З життя
Страхи невидимого навантаження: як нескінченна робота тримає людей в офісі довше.
Оксана вклала дітей спати й пішла до кухні, щоб випити чашку чаю. Віталія ще не було. Останнім часом у нього було багато роботи, і він часто залишався допізна.
Оксана співчувала чоловікові й намагалася звільнити його від домашніх турбот. Адже він був єдиним годувальником у родині. Відразу після весілля вони домовилися, що Оксана займатиметься домом і майбутніми дітьми, а Віталій забезпечуватиме їхній добробут. По одному народилися троє дітей. Кожному з появи Віталій був безмежно радий і говорив, що не збирається на цьому зупинятися.
Оксана ж, навпаки, втомилася від нескінченних пелюшок, сумішей і недосипу. Вона вирішила, що поки що зупиниться на трьох дітях. Віталій повернувся досить пізно. Він був трохи навеселе. На її запитання про причину, відповів:
— Оксано, так заплуталися з хлопцями, так втомилися, що вирішили зайти кудись, зняти напруження.
— Ох, ти мій сердешний! — усміхнулася Оксана. — Пішли, я тебе погодую!
— Не потрібно. Ми закушували крильцями — наївся вдосталь. Краще піду спати.
Наближався свято, восьме березня. Оксана, попросивши свою маму посидіти з дітьми, вирушила до торговельного центру. Їй хотілося відзначити це свято по-особливому: романтична вечеря лише для двох. Мама погодилася забрати дітей до себе.
Окрім продуктів і подарунків, Оксана вирішила ще щось купити для себе. Вона давно вже собі нічого не купувала — було незручно брати у чоловіка гроші на вбрання, та й нікуди було їх вдягати. Востаннє, що вона собі придбала, був домашній костюм. Але для задуманої вечері він ніяк не підходив. Оксана попрямувала в один з магазинів одягу й, вибравши кілька суконь, вирушила до примірочної.
Вона тільки почала міряти другу сукню, як почула знайомий голос чоловіка з сусідньої примірочної:
— Ммм, я вже хочу зняти це з тебе!
У відповідь пролунав веселий сміх.
— Потерпи трохи, бешкетнику! Іди дружині щось вибери!
— Їй навіщо? Вся в дітях. А дітям байдуже, в чому вона ходить — аби їх нагодували, поміняли підгузки й прибрали іграшки! Подарую їй якусь мультиварку! Або хлібопічку — нехай радіє!
Оксану ніби облили крижаною водою. Вона, намагаючись видавати якомога менше шуму, автоматично міряла сукні, а сама прислухалася до голосів з сусідньої примірочної.
— А якщо вона запитає, куди ти витратив такі гроші. Мультиварка і хлібопічка не можуть стільки коштувати… — не вгамовувалася дівчина.
— А чому я б маю звітувати, куди я витрачаю СВОЇ гроші? Це я працюю, вона вдома сидить на всьому готовому! Я їй виділяю певну суму на господарство і годі! Нехай і за це спасибі скаже.
Примірка, очевидно, закінчилась, голоси стали віддалятися. Оксана обережно визирнула з своєї примірочної. Дійсно: її улюблений чоловік стояв біля каси з якоюсь блондинкою й розраховувався за покупки. Розраховуючись, він повернувся до неї й не соромлячись касира, поцілував дівчину прямо в губи.
— Дівчино! У вас все в порядку? — Оксана зрозуміла, що вже давно сидить у примірочній, утикнувшись у одну точку.
— Так, усе в порядку! — вона віддерла завісу й подала продавцю сукні: я беру все.
Дома, відпустивши маму й уклавши дітей на денний сон, Оксана замислилася, як їй тепер бути? Такого зради від чоловіка вона ніяк не очікувала. Навіть не те, що він їй зраджує, а те, як він до неї і до її роботи ставиться. В один момент він знецінив уї закриття відчуття последовательности й ніжності.
