Спорожнивши кухню, жінка стала перед дзеркалом у передпокої, щоб виправити зачіску.

Лісовська Оксана Дмитрівна зняла фартух, вийшла до передпокою і стала перед дзеркалом поправляти зачіску. П’ятдесят п’ять – вік поважний. Але це зовсім не означає, що у власний день народження можна виглядати абияк.

Вона виглядала нівроку. Так, зморшок на обличчі було чимало, і фігура втратила колишню легкість. Але іскринки з очей не зникли, спину вона тримала прямо, підбори носила без проблем, а талія була на місці. А на честь дня народження й нове плаття було одягнене, і макіяж, і фарба для сивого волосся.

З великої кімнати долинав гомін – сини Максим і Григорій розставляли і накривали великий стіл. Місця потрібно було багато, адже і Максим, і Наталка приїхали зі своїми половинками та дітьми.

Так, вона могла сказати з повним правом, що її життя вдалося. З Петром вони жили не безхмарно, але все ж уже майже тридцять п’ять років були разом, і змінювати щось не було причин. Максим і Наталка виросли, почали свої сім’ї і вже жили окремо. Ось, п’ятеро онуків галасують, чекають, коли бабуся поставить торт зі свічками! І молодший, Григорій, радує – вступив до університету на бюджет і вчиться відмінно.

Так, вона сама кар’єри не зробила. Та й не дуже-то хотіла. Робота в школі – не мед, але дозволила раніше вийти на пенсію, контролюючи онуків. А з грошима великих проблем у них ніколи не було, бо Петро завжди добре заробляв. Скоро йому повертатись з роботи, і можна буде сідати за стіл. Треба повідомити Наталці та Людмилі, невістці, щоб починали сервірувати.

І тут пролунав дзвінок у двері. З кімнати виглянув зять, Павло, з двома стільцями в одній руці, але побачив, що вона сама відкриває, і повернувся назад. Оксана Дмитрівна повернула ручку замка.

На порозі стояла жінка з тих, кого називають “доглянутими” і “ефектними”. Не молода, років 35-40. Модне пальто наче банний халат, штани, великі білі кросівки – все як на фото в жіночих журналах. Зачіска… закручена, маленькі золоті сережки у вигляді чогось схожого на стрічку Мебіуса. Чудовий колір обличчя, вмілий макіяж, висока, статна. Справді, і ефектна, і доглянута.

– Доброго дня, а вам кого? – чемно запитала Оксана Дмитрівна.

Несподівана гостя окинула її поглядом, ніби збиралася шити їй весь гардероб:

– Ви, мабуть, дружина Петра Васильовича?

– Так! Але його самого ще немає. У вас до нього справа?

– Власне, так. І до вас теж. Я приїхала, щоб забрати Петра Васильовича. Ми кохаємо одне одного. Я живу в Одесі, працюю в санаторії, ми познайомилися, коли він приїжджав у відрядження три місяці тому.

У животі у Оксани Дмитрівни щось зав’язалося вузлом. Ну, Петька, догрався! Тепер сорому не уникнути. Та ще й у день народження!

Вона точно знала, що насправді Петро їй не зраджує. Але з молодості у нього був такий пунктик – не міг пройти повз жінку, яка йому подобалася, нічого не сказавши! Йому важливо було постійно підтверджувати свою цікавість для прекрасної статі! Далі натяків і двозначних компліментів справа не йшла, але Оксана Дмитрівна цілком припускала, що цій модній дамі Петька цілком міг і про небесне кохання щось набрехати. Сивина в голову, щоб йому ікалося!

По суті, все в розповіді несподіваної візитерки було логічно. Петьків комбінат займався виробництвом і ремонтом медтехніки, і він постійно мандрував по різних курортах – адже санаторіям і різним бальнеологічним лікарям всі ці дива техніки саме і потрібні! І в Одесу три місяці тому теж їздив. Треба ж, і адресу тамтешній зазнобі залишив?

