Соня не могла поверить в свою удачу: робота з мрією про високу зарплату стала реальністю.

На ймення була Христина, і вона дуже раділа, що знайшла роботу з такою високою зарплатою. Вона навіть не сподівалася, що її труд може так добре оплачуватися. Здавалось їй, що не візьмуть на це місце — занадто дивно на неї дивився заступник директора, перевіряючи її професійні якості.

Вона розуміла, що зовнішність йому не дуже подобалась, а скоріше зовсім не подобалась. Дивлячись на ошатних жінок, які потрапляли їй на очі тут, вона розуміла заступника директора. Христина бачила і відчувала, що він дуже хотів сказати їй “ні”, але, вивчивши її трудову книжку, був здивований:

— Дванадцять років на одному місці і за ці копійки? Чом це Ви, Христина Павлівна, так низько оцінюєте свій труд, свої знання, свою освіту?..

— Не я так оцінюю, держава так оцінює, — відповіла Христина і сумно усміхнулася. — Після інституту без досвіду роботи ніде не могла влаштуватися, окрім як у бюджетну організацію, потім діти з’явилися, самі знаєте, що з маленькими дітьми не хочуть брати на роботу. Так склалися обставини, тому довелося працювати у дитсадку, а потім не могла знайти трохи краще оплачувану роботу…

— Ну ми не держава, тому гідно оплачуємо професіоналізм, — сказав вагомо заступник директора. — Чесно кажучи, зовні ви не зовсім вписуєтеся в колектив, але скоро кінець року, а ця вакансія вже місяць вакантна. Професіоналів, на жаль, мало, тому я даю вам шанс з випробувальним строком на місяць. Випробувальний термін оплачується у розмірі призначеного окладу, тож усе залежить від вас. Сподіваюся, до кінця року ви заповните прогалини в бухгалтерії, і звіт до кінця року буде подано, подано вчасно. А зовнішній вигляд? Думаю, отримуючи достойну зарплату, ви знайдете свій стиль і ваша зовнішність відповідатиме займаній посаді…

Христина йшла вулицею і сама собі усміхалася. У голові були лише позитивні думки. Вона намагатиметься з усіх сил, але цю роботу збереже за собою. Зараз листопад, і до кінця року дуже мало часу, але вона вирішила, що працюватиме день і ніч, але річний звіт здасть вчасно.

Христина раділа, що зможе своїм рідним на Новий рік купити подарунки, про які вони тільки мріяли, але щоб не засмучувати її, не наважувалися просити. Знали, що їй це не по кишені. Христина не сказала своїм домашнім про велику зарплату, їй хотілося, щоб подарунки були несподіваним сюрпризом і від цього особливо радували її дітей, її сестер.

Христина виховувала дочку, сина і двох своїх рідних сестер. А сталося це так. Свого батька Христина не знала, був вітчим, від якого і народилися її сестри. Коли мати тяжко захворіла, вітчим не бажав жити з хворою дружиною і розлучився з нею. Після тривалої хвороби мати померла, і на двох неповнолітніх сестер Христина оформила опіку. Дворічна дочка Маша, тримісячний син Мишко, Таня десяти років і Катя — дванадцяти років — такими раптовими, складними зобов’язаннями впало це на плечі молодої родини. Вік сестер складний, та ще й стрес через втрату матері. Чоловік Христини виявився слабкою людиною, не витримав відповідальності за своїх дітей, та ще й за сестер дружини, і подав на розлучення.

Христина залишилася одна з труднощами, але вона намагалася, щоб усі вони стали однією сім’єю. Вона терпляче ставилася до підліткових викрутасів сестер і здобула перемогу в такому важкому для всіх періоді їхнього спільного життя. Христина стала центром сім’ї. Сестри підросли і розуміли, як важко Христині і морально, і матеріально. Вони намагалися допомагати їй у побуті і охоче займалися її маленькими дітьми. Завдяки терпінню Христини, у родині все налагодилося, старші дівчатка скоро одна за одною закінчать школу і їм потрібно буде вступати у вищі навчальні заклади, щоб здобути освіту і професію. У Христини не було на це коштів, вона й так у всьому собі відмовляла, щоб зводити кінці з кінцями.

Тому молодій жінці було не до нарядів і коли вона прийшла на співбесіду щодо роботи, на ній були стоптані черевики, мамине старе пальто і мамина зношена хустка. Та не мала вона грошей навіть на дешевий сучасний наряд!..

На роботу Христина прийшла в тих самих стоптаних черевиках і в більш-менш пристойній спідниці та блузі. В кабінеті, де було її робоче місце, працювали ще чотири жінки. Христина усміхнулася, представилася і побачила в очах своїх колег нерозуміння. Вона відразу зрозуміла, що її зовнішній вигляд, а отже і вона сама, не сприймається ними. Вони через зуби прохрипіли:

— Здрастуйте, — і занурилися в свою роботу…

Христині було неприємно через реакцію працівниць офісу, але їй зараз не до налагодження контактів. Їй потрібно надолужити роботу за минулий місяць і увійти в потрібне русло, і вона занурилася в цифри.

