Страх Лізи перед шлюбом із чоловіком її мачуха бачила наскрізь.

Мачуха добре бачила, що Оксана зовсім не хотіла виходити заміж за вдівця, і не через те, що в нього була маленька дочка, чи через його вік, а тому що вона його дуже боялася. Його пронизливий погляд проник до самого серця, і від страху воно починало стукати частіше, ніби намагалося втекти від погляду. Оксана ховала очі в підлогу і довго не піднімала, а коли піднімала, всі помічали, що очі були повні сліз. І ці сльози лавиною точилися по розчервонілих від сорому щоках. Руки тремтіли, і маленькі кулачки хотіли відігнати мачуху і запропонованого нею нареченого. Язик-зрадник, будь він проклятий, сказав: «Піду».

– От і домовилися. У такий гарний дім, до такого господаря гріх не піти! Він з першої дружини порошинку здував, вона ж бо була слабкою, хворобливою, все ходила кашляла. Бувало, йдуть вдвох, він робить три кроки, вона один. Зупиниться і дихає важко, як паровоз, а він її обіймає, заспокоює, не кричить, як твій батько, божевільний.

Коли вона ходила вагітна, її ніхто майже не бачив на вулиці. Усе тільки лежала, а після пологів він сам до дитини вставав ночами, а вона зовсім зачахла. Мати його так казала.

– А ти ж молода, тебе він у червоний куток посадить. Ти ладна, навчена до всього, і до коси, і до серпа, і прядеш, і тчеш. Гріх тебе за молодого віддавати, у них характер ще несталий, дурь ще вся не показана, а в цьому все зрозуміле, всі ми знаємо про нього. Як тобі пощастило!

Самогонку я вигоню, вечір посидимо, а вдівцю і весілля не треба, не треба спочилу танцями гнівити. А придане він велів не збирати, сказав, що дім повна чаша.

Федір одружився перший раз з любові, знаючи, що Галина часто хворіла, була слабенькою, і мама казала, що йому потрібна жінка, а не хворенька, але ні люди, ні розум його не могли переконати – тільки Галину він хотів і все.

По селу ходили чутки, що його причарували, адже тільки зачарована людина вирішить своє життя перетворити на лікарню, страждання, біль. Лікарі казали, що в Галини дуже слабкі легені, будь-яка застуда веде до запалення, до астми, а далі хто знає, може бути і гірше.

Федір думав, що своєю любов’ю відганить смерть від своєї дружини, буде лікувати, піклуватися про неї і недуга зникне. Спочатку після весілля все йшло добре. Щасливі, веселі молодята не могли натішитися.

Потім, коли Галина завагітніла, ніби нутро все перетравили, постійна слабкість у всьому тілі, запаморочення, сонливість зробили її настільки немічною, що вона не могла ні прати, ні корову доїти, навіть свої довгі розкішні коси розчесати.

Лікарі казали, що це токсикоз, ось народить і набереться сил. Федір доглядав за Галиною з любов’ю і без жодних докорів. Усю родину він захищав, як сокіл своє гніздо, і маму попросив їм не докучати. Народила Галина дівчинку, і Федір сподівався, що радість повернеться в сім’ю. Так, щастя повернулося, але ненадовго. Підстудивши якось, Галина не змогла відновити сили, а ніби танула на очах.

Забрали її до лікарні, але лікар прямо сказав:

– У неї легені відмовляють.

Сказав по-простому, по-сільськи. Галина знала, що їй залишилося мало, спершу трималася та не показувала виду. Видавлювала з себе усмішку, яка більше нагадувала болісну гримасу, губи усміхалися, а очі видавали біль і страх за завтрашній день, за дочку. Ніби погляд прощався і наказував запам’ятати її усміхненою, веселою. Її худоба з виступаючими ребрами на спині, впала грудь, висохлі кисті рук, опущені худі плечі без слів говорили, що смерть ходить поряд і чекає останнього подиху своєї обраниці.

Відчуваючи свій відхід, Галина попросила чоловіка вислухати її прохання.

– Ще не народилася та людина, яка порушила б плани Бога. Наша любов втомилася боротися зі смертю, сили вичерпалися, і я втомилася від болю, від думок. Я прошу в тебе прощення, і в дочки також. Сама народилася на горе, і вас прирекла на страждання.

Федір взяв її гарячі руки в свої і почав цілувати. По важкому, переривчастому диханні зрозумів, що вона поспішає сказати щось важливе, він відчував, що жити їй залишалося лічені хвилини. Вона збивчиво почала говорити про свою любов до них, про переживання за дочку, говорила захлинувшись, а потім перевела дух і повільно сказала:

– Одружися з Оксаною, вона буде гарною дружиною, ти гарний чоловік, батько, вона буде гарною матір’ю, адже життя її знало труднощі. Я знаю її життя, та й мама в їхньому домі бувала, а в неї очей орлиний, все наперед бачить. Оксана дуже лагідна, працьовита, терпляча, дочку не образить, тебе вона полюбить. Будь з нею, як зі мною. Ростись до неї так, ніби я в її оболонці поряд з тобою. Пробач мене за ці слова, але не тільки легені в мене чорні, а й душа почорніла від думок за дочку. Само дивись, твою долю теж Бог написав, як вирішиш, так і буде. Але запам’ятай, на дочку не ображайся, інакше прокляну з того світу.

Останні слова вона вимовила повільно і виразно. При цьому, що було в неї сил, стиснула руку чоловіка.