Їй хотілося негайно бігти й подавати на розлучення, але вона змусила себе зупинитися й подумати.
“Ну, подам я на розлучення, він піде до своєї блондинки, а я залишуся з дітьми без засобів до існування. Аліменти? Там, напевно, копійки будуть… І за що нам жити?”
До вечора рішення було прийнято. Віталій цього дня не затримався, як зазвичай “на роботі”. “Днем налюбувався”, — подумала Оксана з байдужістю. Усі відчуття, які вона мала до чоловіка, випарувалися. Він став для неї чужою людиною. Єдине, через що вона переживала — це те, що він захоче близькості, а вона не зможе йому її дати. Огидно.
Але чоловік, мабуть, отримав усе від своєї коханки й до Оксани не ліз.
Наступного дня жінка склала резюме й розіслала його по можливим компаніям та агентствам. Залишалося лише чекати. Потягнулися дні очікування. Тепер щодня Оксана починала з перегляду пошти. Нарешті, довгоочікувана відповідь прийшла. Її запросили на співбесіду в одну з фірм міста. Туди, де працював її чоловік. Оксана довго міркувала, чи варто їхати, але все-таки вирішила — варто!
Попросивши маму посидіти з дітьми, Оксана вирушила на співбесіду. Після майже двогодинного спілкування з керівництвом фірми, їй запропонували пристойну посаду, з можливістю гнучкого графіку. Зарплату, звичайно, поки обіцяли не дуже високу, але щоб прогодувати себе та дітей, цілком достатньо.
Додому Оксана летіла як на крилах. Мати, побачивши доньку такою щасливою, почала засипати її питаннями.
— Мамо, мені Віталій зраджує! — радісно проголосила жінка. Вирішивши, що у доньки тимчасове помішання, жінка взяла її за руку і посадила поруч на диван.
— Оксано, ну що ти таке кажеш? Як Віталій може тобі зраджувати? Він же цілими днями працює!
— Не працює, а ходить до своєї дівки! — і Оксана розказала все, що дізналася, підслухавши у примірочній магазину. Мати, вислухавши її, запитала:
— Ну, і що ти збираєшся робити?
— Подам на розлучення! І так, я влаштувалася на роботу з гнучким графіком. Зараз напишу заяви в дитячий садочок, і як тільки всі мої діти почнуть туди ходити, вийду на повний робочий день!
— Ну, що ж! Я не буду тебе відмовляти! Зраду пробачати не можна! Думала, це тільки початок. Тим більше, він тебе вже й за особистість не вважає. А з дітьми я тобі допоможу!
– Дякую, мамо! – Оксана зворушливо обійняла матір.
Сьомого березня Віталій знову прийшов пізно вночі. Оксана нічого у нього не стала питати. Віталій, здивований таким байдужістю дружини, почав сам виправдовуватися:
– Оксано, знову з хлопцями заробилися… – але Оксана не дала йому договорити, наказавши лягати спати.
Наступного дня, коли жінка сиділа на кухні й годувала дітей сніданком, Віталій урочисто вручив їй подарунок – хлібопічку.
– Ось, люба, щоб полегшити твою домашню працю! – він намагався її поцілувати, але Оксана відсторонилася і, навіть не глянувши на подарунок, встала зі стільця.
– У мене теж є для тебе подарунок!
Здивований чоловік з коробкою в руках пішов за нею. Вона вийшла до передпокою і вказала на два великі чемодани.
– Я з тобою розлучаюся! Тепер можеш не вигадувати небилиць, приховуючи свої походи наліво!
– Як ти дізналася? – просичав здивований Віталій.
– У примірочній, коли ти обирав своїй блондинці подарунок. І так: хлібопічку теж можеш їй віддати – мені вона не потрібна!