Усі роки спільного життя Оксана Дмитрівна намагалася боротися з цією особливістю свого чоловіка. Періодично наставав спокій, і Петро Васильович поводився тихіше води, нижче трави. Але потім все поверталося на круги своя. Супруг запевняв, що ці пригоди йому потрібні як блискавковідвід від реальної зради. Мовляв, трохи пофліртував, а далі нічого і не потрібно, вистачить, можна до законної дружини під бік.

У молодості Оксана Дмитрівна йому й розлученням погрожувала, було таке. Але потім змирилася, тим більше, що до справжньої зради його флірт так і не доходив.

І тим більше не доходило до появи на її порозі якихось південних красунь! Це вже взагалі ні в які ворота!

А стильна мадам часу не втрачала:

– Я розумію, звісно, що ця новина вам неприємна. Але сподіваюся, ми обійдемося без скандалу? Житло будемо ділити не доведеться, не хвилюйтеся, я забезпечена. А ви ж не збираєтеся заважати нашому щастю? Розумієте, з вашого боку це було б просто нерозумно!

Оксані Дмитрівні подумалося, що в її становищі зараз найрозумніше буде огріти гостю сковородою по голові. Але тоді скандалу точно не уникнути, причому з участю компетентних органів. Онуки злякаються.

– Щиро шкода, що Петро Васильович не пояснив вам ситуацію сам. Але тут уже нічого не виправиш, ви повинні розуміти, що є в нього деякі вади. Але нашому коханню вони не зашкоджують!

З великої кімнати долинув невнятний гомін – очевидно, хтось із тих, хто намагався потайки розвідати обстановку, припав вухом до дверей. І раптом Оксану Дмитрівну осяяло!

– Що ж, вітаю, у вас хороший смак. Петро все ще чоловік хоч куди. Напевно, ви праві – мені доведеться його вам поступитися. Але за однієї умови: з приданим!

На чолі модної дами явно з’явилося уявне вікно рахункової машини, і в ньому замережили цифри і позначення різних світових валют. А Оксана Дмитрівна штовхнула двері і ввійшла до великої кімнати.

Її зустріла вистава очей по п’ять копійок.

– Мамо, що там коїться? – конспіративним зловісним шепотом поцікавився Григорій.

– Зараз побачите, – таким же шепотом відгукнулася Оксана Дмитрівна. – Ходімо всі за мною!

І вони всі висипалися на передпокій: Максим з Людкою, Наталка з Павлом, Григорій, а також Кирильчик, Танюша, Антон, Тимофій і Лізонька. І всі уставилися на гостю. А вона на них.

– Ось! Приданок Петра Васильовича! А це, начебто, його нова дружина з Одеси. Кохання у них! – оголосила Оксана Дмитрівна.

У передпокої майже ідеально реалізувалася німа сцена з “Ревізора”. Оксана Дмитрівна вже почала боятися, що її задум не спрацює. Але тут ожила Людмила, особа жвава і на слово, і на діло швидка. На її рум’яному круглому обличчі відбилась щира радість, і вона захоплено випалила:

– Ого, Одеса! Максе, нарешті ми дітей на море вивезти зможемо! А то я тебе своїми вимогами вже майже дістала! Егеж, як твій батько гарно влаштувався – молодця!

Підключився й Григорій – не дарма у нього одні “відмінно” у заліковці, кмітливий хлопець:

– Влучно кажеш, Людо! В Одесі і зарплати, мабуть, не такі, як у нашому селі! Тепер батько не відвертиться – треба буде йому таки мені авто при нагоді отримання диплома купити!

– І ти нас на ньому на південь відвезеш! – радісно підтримала брата Наталка. Григорій з готовністю закивав:

– Та без питань, Нато! Мабуть, у дві машини весь ваш табір поміститься! Так, Максе?

Максим ще хлопав очима, але отримав від дружини дошкульний стусанець у коліно і прокинувся:

– Ну так, доїдемо двома… І якщо за житло не платити, то чому б і ні?..