Федір плакав, і сльози заслонили образ дружини, він відчував по її диханню, як кохана йде. Ангельське, спокійне личко з усмішкою на губах дивилося в одну точку. Рука все-таки стискала його руку.

Федір почав її цілувати від голови до ніг, при цьому причитаючи, воячи, обіцяв зробити все, як вона наказала. Ось тому через рік після смерті дружини прийшов свататись до Оксани.

Мачуху підготувала теща Федора, вона теж бажала для своєї онуки гарну маму. Сама вона хворіла і боялася, що жити її трохи залишилося, і хотіла, щоб онука і зять влаштували своє життя. Їй, як нікому, було відомо, через що пройшов її улюблений зять, і за його ставлення до її доньки вона була готова цілувати йому ноги і просити у Бога на колінах щастя для Федора.

Все сватання пройшло, наче в тумані. Бачачи, як дочці важко без уваги мами, і йому важко без господині, він вирішив виконати прохання дружини. Заздалегідь він почав придивлятися до Оксани і зауважив, що вона дуже покірна, слухняна, гарна і навіть чимось нагадує дружину. Така ж коса, така ж усмішка, така ж хода.

Часом йому хотілося підійти ближче і обійняти міцно, міцно, помовчати хвилину, уявляючи образ дружини. Сама Оксана не могла пояснити, чому вона погодилася вийти за Федора. То-ли набридло бути прислужницею мачухи, то-ли набридло приводити додому п’яного батька і захищати його від нападок мачухи, чи втомилася від глузування сестер, а може було шкода дочку Федора?

Але як би там не було, давши згоду, вона зрозуміла, що їй належить ще одне випробування — полюбити і закохати в себе Федора. Після сватання Федір вирішив познайомити дочку з Оксаною ближче. Галина рідко виходила на вулицю, увесь час проводила з дочкою. Кожну хвилину, та що там, кожну секунду, вона милувалася Оленкою.

Іноді, прокидаючись вночі, чоловік бачив, як дружина схиляючись над дочкою, щось шепотіла, ніби наставляла, радила, як потрібно жити після її відходу. Федір не міг без сліз думати про те, що Галина говорила своїй маленькій частці свого серця. Оленка була домашньою дитиною, до чужих взагалі ніколи не підходила, в неї був тато, мама, бабуся й ще одна сварлива, невдоволена бабця.

Федір привів Оксану в свій дім для того, щоб вона подивилася на дочку, щоб побути разом без занадто радісної мачухи, яка поводилася так, ніби нарешті з двору забирають корову, яка не дає молока.

Оксана на самоті з Федором в основному мовчала, але помітила, що він зовсім не похмурий, а навпаки дуже ввічливий, уважний. Він відкрито запитав у майбутньої дружини, що, якщо в неї є коханий хлопець, то він відійде вбік. Про прохання дружини він не сказав жодного слова.

Дім Оксану приголомшив своїм вбранством. Прекрасні меблі, зроблені своїми руками, безліч майстерно вишитих картин у дерев’яних ажурних рамках, вкритих лаком. Великі, світлі кімнати. Оленка, побачивши Оксану, повела себе дивно, вона не злякалася, а навпаки стала кокетувати.

Оленка винесла свої іграшки і стала просити Оксану з нею пограти. При цьому старалася доторкнутися ручкою до гості. Дивилася дуже зацікавленими очима і іноді усміхалася. Оксана кілька разів під час гри її обіймала і своєю рукою поправляла розкішне, як у мами, волосся.

— А давай, я тобі зачіску зроблю, і будеш ти в мене як принцеса.

Федір спостерігав за їхніми іграми, за їхнім спілкуванням, і душа його заплакала від радості. Йому страшно було приводити Оксану в дім, адже Оленка постійно питала про маму, постійно дивилася у вікно, ніби шукала її на вулиці, а коли хтось заходив у дім, то стрімголов бігла назустріч, сподіваючись, що це нарешті повернулася мама.

Федір намагався їй усе пояснити, але Оленці йшов четвертий рік, і її маленькому сердечку не потрібні були пояснення, їй потрібна була ніжна, добра мама. Федір розумів, що при всьому бажанні його увага, його любов, його обійми ніколи не замінять материнських ніжних рук, материнської ласки, материнського душевного тепла.

Він розумів і боявся обманутися в Оксані. Але побачивши, як Оленка скривила ротик, зібралася заплакати від того, що Оксана йде, то спокій обгорнув Федора. Оленка взяла Оксану за руку і повела в свою кімнату, зняла покривало, ручками, як господарочка почала збивати подушки, від радості залізла на ліжко і почала стрибати до стелі.

Оксана згадала себе, як до них прийшла мачуха, як вона згодом дорікала їй шматком хліба, як ховала і таємно давала солодощі своїм дочкам, як била по руках за погано зроблену непосильну роботу, як завжди доношувала за її дочками латане плаття, як п’яного батька клали на підлогу, а в неї від жалості розривалося серце, і вона вкривала його своєю ковдрою.

Згадала, як мачуха казала, що першому зустрічному як непотрібну скотину зведе зі двору, згадала мачухині прокльони і з комом у горлі підійшла до Оленки.

Міцно, міцно обняла і прилягла з нею рядишком. Заснула дівчинка міцним, щасливим сном. Федір від радості не знав, як поводитися з Оксаною. Пили чай і просто дивилися одне на одного, усміхаючись. Оксану він не відпустив додому. Не відпустив і все!

Дружина має бути з чоловіком, а не йти туди, де її не чекають.