Заскочений у зраді та втрачаючи родину, Віталій розлютився:
-А тобі що, шкода, що в мене буде інша жінка? Красива, пристрасна й доглянута, в відмінність від тебе! Ти навіть забула, як фарбуватися! Засіла, як квочка в дітях і живеш за мій рахунок! Мало що кому і що я купую! Значить, вважаю за потрібне! І ти не маєш права рахувати мої гроші! Тебе просто жаба душить, що я витрачаю ще на когось! Ти просто меркантильна вівця!
– Мені не шкода, – спокійно промовила Оксана, – йди.
Наступного дня Оксана подала на розлучення і на аліменти.
Через тиждень у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. Не вітаючись з Оксаною, вона закричала:
– Меркантильна негідниця! Мужа вигнала, а гроші з нього качаєш! Негайно відмовся від аліментів! Він не зобов’язаний їх тобі платити!
– Він їх не мені платить, а своїм дітям, яких сам же і просив! – парирувала Оксана. – Якщо йому не вистачає на свою коханку, то це вже його проблеми! Він такий же батько, як і я!
– Та що ти можеш без його грошей? Наробила дітей у надії, що всю життя просидиш на його шиї! Але у тебе це не вийде! Він попросить у начальства, щоб йому урізали офіційну зарплату, і ти будеш отримувати жалюгідні копійки! Швидко приплентаєшся!
– Ну, це навряд чи! – сказала Оксана і вказала на двері. – Геть з мого дому, поки я поліцію не викликала!
Кидаючи прокльони, свекруха пішла.
Через кілька місяців дітям, один за іншим, надали місця в дитячому садку. А ще через місяць після цього Оксана вийшла на роботу на повний день.
– Привіт! – біля її столу пролунав знайомий голос. – Ми можемо поговорити?
– Вибач, Віталію, у мене багато роботи, – відповіла Оксана, не підводячи голови.
– Може, тоді пообідаємо разом? – Віталій не відходив. Оксана підняла голову й подивилася на колишнього чоловіка. Він виглядав втомленим і знесиленим. Вона дізналася, що його блондинка, до якої він пішов, дізнавшись, що половина його зарплати йтиме на аліменти, тут же виставила його геть. Але це її вже не зачіпало.
– Ні, Віталію. Не поговоримо і не пообідаємо.
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...
He Hated His Wife. Hated Her… They Spent 15 Years Together—Every Morning He Saw Her Face, But Only in the Last Year Did Her Habits Begin to Grate on Him, Especially the Way She Stretched Out Her Arms in Bed and Sleepily Said, “Good Morning, Sunshine! It’s Going to Be a Wonderful Day.” At First He’d Loved Her Body, Her Freedom, Her Morning Rituals—Now Even Her Nakedness Filled Him with Anger. She Knew of His Three-Year Affair, But Time Had Healed Her Wounded Pride and Left Only a Sad Sense of Uselessness. Secretly, She Struggled with a Terminal Illness, Finding Solace in a Quiet Village Library. When He Finally Decided to Leave Her for His Lover, He Discovered a Hidden Folder with Her Medical Records—The Diagnosis Gave Her 6–18 Months to Live, and Six Months Had Already Passed. At a Restaurant Where They Once Celebrated Their Anniversary, She Waited for Him in the Autumn Sunshine, Tears Flowing as She Realized Her Life Was Slipping Away Unnoticed. In the End, He Cared for Her Every Moment Until She Passed, Realizing Too Late the Depth of His Loss; Under Her Pillow He Found Her New Year’s Wish: “To Be Happy with Him Until the End of My Days.” That Same Year, He’d Wished for Freedom—And in the End, Each Received Exactly What They’d Requested…
He despised his wife. Truly, despised her They had shared their lives for fifteen years. For every one of those...
