З життя
Стара косилка більше не годилася: давня мрія з новими можливостями.
Вікторія Семенівна вже давно мріяла замінити свою стареньку газонокосарку. Її стара вже зовсім дихала на ладан. І ось, нарешті, здійснилося! Привітний продавець власноруч завантажив на її візок яскраву коробку. Вікторія Семенівна не подумала, що потім їй доведеться самостійно цю коробку знімати і якось втрамбувати у багажник.
Вона вела візок до стоянки, коли раптом почула позаду приємний чоловічий голос:
— Дозвольте вам допомогти!
— Дякую. Якраз вчасно! — поправляючи зачіску, усміхнулась Вікторія Семенівна.
Поки чоловік підвозив візок до її «Таврії», вони встигли познайомитися. Чоловік носив ім’я Олександр, йому щойно виповнилось шістдесят років. Враховуючи вік Вікторії Семенівни, а їй наступного місяця мало виповнитись сімдесят три — це був майже юнак.
— А моя дружина махнула рукою, сіла на мітлу і полетіла! — зобразив Олександр рукою, як то було. — І тепер ось я один. Але працюю, так.
— Справді? А я на пенсії. А де ви працюєте? — спитала Вікторія Семенівна, щоб підтримати розмову. Вона овдовіла майже тридцять років тому, і за цей час вже встигла побувати у відносинах, після яких вирішила, що їй краще бути на самоті. Ні від кого не залежиш, живеш у своє задоволення.
— Я? Електриком в управляючій компанії.
— Прекрасно. На такій роботі, мені здається, влаштувати особисте життя не так вже й складно! — підморгнула йому Вікторія Семенівна.
— Та що ви! Мені аби хто не потрібен. Я шукаю жінку мудру, симпатичну. Як ви. Ваш номер телефону я б взяв!
— Дякую, звісно, за приємний комплімент, Олександре, але ні. Я більше на ці граблі не наступлю. Ось моя машина, зараз відкрию багажник.
Вона натисла на сигналізацію і відкрила багажник. Поки Олександр завантажував коробку, вона думала: «А може, і правда спробувати. Дати номер, але без спільного проживання. Просто проводити час разом. Чоловік ніби не дурний. І господарство вести самому стало важко. На дачі постійно доводиться просити сусіда: то яблуню зрізати, то бочку на душ підняти… А тут свій помічник».
Наче прочитавши її думки, Олександр сказав:
— Мабуть, важко самій? Іноді йдеш через селище, бачиш хатинку простеньку… а доріжка вся у заростях. Там бабуся живе, і сама вже покосити не може. Я, буває, допомагаю.
Вікторія розгнівалася від такого порівняння. Яка така бабуся? Покосити свої чотири сотки вона ще може своїми силами.
— Молодець, Олександре. Ось і допомагайте бабусям! Я поки, дякуючи Богу, сама справляюсь! Дякую вам за допомогу!
Вона закрила багажник і сіла за кермо своєї маленької машини.
— Почекайте! А хто вам усе це вивантажить? Важка ж коробка! – крикнув він їй услід, але вона вже завела двигун, зробила вигляд, що не почула, і з милою усмішкою помахала йому рукою.
«Все одно косарку лише на дачі вивантажувати. Там сусіди, Василь чи Богдан, допоможуть»,— думала вона, поглядаючи у дзеркало на зменшувану фігуру Олександра.
Вона вирішила дістати смартфон, і тут її пробив холодний піт: сумки не було! Вона завжди клала її на пасажирське сидіння! А в сумці все: картка, паспорт, смартфон, гаманець, ключі від квартири… Ось же ж лиходій цей Олександр! Вислухала його, а він забрав сумку! Куди податись? В поліцію?! Там повинні бути камери на автостоянці! Оце так! Ні, ну оце так! — ледь не плакала Вікторія Семенівна.