Швидко перекусивши в кафе напроти офісу і не дочекавшись кінця перерви, вона поспішила на своє робоче місце — їй не до відпочинку. Двері в кабінет були відкриті, і її зупинила розмова і сміх співробітниць:

— Ну то й лахудру взяли на роботу, такого чучела ще у нас не було!.. — сказала одна з жінок.

— У начальства, мабуть, щось зі зором, не бачать, кого на роботу беруть. Мало сказати, що лахудра, якась замухришка зі звалища, — підтримала інша, і всі засміялися. — І як така замухришка посміла переступити поріг нашої фірми? Одне слово, “лахудра”.

Христина більше не хотіла слухати такі лестощі на свою адресу і ввійшла до кабінету. На душі було неприємно, бридко, але їй потрібна ця робота, і вона мовчки взялася за неї.

Ввечері, після роботи, вона зайшла в магазин “Товари за низькими цінами” і купила собі черевики. “Звичайно не шкіряні, — подумала Христина, — ну хоча би не стоптані, може, до кінця зими не порвуться”.

Наступного дня, прийшовши в нових черевиках, вона почула відвертий сміх однієї зі співробітниць, яка спитала, вказуючи на її черевики:

— Де ж можна купити таку лахудру, такий жах? Ну треба ж хоч трохи себе поважати і не носити всякий мотлох, та й щадити оточуючих. Неможливо ж дивитися на це, — вона гидливо дивилась у бік Христини.

Христина хотіла промовчати, але потім подумала, що якщо вона зараз не дасть відсіч, то ці приниження повторюватимуться.

— Доведеться вам дивитися на мене такою, яка я є. Тут уже нічим не зможу вам допомогти. Усі претензії до начальства, воно мене прийняло на роботу. Ви знаєте, а мені теж неприємно дивитися на ваш манікюр, що нагадує кігті птиці, — звернулася Христина до тієї, яка критикувала її черевики, — так що робити? А я думаю, що якщо ми один одного так дратуємо, то нам варто не дивитися одне на одного, а зайнятися своєю роботою. На мою думку, ми тут для цього, а ніяк не для обговорення зовнішнього вигляду…

Усі стихли. Ніхто не очікував отримати відпір від цієї “лахудри”, і тому мовчки взялися за роботу.

Річний звіт Христина Павлівна здала вчасно, за що, крім зарплати, отримала солідну премію.

Радіючи своїм успіхам і грошам, які вона заробила, Христина після роботи призначила зустріч своїй родині біля офісу. Сьогодні вона буде дивувати подарунками дітей і сестер, бо нарешті може їм купити те, про що вони мріють.

Христині колеги були здивовані, коли, вийшовши з офісу, побачили, як діти і сестри Христини кинулися до неї з обіймами і поцілунками. Вони в нерозумінні мовчки переглянулися, але цікавість подолала їх гординю, і наступного дня вони все-таки запитали Христину:

— Христина Павловна, це що, всі ваші діти?

— Двоє моїх дітей і дві мої сестри, яких я виховую з того часу, як мама померла.

— Одна виховуєш? — здивувалася дама з пташиними кігтями.

— Одна, — знизуючи плечима, сказала Христина.

Усі стихли, стало соромно за презирство і насмішки в бік Христини. Одна з жінок сказала:

— Вибачте нас, Христина Павлівна, ми ж не знали, що у вас усе так…

— Я не тримаю зла, але тільки в мене такі обставини життя, а в іншої людини можуть бути інші, ще скрутніші, ніж у мене. Що ж тепер, судити людину за одягом і називати її “лахудрою”, якщо вона одягнута не так, як вам подобається?..

Усі готувалися до новорічної корпоративної вечірки. Христина не збиралася на ній бути, але виявилося, що присутність на ній обов’язкова.

Їй довелося купити замшеві туфлі, такий покупкою вона давно себе не балувала, але ось вирішила зробити собі такий новорічний подарунок. Ці туфлі дуже підходили до маминого плаття з пан-бархату бордового кольору. Плаття дещо завелике, але тканина так спадала, що це здавалося задумкою модельєра. На плаття Христина причепила невелику мамину золоту з перлами брошку, а довге волосся Христини сестри уклали короною навколо акуратної голівки.

— Христина, яка ти красуня! — вигукували сестри. — Мама — красуня, мама — красуня, — стрибали її діти…

На святі Христина Павлівна зачарувала багатьох чоловіків. Вона, можна сказати, не пропускала жодного танцю, кавалерів не бракувало. Особливо заступник директора, колись обурений зовнішнім виглядом Христини, був вражений змінами своєї співробітниці. Найбільше в Христині приваблювали її ненавязлива краса, скромність, і не було в її рухах тієї манерності, награності, зарозумілості, які так відштовхують людей. Обираючи королеву балу, майже всі чоловіки проголосували за Христину. Жінки її відділу були здивовані вибором чоловіків, але їм нічого не залишалося, як примиритися і продовжувати веселитися і радіти святу.

Заступник директора проводжав Христину додому. По дорозі він дізнався про її сім’ю і ще більше зауважав цю маленьку, сильну жінку, головну і єдину добувачку в її великій родині.