Спонтанне одруження в житті дівчини з заможної родини

Оксана народилася і виросла в забезпеченій родині. Вийти заміж за Івана стало імпульсивним рішенням, їй хотілося покарати батьків, піти всупереч їх волі. Ось і обрала людину без грошей, квартири та нормальної роботи. В одному Івану пощастило – чоловік сильно її любив i намагався заради неї.

Привів Іван дружину у квартиру до батька, нікуди більше було. Тут і почалося. «Вона у тебе королева? — кричав батько, не добираючи слів. — Ні поїсти приготувати, ні посуду помити! Скільки можна?»

«Батьку, не кричи, будь ласка, Оксана все почує», — син намагався заспокоїти його, але це лише погіршувало ситуацію. «Почує? Ти ще боїшся її образити? — чоловік зовсім розлючувався. — Ти виховувати дружину збираєшся чи ні?»

«Батько, прошу, не втручайся. Оксана обов’язково зміниться. Вона не звикла, розумієш?»

«Не розумію! — кричав батько. — Не розумію, чому в домі немає гарячої вечері, чому раковина повна посуду».

Оксана з‘явилась під час скандалу, чим сильно здивувала Івана. Її обличчя було незворушне.

«Я не служниця. Якщо хочете їсти — приготуйте, або… — вона провела пальцями по запиленій старій плиті. — Хоча б техніку нормальну купіть…»

Олег, батько Івана, ще більше розсердився. «Техніка тобі не подобається? Іди зароби. На моїй шиї ви сидіти не будете! Або працюйте обоє, або йдіть з моєї квартири!» «Збирайся, Іване. Більше я тут не залишусь».

Іван послухався. Зібрав речі і поїхав разом із Оксаною. Його батько намагався його зупинити. «Вона ж на твоїй шиї сидить, — відмовляв батько. — Вона ж нахабніє, ії на місце треба поставити. А ти що робиш? Біжиш на перший її заклик. Та вона відбере у тебе останні штани i викине тебе. Ти ж їй не рівня!»

«Не тобі вирішувати», — син подивився на батька невдоволено і вийшов з квартири, прихопивши валізу.

На вулиці на Івана чекала Оксана. Вона переминалася з ноги на ногу і командувала. «Викликай таксі, поїдемо до моїх. Будеш просити мого батька, щоб він нас пустив, обіцяти йому все на світі. Але жити я хочу в нормальних умовах. І ще, — уважно подивилася на чоловіка, — Ти маєш переконати мого батька, що жити з ними – це тільки твоє рішення».

Іван погоджувався з кожним її словом. У квартирі батьків дружини довго принижувався i просив. «Приповзли значить? — батько Оксани дивився на зятя зверхньо. — І що вам треба? Коли Оксана тікала, вона повідомила, що не хоче з нами нічого спільного мати».

«Геннадію Петровичу, вона була на емоціях. До того ж, самі розумієте, я поки працюю на пів ставки, не можу забезпечити вашу доньку, як вона того заслуговує…»

«Це не мої проблеми. Жити в нашому домі ви не будете. Оксана обрала тебе, отже забезпечуй як хочеш».

Оксана й Іван пішли, довелося молодому чоловікові шукати варіанти підзаробити. Часто доводилося позичати у знайомих і друзів.

Перші два роки вони жили дуже важко. Мати Оксани допомагала потроху, щоб батько не знав, а інколи батько Івана підкидав грошей.

«Якби не твій батько, — бурчала дружина. — Жили б хоч у твоїй квартирі».

«Ти сама захотіла піти, — нагадав чоловік. — Батько не був проти, щоб ми у нього жили. Вимагав елементарного: поїсти приготувати і прибрати. Це жіночі обов’язки».

«Хто сказав, що це жіночі обов’язки? У мене шкіра від води псується. Мені не можна мити посуд, а про приготування взагалі мовчу…»

Іван не сперечався, лише махнув рукою. Знав — даремно. Переконати не вийде.

