси, блискучі й такі марні для нього, але зробивши її такою задоволеною.

— Ага… Зате дружина розвеселилася. Ще й заявила, що заради таких прикрас не гріх скинути п’ять зайвих кг, а то не достатньо ефектно виглядає. Та я навіть радий, що вона так себе ощасливила.

Наступного ранку Марина знову була в чудовому настрої. Вона одягла нові сережки й підвіску, милуючись своїм відображенням у дзеркалі.

— Ну як, я добре виглядаю? — запитала вона у Сергія.

— Прекрасно, — відповів він, намагаючись щиро усміхатися, милуючись сяючими очима дружини.

Так, безумовно, жінку потрібно інколи балувати! Але в глибині душі він уже планував, де заховає наступну схованку. Цього разу точно не під ванною…