Собака мчала лікарняним коридором із чорним пакетом у зубах: що відкрили лікарі, коли наздогнали її, приголомшило всіх

У давнину, у звичайний день у міській лікарні міста Львова, приймальне відділення було спокійним. Кондиціонер дзвенів, медсестри записували пацієнтів, лікарі перешіптувалися в коридорах, а по палатах повзли краплі ліків у капельницях.
Головна медсестра Оксана Бойко перевіряла журнали, коли раптом із кінця коридору почувся швидкий цокіт кігтів по плитці.
З-за рогу, ніби з нізвідки, вискочив пес великий, рудувато-коричневий доглянутий хорт. Він біг впевнено, наче знав, куди прямує. У зубах стирчав чорний мішок, щільно завязаний.
Оксана підняла голову й скрикнула:
Що тут робить собака?! Це ж антисанітарія! Виведіть його!
Двоє лікарів хірург Тарас Шевченко та медсестра Марія Коваль кинулися назустріч. Вони намагалися спинити пса, але той був швидшим: прослизнув повз них, ігноруючи пацієнтів і здивовані погляди, і помчав далі довгим коридором.
Хворі визирали з палат, хтось сміявся, хтось розводив руками, але пес ні на кого не звертав уваги.
Раптом біля дверей з червоною написом він різко зупинився. Чорний мішок випав із його пащі на підлогу. Пес занив, потім перейшов на голосний, роздираючий гавкіт. Він піднявся на задні лапи й почав дряпати двері передніми, ніби благаючи впустити його всередину.
Лікарі нарешті наздогнали його й тоді ж зрозуміли, чому пес так дивно поводився.
Марія, задихавшись, присіла й обережно взяла мішок. Коли розвязала вузол, усі застигли: всередині лежав крихітний цуценя, який ледве дихав, з лапкою, вивернутою під незвичним кутом. На шерсті були криваві плями.
Він він приніс його сюди за допомогою, тихо промовив Тарас.
Як зясувалося пізніше, цуцик потрапив під коліса недалеко від лікарні. Пес, мабуть, був його матірю. Він якось здогадався, що саме тут можуть врятувати дитинча.
Лікарям довелося імпровізувати операційної для тварин у лікарні, звісно, не було. Але добросердечний Тарас і ще двоє медиків знайшли інструменти й перевязали рани. Цуцені наклали шину й зробили уколи.
Весь персонал був вражений розумом і рішучістю пса. Поки лікарі працювали, він сидів біля дверей і тихо скулив, не відводячи очей від свого малечі.
Коли операція закінчилася, і цуценя винесли, пес обережно облизав його мордочку, а потім поклав голову поруч, ніби заспокоюючи.