Через два роки «бідного», як казала Оксана, життя молода дружина придумала ідеальний план.

«Нам потрібна дитина», — сказала вона. — «Я втомилася рахувати копійки, хочу жити нормально».

«Думаєш, якщо ти родиш, мені зарплату підвищать в десять разів? — розсміявся Іван. — Не вигадуй, дитина це ще більше витрат. Ми не можемо собі дозволити дитину поки. Хоча, якщо ти підеш працювати, нам стане легше».

«Ще чого. Я ж сказала, потрібна дитина. Тоді батько мене простить і забезпечить нам нормальне життя».

Оксана вже ходила до батька і просила вибачення, навіть обіцяла піти від чоловіка. Але він навіть розмовляти з донькою не став. «Ти доросла, самостійна. Жити з нами і на нашому забезпеченні більше не будеш».

Оксана повернулася додому і раділа, що чоловіку нічого не сказала. А раптом би він потім не пустив?

Загалом, Оксана все продумапла. Дитина стане справжнім порятунком, батьки одразу простять і допомагати почнуть. Про подальше Оксана і не думала.

Вагітність дійсно позитивно вплинула на відносини Оксани з рідними. Батьки почали допомагати потроху, приїжджали в гості, тесть влаштував Івана на гарну роботу.

«Ключі від дачі», — батько простягав в’язку Івану. — «Ми там не буваємо. А вам свіже повітря корисне».

Іван з вдячністю прийняв ключі і одразу відвіз туди дружину. «Ну ось, мій план спрацював, — говорила Оксана, гуляючи по великому заміському будинку. — Хоч відпочивати будемо по-людськи».

«Оксано, нам ще дитину виховувати, це великі гроші, ти ж розумієш. А житла у нас немає».

«А я все придумала, — спокійно відповіла вона. — Батька свого в гості поклич, сюди».

«Навіщо? Ви ж з ним у сварці».

«Яка різниця, що ми з ним. Кажу ж, поклич сюди, сьогодні ж. Тільки не кажи, що це я придумала. І не кажи, що дача моїх батьків, скажи зняли на тиждень».

Іван не розумів, що задумала його дружина. Він просто звик виконувати все, що вона говорить. Тому він подзвонив батьку і виклав все трохи інакше.

«Батьку, привіт, — Іван говорив спокійно. — Ми з Оксаною за містом. Вона чекає дитину, от я і подумав, вам би помиритися. Приїжджай, ми ж родина…»

Батько довго не думав, такий шанс, син сам покликав. Зібрався, взяв на роботі вихідні і махнув на дачу.

Оксана помітила автомобіль здалеку і усміхнулась. Спрацювало. «Чого треба? — Оксана зустрічала гостя біля дому. — Ви ж нас вигнали».

Олег навіть трохи розгубився. «Син покликав в гості».

Оксана фркнула і зникла в домі. Іван вийшов назустріч батьку.

«Так, батьку, не звертай уваги. Гормони у неї, таке всяке. Пройде. Розповідай, як справи?»

Чоловіки проговорили кілька годин. Оксана демонстративно не виходила з кімнати, а ввечері, коли свекор зник у кімнаті, голосно заявила: «Я терпіти твою батька не збираюся! Він вигнав нас з дому! Через нього у твого дитини немає дому. Нехай їде назад! Як він з нами, так і ми».

«Ти чого? — здивувався Іван. — На ніч глядячи він не поїде. Зранку, хіба що».

Олег все чув і навіть не став розкладати речі. Планував вранці поїхати. Але виявилося, що хтось проколов колеса.

«Дiти, напевне, з сусідніх будинків, — невпевнено заговорив Іван, коли вийшов проводжати батька. — Залишайся, через кілька днів разом поїдемо на моїй».

Олег кивнув і повернувся в дім, хоч і не хотілося. Оксана почала все більше влаштовувати істерики та скандали.