Bitterness at the Bottom of My Soul “You belong in a care home, and you know it! Get out of our family!” I shouted at the top of my lungs, my voice breaking with emotion. The target of my outrage was my cousin, Dima. Lord, I loved him so much as a child—his golden hair, cornflower-blue eyes, cheerful nature. That was Dima all over. Family gatherings would often bring us all together around the table, but out of all my cousins, it was always Dima who stood out. With his silver tongue, he could weave tales like intricate lace, and he was a gifted artist. By the end of any evening, he’d have sketched five or six pencil drawings with ease. I would marvel at his work, unable to tear myself away from its beauty, and quietly stash his drawings in my desk for safekeeping, cherishing his creativity. Dima was two years older than me. When he was fourteen, his mother died suddenly and unexpectedly—she simply never woke up. Everyone wondered what would become of Dima. They looked first to his biological father, but finding him was not easy—his parents had long been divorced, and his father had another family and wasn’t about to disrupt his “peaceful life.” Then the rest of the relatives collectively shrugged—each had their own families and worries. Suddenly, our extended family was nowhere to be found when needed most. So, with two children of their own, my parents agreed to take Dima in—the late woman was my father’s younger sister, after all. At first, I was happy that Dima would be living with us. But… On his very first day in our home, I noticed something odd about my favourite cousin’s behaviour. Trying to bring him some comfort, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just tell us.” Immediately, Dima answered, “A model railway set.” This toy was quite expensive, and his wish surprised me. I thought—your mum just died, the most important person in your world, and all you can think about is a train set? How could he? Still, my parents bought it for him immediately. But soon Dima’s requests snowballed. “Buy me a tape recorder, jeans, a branded jacket…” This was the 1980s. Not only were these things pricey, but difficult to find. Yet my parents, depriving their own children, tried to fulfil every wish of the orphan. My brother and I endured this in silence, understanding it was for Dima. When Dima turned sixteen, he started chasing after girls. He became infatuated with me—his own cousin. But I, being sporty and quick, dodged his advances, even fighting him off physically at times and ending up in tears. My parents never knew—I didn’t want to upset them. Most kids keep such things to themselves. After I made it clear I wasn’t interested, Dima quickly moved on to my friends, who actually competed for his attention. Dima also stole from us, brazenly and without shame. I remember saving my school lunch money in a piggy bank for a present for my parents—one day, it was empty. Dima swore blind he hadn’t touched it, didn’t so much as blush. My soul was torn to pieces—how could he steal in the very house we shared? Dima shattered our family’s trust, as if nothing mattered to him. I began to hate him. That’s when I screamed, with all my might: “Get out of our family!” I let rip at Dima, said more than fit in a hat—words I can’t take back. My mother barely managed to calm me down. Since then, Dima ceased to exist for me. I avoided him in every way. Later, it turned out the other relatives all knew what “sort” Dima was—they lived nearby and had seen plenty. Only our family, living farther away, had been in the dark. Dima’s former teachers even warned my parents: “You shouldn’t have taken him in. Dima will only ruin your own children.” At a new school, he met Kate, who would fall head-over-heels for Dima and marry him right after graduation. They had a daughter. Kate patiently endured his wild whims, endless lies, and countless betrayals. As the old saying goes: “single and you suffer, married and it’s double.” Dima was later conscripted for military service in Kazakhstan. There, he formed a “second family”—apparently during breaks from service. He fathered a son. After his discharge, Dima stayed in Kazakhstan, but Kate went after him and, by hook or by crook, brought him back to his family. My parents never heard a word of thanks from Dima—not that they expected it. Now, Dmitry Eugene is sixty. He’s a devout parishioner at the local English church, with Kate and five grandchildren. Everything seems fine, but the bitterness from my relationship with Dima still lingers… A taste too bitter, even for honey.
BITTERNESS AT THE BOTTOM OF THE SOUL You should have been in a childrens home ages ago! Get out of...
