Спершу кава, потім ти

— Оля, уявь, щойно в мене була ідея! — Сашко влетів у кухню з очами, що горіли, як у фанатика. — Стартап. Неймовірний. Унікальний! Платформа для доставки всього — від шкарпеток до шаурми!

— Це вже є, — ліниво відповіла Оля, помішуючи вівсянку.

— Але у нас буде інше! — він драматично ткнув пальцем у стелю. — Розумна доставка зі штучним інтелектом! Розумієш? Алгоритм сам передбачатиме, що тобі треба, і привозитиме ще до того, як ти замовиш!

— Тобто вгадуватиме бажання?

— Саме так! Це революція.

— І де ти це збираєшся робити?

— Ну… поки що вдома. Початковий етап. Коворкінг на кухні, так би мовити.

— Сашко. У мене теж «коворкінг». Він називається «робота». І в мене дедлайн.

— Кохана, ми один одному не завадимо. Я вже покликав хлопців — вони в темі. Буде супер!

«Хлопці» виявилися чотирма.

О 9:00 наступного дня Оля вийшла на кухню і завмерла.

За столом сиділи троє парубків і одна дівчина у худі з написом «Я фрілансер, а ти хто?». Запах кави був наче з фестивалю бариста, ноутбуки займали весь стіл, а на холодильнику висіла діаграма «Ріст гіпотез від мінусу до мрії».

— Доброго ранку! — промовив один із бородатих.

— Я тут живу, — відповіла Оля.

— Круто! Ми теж. Ну, майже, — підморгнув Сашко. — Знайомся, це Вадим, Тарас, Марічка й Артем. Вони — основа нашої команди!

— Надовго?

— Поки не злетимо.

— А якщо не злетите?

— Немає «якщо». Тільки «коли».

Оля наливала собі каву, але виявилося, що в кавомашину хтось засипав матчу. У чайнику плавала чиясь бомбочка для ванни — судячи з запаху, апельсин і тривога. Молока не було. Зате стояла банка кокосового.

Вона повернулася в спальню і зачинила двері.

— Робочий день починається… — пробурчала вона. — В пеклі.

Наступного дня Оля відкрила ноутбук і вдягла навушники. За хвилину — стук у двері.

— Олю, ти не бачила зарядку від Мака?

— Ні.

— А ти можеш трохи тихіше стукати по клавіатурі? У нас брейншторм.

— Це клавіатура. Вона створена для стуку.

— Ну просто ми зараз намагаємось придумати, як монетизувати гіпотезу про доставку сирників до сніданку.

— До сніданку? А зараз що?

— Підготовчий етап!

Через тиждень Оля відчула, що її дім тепер — це коворкінг, а вона — несподіваний гість.

Марічка вішала сушити свою білизну в залі. Вадим без дозволу міняв налаштування роутера. Артем влаштовував зуми з клієнтами прямо на кухні. А Сашко був у захваті:

— Ми на межі прориву! Нам треба лише кілька кейсів і трохи реклами!

— І особистий простір. Трохи. Зовсім трішки, — сказала Оля, наливаючи каву зі своєї чашки, в яку тепер хтось сипав чіа.

— Ти просто не звикла до творчої енергії!

— Я звикла до тиші. І до того, щоб мій дім був моїм. А не… офісом з м’ятним освіжувачем і однією зарядкою на всіх.

Коли в п’ятницю Марічка зайшла в душ із телефоном і вела зуми на тлі кахлів, Оля вирішила: час діяти.

Спочатку — невинно.

Вона «випадково» натиснула кнопку Wi-Fi-роутера. За п’ять хвилин до неї постукав Вадим:

— У тебе інтернет працює?

— Ні, схоже, у провайдера збій.

— Прямо зараз? У нас презентація!

— Буває. Може, всесвіт проти.

Наступного дня Оля змінила пароль від Wi-Fi. Назва мережі стала «Тиша_і_спокій». Сашко в паніці бігав із ноутбуком:

— Хто змінив? Це саботаж!

— А може, знак?

— Олю, у нас була зустріч із інвестором! Він не зміг зайти в Zoom!

— Може, тому що ви у вітальні, а не в офісі?

— Це дім мрії, а не офіс!

— Тоді чому я в ньому як орендар?

У понеділок сталося велике — у Сашка зірвався контракт. Інвестор «не відчув професійного підходу», особливо після того, як із ванної на задньому плані вийшла Марічка у рушнику й скрикнула: «Хто вкрав мій шампунь?!»

Сашко увійшов до спальні мовчки. Сів на ліжко. Зняв капці.

— Ми провалились.

— О, ти помітив? — Оля закрила ноутбук. — Я вже думала, ти в цьому чаті назавжди.

— Я хотів побудувати бізнес…

— А побудував гуртожиток. З вібом дитячого табору та дієтою з батончиків.

— Це був поганий план?

— Це був твій дім. Але я в ньому розчинилася.

— Чому ти не сказала раніше?

— А ти б почув?

Він мовчав.

— Я подумав, — тихо сказав він, — може, ми знімемо офіс?

— Ти подумав?

— Так. І почнемо по-дорослому. З командою, але без «шумних брейнштормів» на моєму тостері.

— А чайник?

— Куплю новий. Особистий. З охороною.

— А кавомашину?

— З паролем.

— А роутер?

— Слово честі.

Через тиждень вітальня знову стала вітальнею. Марічка перейшла в коворкінг. Вадим знайшов роботу в «нормальній компанії». Артем поїхав до ЛьвоваІ коли Оля обійняла Сашка, вона зрозуміла, що найкращий бізнес — це бізнес на їхній любові.