Connect with us

З життя

Судьбоносная встреча

Published

on

**Встреча судьбы в деревне**

Морозным утром меня, Варвару, встретила деревня Берёзовка, затерянная среди вековых сосен под Вологдой. Завтра предстояло знакомство с будущей свекровью, и я не находила себе места. Подруги, желая поддержать, только подливали масла в огонь:

— Держи хвост пистолетом, ты не последняя нищенка!
— Не давай свекрови себя третировать, сразу покажи зубы!
— Добрых свекровей не бывает, запомни!
— Это ты их облагодетельствовала, а не они тебя!

Ночь прошла в тревоге, к утру я выглядела, как будто меня переехало тракторным колесом. Мы с женихом, Михаилом, встретились на полустанке. Два часа в электричке тянулись, будто целая вечность. Сошли на станции, дальше — путь через заснеженный посёлок, а затем через лес. Воздух звенел от мороза, пах смолой и праздником. Снег скрипел под ногами, ели шелестели ветвями. Я продрогла, но вот показались крыши Берёзовки.

У калитки нас ждала маленькая старушка в поношенном пальто и выцветшем платке. Если бы не её голос, я бы прошла мимо.

— Варенька, родная! Я Аграфена Семёновна, Михайлова мать. Давай знакомиться! — Она стянула варежку и крепко схватила мою руку. Её взгляд, острый, как топор, будто прожигал насквозь. По узкой тропинке мы вошли в старую избу из почерневших брёвен. Внутри — тепло, печь пылала, как солнце.

Я словно попала в музей быта. В ста километрах от Вологды — ни водопровода, ни удобств, только дыра за сараем. Телевизор? Разве что у председателя. В избе царил полумрак, разгоняемый тусклой лампой под потолком.

— Мам, давай свет ярче сделаем, — попросил Михаил.

Аграфена Семёновна фыркнула:

— Не в театре живём! Или ты боишься, что ложку мимо рта пронесёшь? — Но, глянув на меня, сдалась. — Ладно, сынок, сейчас покручу.

Повертела лампу — свет стал чуть ярче.

— Голодные? Супец сварила, кушайте на здоровье! — засуетилась она, разливая ароматный бульон.

Мы ели, переглядываясь, а она сыпала ласковыми словами, но её взгляд, будто скальпель, вскрывал мои мысли. Я чувствовала себя под микроскопом. Когда я ловила её глаза, она тут же отвлекалась: то хлеб нарежет, то дров подкинет.

— Чаёк заварю, — защебетала. — С малинкой, от хворей помогает. Да вареньице черничное — для души. Угощайтесь, гости дорогие!

Мне казалось, будто я в сказке про старую Русь. Сейчас выйдет режиссёр и скажет: «Стоп, кадр!» Тепло, еда и сладкий чай расслабили меня. Хотелось рухнуть на подушку, но свекровь имела иные планы.

— Сбегайте в магазин, возьмите муки. Пирогов напечём, вечером родня приедет: сёстры Михаила, Ольга с Настей, да Матрёна из Вологды с женихом. А я картошку пожарю, кашу заварю.

Пока мы одевались, она выкатила из-под лавки огромный кочан капусты и, строгая его, приговаривала:

— Шинкуй, шинкуй, за хвост не подхватывай!

По деревне шли — мужики шапки снимали, бабы кивали. Магазин — в соседнем селе, дорога через лес. Снег сверкал, но к вечеру свет погас — зима коротка. Вернувшись, Аграфена Семёновна объявила:

— Стряпай, Варя. Я в огород выйду — снег утопчу, чтоб мыши яблони не глодали. Михаила с собой возьму, пусть поработает.

Я осталась с грудой теста. Знала бы, что придётся печь, не взяла бы столько! «Глаза боятся, руки делают», — подзадоривала свекровь. Пирожки выходили уродливые: то толстые, как блины, то тонкие, как блинчики. Потом Михаил признался: мать проверяла, хозяйственная ли я.

Гостей набилось — яблоку негде упасть. Все светловолосые, глаза как небо, а я жмусь, как мышонок. Стол выдвинули на середину, меня усадили на кровать с ребятишками. Скрипит, пружины в спину упираются, дети скачут — голова кругом. Михаил подсунул под меня сундук, накрыл пледом — сижу, как на троне, у всех на виду. Капусту я терпеть не могу, но тут ела, будто последний раз.

Стемнело. У свекрови узкая лежанка у печи, остальные — вповалку в зале. «Теснота — не беда, коли душа на месте», — говорила она. Мне, как гостье, досталась кровать. Из старинИз резного буфета, сработанного ещё дедом Михаила, достали накрахмаленную простыню, и, когда я легла, мне казалось, будто сплю в музейной витрине.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять + 17 =

Також цікаво:

З життя33 хвилини ago

«Ви надто опікуєтеся дитиною»: це сказав лікар. Але я не хвилююся — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама. Якби...

З життя33 хвилини ago

Вона відчинила двері незнайомцю, не підозрюючи, що рятує життя своєму синові

Вона впустила незнайомця, не відаючи, що рятує власного сина. Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів із Києва, професор...

З життя2 години ago

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині»: це сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мати. Якби...

З життя2 години ago

Краще жити в орендованій квартирі, ніж під одним дахом з свекрухою

Краще тіснитися у найманій однокімнатці, ніж дихати під одним дахом із свекрухою — Віть, ну скільки можна?! — голос Соломії...

З життя3 години ago

Краще тіснитися в орендованій однокімнатній квартирі, ніж жити під одним дахом із свекрухою

— Олежу, скільки можна?! — голос Олени зірвався на шепіт, у якому відчувався втома і безнадія. — Ми вже два...

З життя4 години ago

Запросили в гості… і шокували: кухня, наче після вибуху

Колись нас запросили на новосилля… та й шокували до глибини душі: кухня наче після бомбардування Нещодавно ми з дружиною отримали...

З життя5 години ago

Він пішов, а вона жила для нього

Він просто пішов… А вона ж жила заради нього. Сім років вони були разом. Сім довгих, наповнених зусиллями років, де...

З життя5 години ago

Посылка, разрушившая брак: история живого венка

В кухне стоял аромат жареных котлет, когда раздался звонок в дверь. Надежда, не успев снять передник, распахнула её и увидела...