POSTAGE STAMP… “Ilya’s left Katya,” Mum sighed heavily. “What do you mean?” I didn’t understand. “I don’t get it myself,” Mum said. “He was away on business for a month, came back all changed. Told Katya he loves someone else.” “Did he really say that? Must be some mistake—how awful,” I fumed at Katya’s husband. “Sonia called me—said Katya was unwell, had to call an ambulance. Turned out Katya had some kind of neurological swallowing disorder,” Mum blinked rapidly. “Alright, Mum, calm down. Honestly, Katya shouldn’t have put Ilya on a pedestal like that. She was always dancing attendance on him. Now she’s left picking up the pieces. Poor Katya. I hope Ilya isn’t serious about this new woman—he loves Katya and Sonia,” I refused to believe what I’d heard. …Ilya and Katya’s wild passion, their whirlwind romance—they married after just two months. Their daughter Sonia was born. Life was measured, calm, and then—everything tumbled downhill… Like a Rolling Boulder… I rushed straight to my sister. Some conversations are hardest with those closest to you. “Katya, how could this happen? Did Ilya even explain? Has he lost his mind?” I barraged my sister. “I’m in shock myself, Nina. Who is this woman? Did she cast some sort of spell? Ilya dashed off to her, obsessed. Threw his stuff in a bag, left. Feels like I’ve been dragged across concrete. I don’t understand…” Katya sobbed endlessly. “Let’s wait, Katya. Maybe your runaway will come to his senses. These things happen,” I hugged her. He Didn’t Come Back. Ilya made a new life in another city, and with a new wife. Ksenia was eighteen years Ilya’s senior, but the age gap didn’t prevent their happiness. “Souls don’t have ages,” Ksenia said. Ilya was smitten. Ksenia became his lodestar. She had a tough streak—could be tender, could be ruthless. Ilya adored her. Every time he’d marvel, “Where have you been all my life, Ksenia? I’ve searched half my life for you…” Meanwhile, Katya decided to seek vengeance—all men now fair game. Beautiful, she turned heads everywhere. She had a fling with her boss, entranced him. “Katya, marry me. I’ll make you rich. You’ll be treated like a queen.” “No thanks, Dmitri—I’ve had enough marriages… Let’s go to the seaside instead. I want Sonia to get some fresh air,” Katya winked. “Alright, my dear…” Sasha was simpler—helped around the flat, did her renovations, but never proposed—he was already married. Katya strung both along—no love, just distraction from her misery. She still yearned for Ilya, saw him in dreams, woke up in useless tears. Couldn’t let go of those memories. “How do you un-weld someone from your life? What did I do wrong? I was loyal, caring—never argued…” …Years went by. Katya’s life was split between Dmitri’s tender invites, Sasha’s handyman help. …Sonia was twenty when she decided to visit her father. Bought a train ticket, wondered how to address “the other woman.” Arrived in a new city. …Rang the bell. “You must be Sophia,” an interesting woman opened the door. “Mum is much prettier…” Sonia thought. “Ksenia, right?” Sonia guessed. “Yes, come in. Your dad’s not home but will be soon,” Ksenia led her to the kitchen. “How are you? How’s your mum?” Ksenia fussed, “Tea, coffee?” “Ksenia, how did you manage to steal my dad away? He loved my mum—I know that for sure,” Sonia looked her straight in the eye. “Sophia, life’s unpredictable. Love has no guarantees. Sometimes passion sweeps in and one meeting changes everything. Fate intervenes. Sometimes, you just have to change partners in the dance. It can’t be explained,” Ksenia slumped into a chair. “But can’t you just stop? Think of your duty to family…” Sonia couldn’t grasp Ksenia’s reasoning, glaring at the woman she loathed. “You can’t, child,” Ksenia replied simply. “Thank you for your honesty,” Sonia refused the coffee. “Sophia, want some cheeky advice? A man is like a postage stamp—the more you spit on him, the better he sticks. And in general, you need to be steel one day, velvet the next… By the way, your dad and I had a big row.” “Thanks for the tip. Should I wait for Dad?” Sonia asked anxiously. “I’m not sure. He’s been living in a hotel this week. Here’s the address,” Ksenia scribbled it on a scrap of paper. Sonia was relieved—now she could talk to her dad alone. “Goodbye, thanks for the coffee,” she left quickly. She found the hotel, knocked