Вона зупинилася і глибоко вдихнула. «Спокійно. А то так і серце може зупинитися… так вдих… видих… я дістала з сумки ключі… глибокий вдих… вимкнула сигналізацію… видих. КУДИ Я ПОКЛАЛА СУМКУ???»
Олександра охопили темні думки: що, можливо, він нікому не потрібен. Навіть із пропозицією двох своїх рук, які, за словами багатьох, були золотими. І тут він побачив, що червона, схожа на іграшкову, машина повертається.
«Передумала!» — подумав він.
Коли «Таврія» загальмувала поряд із ним, він галантно відкрив двері і був здивований, що жінка, якій він так люб’язно допоміг, була в обуренні.
— Поверніть сумку, Олександре! Інакше я змушена буду звернутися до поліції! — накинулась на нього Вікторія Семенівна.
— Я не розумію… — розгубився чоловік.
— Вас тут напевно ціла банда? Один відволікає, інший тирить сумки з пасажирських сидінь! А я-то думала, ви — порядна людина!
Чоловік замислився. Мені здається, що ви, відкривши багажник, поклали сумку туди.
Вікторія трясучимися руками відкрила багажник. Сумка була там.
Вона схопила її, і тут нервова напруга вилилася сльозами. Вона притулилася до чоловіка і крізь сльози сказала:
— Вибачте, будь ласка! Я так злякалася… Там все-все… О, яке полегшення!
— Буває. — усміхнувся Олександр. — Може все ж зайдемо випити по чашці кави?
— Я не п’ю каву. У мене від неї печія.
— Я і сам надаю перевагу чаю. Але, може, по морозиву?
— Давайте завтра. Зустрінемось у міському парку, біля входу, о сьомій вечора. Добре?
— Чудово! Але, може, все ж дасте тепер свій номер? Раз я реабілітований в ваших очах?
— Може, й дам. До завтра, Олександре. — махнула йому рукою Вікторія Семенівна.
Вона їхала знайомими вулицями, її настрій був чудовим.
Головне, сумка знайшлася!
Наступного дня Вікторія Семенівна довго думала, що вдягти. У гардеробі було немало суконь, але їй хотілося виглядати особливо. Зрештою, вибрала світлу сукню з дрібним квіточком, що вдало підкреслювала її струнку фігуру, і накинула легкий жакет.
До сьомої вечора вона прийшла до парку. Олександр вже чекав біля входу, з невеликою коробочкою в руках.
— Добрий вечір, Вікторіє Семенівно! Ось, це вам.
— Що це?
— Цукерки. Мені здається, ви любите шоколад.
— Дякую, вгадали, — усміхнулась вона.
Вони неквапливо прогулялися парком, розмовляючи про все на світі. Виявилося, що у них багато спільного: обидва любили дачу, природу, книги. Олександр розповідав історії зі своєї молодості, Вікторія Семенівна згадувала кумедні випадки з життя. Вони сміялися, як старі друзі.
У якийсь момент вони підійшли до кафе з літньою верандою. Олександр запропонував морозиво, і Вікторія Семенівна, трохи соромлячись, погодилася.
— Ніколи не думала, що отак випадково можна зустріти хорошу людину, — зізналася вона.
— Я теж. Бачите, як доля буває.
Після морозива він провів її до дому.
— Мені дуже сподобався вечір, — сказав Олександр, трохи соромлячись.
— Мені теж.
— Може, повторимо? Наприклад, у суботу?
Вікторія Семенівна задумалася. А чому б і ні?
— Давайте. Тільки вже до мене на дачу. Перевірю, чи вмієте ви рубати дрова.
Олександр засміявся.
— Домовилися!
Так почалася їхня дружба, а потім і щось більше. Звісно, Вікторія Семенівна не поспішала з висновками, але відчувала, що Олександр став для неї важливою людиною. А через кілька місяців, коли вона вийшла у двір дачі і побачила, як він спритно косить траву її новою косаркою, зрозуміла — вона більше не одна.
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...