«Я не буду в домі терпіти твого батька», — злобно шепотіла Оксана. – «Ми приїхали відпочивати, а не на нього дивитися».

«А що я можу зробити? Пропонуєш його пішки назад відправити?»

«Ти вирішвай проблему! Тобi хто важливiше: батько чи дитина? — жінка інтуїтивно прикрила живіт долонею».

Чоловік слухав кожну претензію та не витримав.

«Оксано, давай спробуємо знайти спільну мову. У вас родина, у мене онук скоро з‘явиться. Що ти хочеш?»

«Квартиру, — спокійно заявила невістка. — Я хочу квартиру».

«У мене немає стільки грошей. Квартиру можуть дозволити твої батьки».

«Я хочу квартиру від вас. Ви нас вигнали, ви нам і подаруйте свою квартиру».

«А я куди? — здивувався від такої нахабства Олег, хоча, знаючи невістку, можна вже нічому не дивуватися».

«А це не мої проблеми. Не будете ж ви з молодою родиною разом жити? До того ж внук народиться, місця мало буде для всіх».

Олег повернувся в свою кімнату.

«Квартира їй потрібна, зовсім вже зорієнтувалася! А потім що? Зарплату їм свою переводи? І де він тільки знайшов таку? — бурчав чоловік. — І виходу мені не залишили ж… або квартира або пішов звідси…»

Олег вранці підійшов до сина. «Квартиру хочеш? Я перезапишу тобі половину. Тільки не бачу в цьому сенсу, ти єдиний спадкоємець. Жити не пущу».

«Батьку, – Іван тільки зараз зрозумів, що взагалі задумала його дружина. – Дякую, але мені не потрібна твоя квартира».

Оксана стояла і слухала, схрестивши руки на грудях. Олег договорив і вийшов на вулицю, викликав таксі і поїхав. Оксана, на подив чоловіка, спокійно сприйняла новину і зникла у своїй кімнаті. Тема більше не підіймалась.

Оксана дочекалася, поки свекор переписав половину квартири на сина. «Ми здамо кімнату, — заявила дружина. — Нам гроші потрібні».

«Оксано, ти що, там же батько живе… Ми не можемо…»

«Ще як можемо. Нас він вигнав, тепер нехай отримує відповідь».

Сперечатись Іван з вагітною дружиною не міг. Довелось зробити так, як вона просила. Знайшли квартиронаймачку.

«Ідеальний варіант, — раділа Оксана. — Жінка в роках з жахливим характером. Ось у твої батька життя буде…»

Олег сприйняв новину спокійно, очікував щось подібне. І навіть знайшов спільну мову з новою жильцем.

Марія сподобалася чоловікові і через деякий час він зробив їй пропозицію. А на весілля запросив сина з дружиною.

«Квартиру продамо, половина грошей твоя, — говорить Олег сину. — Ми з Марією будиночок купимо і поїдемо».

Оксана фркнула і навіть слухати не стала. Вона хотіла зробити як гірше, але вийшло навпаки. І це її злило.

«Ти за всю квартиру повинен сину, — шипіла невістка. — Ти, Іване, не розумієш? Він все на свою Марію оформить!»

«Оксана, заспокойся, — син вперше вступився за батька. – Я радий за тебе, батьку».

Коли народилась дитина, Оксані стало важко. Батьки не сильно допомагали молодим. Не могли змиритися з вибором доньки. Відмовились наймати няню, а у чоловіка таких грошей не було.

Жінка не витримала і втекла, а Іван зателефонував батьку. Більше просити допомоги було не у кого.

Олег і Марія приїхали тут же. Коли повернулася Оксана, чоловік навіть не пустив її в квартиру.

Внука стали виховувати бабуся і дідусь, Іван подав на розлучення. А Оксана повернулася до батьків, дитину забирати не стала, він був тягарем.