Сприятливий знак

Добрий знак

За п’ять днів до Нового року Марійка отримала таку порцію образи, розпачу й приниження, що ледве прийшла до тями. І то лише через те, щоб не засмучувати дітей напередодні свята.

Денис останнім часом постійно висловлював своє незадоволення буквально до всього. Йому не подобалось нічого, що зробить дружина чи скажуть діти. Він почав зриватись на них, навіть Славко, якому було дев’ять, якось сказав матері:

— Мамо, чому тато став таким злим?

Донька Олеся, першокласниця, можливо, цього не помічала, але її старший брат чітко озвучив те, що його турбувало.

— Сину, не звертай уваги, у тата на роботі не все гаразд, ось і приходить втомлений та злий. Нічого, я з ним поговорю, — пригорнула сина й поцілувала у маківку Марійка.

Вона помітила, що чоловік не може стримуватись. Останнім часом із ним щось коїлось: став розсіяним, без причини злиться на всіх, навіть на дітей, коли вони шумлять. А раніше сам із ними влаштовував такi бійки на всю хату, що Марійка ледве всіх заспокоювала.

Якось Славко з сестрою розігрались, носячись по хаті.

— Годі вам носитись, як скажені, інакше покараю, — злісно буркнув Денис, а діти аж оніміли від такого тону.

Обої швидко сховались у своїй кімнаті й замкнули двері.

— Денисе, що коїться? Можна ж трохи м’якше робити дітям зауваження, — запитала дружина, побачивши їхні очі.

— Нічого, — так само грубо відповів чоловік.

— Навіщо брехати? Це ж не вперше. Ти не помічаєш, що зриваєш злість на нас. У чому ми перед тобою провинились?

Марійка не очікувала такої реакції й навіть пожалкувала, що завела цю розмову. Але потім подумала:

— Та яка різниця, зараз чи пізніше…

Денис підвівся з дивану, помовчав, його рішучість кудись зникла, переступаючи з ноги на ногу, все ж таки промовив:

— Не хотів починати цю розмову перед Новим роком, але раз ти наполягаєш…

— Чому? — нічого не розуміючи, здивувалась дружина.

— Щоб не псувати свята.

— А чим ти його можеш зіпсувати?

— Марійко, та ну ж бо… Чого ти від мене хочеш? Так, я зустрів іншу жінку й закохався, — зібравшись із духом, випалив Денис.

— Щооо? Коли? — не зрозуміла дружина. — Це жарт?

— Ні, Марійко, я не жартую. Я йду від тебе. З дітьми хочу бачитись по вихідним. Аліменти платитиму.

Марійка була в ступорі, потім хотіла щось сказати, але чоловік її перервав.

— Дітям я скажу сам, поки їм нічого не кажи.

— Тільки не зараз, — промовила Марійка, вона знала, що для дітей це буде удар.

Дружина покірно кивнула й сіла на диван, опустивши плечі, переМарійка сиділа, слухаючи, як діти з Денисом сміються в кімнаті, а Чорниш муркотів на колінах, і вперше за довгий час відчула, що щось у житті все ж таки налагоджується.