– Прикиньте, мені тридцятник, а на море жодного разу не був! Ну, тепер всім відриватися! – вніс свій вклад і Павло.

Претендентка на руку і серце Петра Васильовича переводила погляд загнаної злісними гієнами серни з одного на іншого, а “придане” щосили обговорювало перспективи довгоочікуваної поїздки на південь з надійною “явкою”, яка дозволяє не платити мільйони грошей за готель. Крім цієї, основної, теми в партитурі звучали також партії автомобіля для Григорія, необхідності санаторного лікування для тітки Павла, потреби слабенької Лізоньки у фруктах і навичок Максима по частині гірських лиж. Гостю широко усміхалися і повідомляли їй, як вона доречна, але питати її думки про сімейні плани ніхто не поспішав.

Нарешті зашевелилися і діти, до того заскочені несподіванкою і нічого не розуміли. П’ятирічний Антон зробив пару кроків вперед і уважно подивився на незнайому тітку:

– А ти що, тепер наша бабуся?

Незнайома тітка від нього відскочила, але хлопчик відповіді особливо й не чекав:

– Ти тільки мені вівсянку не вари – я її не їм! Зовсім не їм. А Тімі помідори не можна. А у тебе комп’ютер є? А мультики про козаків?

Це було останньою краплею – наче та кавалерія, яка хоча б раз, але змогла встигнути якраз вчасно. Дама з Одеси різко розвернулася і кинулася геть – тільки по сходах зашурхотіло. Забула навіть, що у них ліфт працює.

У передпокої повторилася сцена з “Ревізора”. І знову була перервана Людмилою:

– Ну що ж, ворог розбитий і втік. Переслідування вважаю недоцільним. Кому налити? Чоловіки, могли б додуматися, що зараз саме час підняти перший бокал за здоров’я іменинниці! Максе, подавай приклад!

Усі різко ожили. Оксана Дмитрівна перевела подих і тільки тепер зрозуміла, що забувала дихати, мабуть, хвилини дві. Можна на змагання нирців вирушати.

Максим дисципліновано вовтузився з корком; Павло з’явився з кімнати зі складною композицією з бокалів у руках. Григорій захоплено засміявся і хлопнув по плечу дружину брата:

– Людка, тобі в розвідці працювати або в президенти обиратись з твоєю кмітливістю! Я при вигляді цієї чучундри мало не зникав по стіні! Якби не ти, в житті не здогадався б, як поводитися!

Людка гордо підбивали боки.

– Та ми всі мало не зійшли по стінах, – погодився з братом Максим, роздаючи бокали і одночасно обережно протискаючи малечу до Павла, який розливав компот прямо з трилітрової банки.

– Мамо, ти геній! П’ю за твоє здоров’я і незмінну винахідливість! Але нам з тобою, Крокодил Гена, схоже, доведеться таки поговорити з батьком по-чоловічому! Я багато що можу зрозуміти, але це вже перебір!

– Ти абсолютно правий, брате. Батько заїхав! Біс у ребро у нього, бачите!… Ну так раз біс, ми з тобою, як шанобливі сини, просто зобов’язані влаштувати йому сеанс екзорцизму! – підтримав старшого брата Григорій.

Оксана Дмитрівна відпила з бокала і зрозуміла, що може нормально дихати. І навіть непогано себе почуває. Кажуть же лікарі, що стрес інколи й користь приносить – струшує організм і змушує його працювати активніше.

Вона подумала, що модна фіфа тепер, напевно, телефонує Петькові на мобільний. Уявивши, як може виглядати опис того, що сталося, і яке лице у Петьки, який все це вислуховує, Оксана Дмитрівна досить злорадно хихикнула.

– Напевно ви праві, хлопчики, і сеанс екзорцизму тут зайвим не буде. Але я вас прошу: давайте не сьогодні! У мене все ж таки день народження! Діти не дочекаються, коли треба буде бабусі допомагати дути свічки на торті. Ви меблі-то всю расставили? Ната, Люда, треба накривати вже починати!