on his door. Ilya was happy—if a bit embarrassed—to see his daughter. “I was planning on returning today—after the row and all…” “That’s your business, Dad. I just wanted to see you,” Sonia carefully took her father’s hand. “How’s your mum?” Ilya asked. “All’s well. We’ve gotten used to life without you.” They spent a warm evening in the hotel room—talking, laughing, shedding quiet tears. “Dad, do you love Ksenia?” Sonia suddenly asked. “Very much. I’m sorry, darling,” Ilya answered surely. “Got it. I need to run—my train’s soon,” Sonia gathered her things. “Come by, Sonia—we’re family, after all,” Ilya’s eyes dropped. “Of course… see you soon,” Sonia left. …Returning home, she decided to follow Ksenia’s advice: Don’t love, don’t treasure, don’t believe empty men’s words. Brush them off… …But three years later, the right man came along: Kirill. He was made for Sonia, sent by fate… She knew instantly, sensed it… When you meet your true love, nothing else even tempts you… Kirill wrapped his woman in his heart and never let go. He touched her soul in ways unseen. Sonia fell deeply, utterly, without conditions…
THE POSTAGE STAMP Olivers left Emily, Mum sighed heavily. What do you mean? I didnt understand. Im as lost as...
She Got My Mother-In-Law Back on Her Feet—But I’m the Villain Because I Didn’t Weed the Garden Patches: A Family Drama with Nosy Neighbours, A Scornful Matriarch, and the Unexpected Price of Kindness
June 22nd I roused my mother-in-law back to her feet, but truthfully, Im furious at myself for not weeding the...
A Husband Worth More Than Bitter Grudges: My Turbulent Journey from Heartbreak and Hardship to Risking It All for a Second Chance at Love
MY HUSBAND MATTERS MORE THAN BITTER GRIEVANCES James, thats the last straw! Im done, were getting a divorce! Dont bother...
For two years, Maria was only the carer for his mother. Maria managed to marry a highly respected English gentleman—envied by all her friends. Her husband owned a successful business, a luxurious home in the suburbs, several cars, and a cottage in the countryside—all by the age of thirty-two. Maria, meanwhile, had just finished her university degree and worked for a year as a teacher. That summer, they married. After the wedding, her husband insisted there was no need for his wife to work for pennies. He wanted her to stay home and prepare for children. Maria didn’t object. The first year of marriage was like a fairy tale: travelling together, making memories, buying expensive clothes. Yet Maria rarely had a chance to wear her new outfits. Her friends were busy with work and family, and her husband was always attending events—never taking Maria with him. She grew bored. Unable to have children, Maria’s feelings for her husband began to fade. Each day, after housework, she wandered room to room, thinking about her future. Another year passed. Her husband was rarely home, always returning late, exhausted and irritable, complaining that business wasn’t going well. First, he told Maria to spend less. Then he demanded an account of every purchase and expense, insisting they could live well for half the cost. Maria was worried. She wanted to go back to work, but couldn’t find a job in her field. She enrolled on a course, but then her mother-in-law fell ill. Maria had to care for her for two years when her husband moved his mother into their home. Maria did everything—she was the nurse and companion. Her husband came home even less. After his mother passed, Maria’s husband grew increasingly distant, barely spoke, avoided her gaze, and spent most of his time at work. Maria couldn’t understand what was happening until she visited her old mother-in-law’s flat—where she hadn’t been in ages. Behind a closed door, she heard a child crying, even though she thought the flat was empty. She rang the bell. A young woman answered. Maria learned that her husband had started a second family before his mother’s illness and moved them into his mother’s flat. It was a shock. Maria knew she couldn’t save her marriage. She left for another city to stay with her aunt, practically empty-handed, with only a small handbag. She didn’t want a single item to remind her of her marriage—and how tragically it had turned out…
For two years, Mary was nothing more than a nurse to his mother. I remember how Mary managed to marry...