З життя
Сумна спостерігачка дощових струменів за вікном.
Бабуся Олена сиділа біля вікна і з сумом дивилася, як по склу текли краплини дощу. Третій день ллє, третій день небо плаче, ніяк не заспокоїться. Прямо як моє життя, лише сльози і більше нічого доброго. Для чого жила? Для чого по землі ходила? Щоб страждати? Тепер сама, зовсім одна, на всьому білому світі нікого, жодної рідної душі не залишилось.
Вчора її знов обдурили. Прийшли дві дівчини, подарунки почали роздавати, заговорили зуби і залишили без копійки. Ну як не повіриш? Адже люди ж вони, не безсовісні звірі. Адже не вперше обманюють, а я все вірю людям. Та що там казати, все життя обманювали.
У бабусі Олени по щоках потекли сльози. Не щастило їй у житті. Чоловік алкоголік помер. Сина посадили, там і загинув. Все здоров’я віддала заводу за гроші та грамоти. Скільки разів людям допомагала, а що в замін — лише обман і сльози.
Бабуся Олена підійшла до холодильника. Як тепер до пенсії дожити? Ще цілих десять днів. Навіть на хліб дрібниці немає. Позичати у сусідів? Та ви що, ніколи не позичала і не буду.
У холодильнику лежали два сирих яйця, пів пляшки молока і чверть батона. Ні, сьогодні не буду, мабуть, їсти, завтра поїм. Чи, може, одне яйце сьогодні, друге завтра? Ні. Краще завтра обидва.
Бабуся Олена знову сіла біля вікна. Погляд упав на сміттєвий контейнер. Ні, ніколи вона не піде до смітника, який сором. Що люди подумають… Краще лягти і померти одразу.
Сльози самі собою потекли по морщинистому обличчю. У двері подзвонили. Бабуся Олена пішла відчиняти. — Йду, йду. Хто там? — витираючи сльози, питає вона.
— Це я, Іван, бабо Олено, — почувся глухий голос за дверима.
— Іванко, — відчиняючи двері, зраділа бабуся, — Іванко мій приїхав!
Іван, колишній сусідський хлопчик, з яким вона часто водилась і наглядала за ним, поки його батьки були зайняті. Багато років його приводили до бабусі Олени. Спочатку приводили, ну а потім він сам став приходити і проводити з нею більшу частину свого часу. Іван для неї став як рідний син. Коли Ваня виріс, то поїхав кудись далеко шукати щастя. І ось як повернувся, одразу до неї, до бабусі Олени.
— Заходь, Іванко, заходь, — захвилювалась бабуся Олена, — от порадував.
— А ти що, плакала чи що, бабо Олено? — знімаючи куртку, питає Іван.
— Ну що ти, Іванко… чого мені плакати-то… Задрімала я…
— Я тепер фірму свою в наше місто переношу, так що тепер часто бачитись будемо. Та що з тобою, бабо Олено? Знову сльози на обличчі.
Бабуся Олена похитнулась і сперлась рукою об стіну.
— Це від радості, Іванко, від радості. Голова щось закружилася.
Іван підхопив бабусю, посадив на стілець і прямим ходом пішов до холодильника.
— Тепер я бачу від якої радості у тебе голова кружиться, — почула вона невдоволений голос Івана.
Через півгодини Іван приніс два пакети з продуктами і почав годувати бабусю Олену. Він підливав бабусі чай і розповідав про своє життя. А та зніяковіло усміхалася, дивлячись на стіл, завалений продуктами, та украдком сльози витирала. Ну звідки вони тільки беруться, ці сльози?
Так вони проговорили до самого вечора. Коли Іван йшов, у бабусі Олени затремтіли губи, і вона спробувала щось сказати.
— Що? Що, бабусю Олено? — питає Іван.
— Синочок, — прошепотіла бабуся.
— Бабусю Олено, — обняв він бабусю, — ніколи я тепер тебе не залишу. Тепер я завжди буду поруч.
Іван пішов, а бабуся Олена сіла на своє улюблене місце біля вікна і знову заплакала. Тільки сльози ці були зовсім інші.
— А я ж грішним ділом про людей стала погано думати, — говорить сама собі старенька. — Хіба можна про людей погано думати? Ось Іванко мій яким став. І гроші його зовсім не зіпсували. Все такий же добрий і уважний. Як приїхав, одразу до мене. Не забув стару. Ріднішого Іванка нікого у мене нема. Наче син рідний. Тепер і помирати не хочеться. Пожити ще хочеться.
I’ve Had Enough of Impromptu Weekend Visits: How My Brother-in-Law’s Family Took Over Our Home (and My Life) Until I Finally Stood My Ground – Was I Wrong to Set Boundaries When Uninvited Guests Showed Up With Kids, Expected Meals, and Never Asked About Our Plans?
I’ve simply had enough of you lot turning up every weekend! Perhaps youve met the sort of person who genuinely...
How Can a Mother Do Such a Thing? She Sent Her Four-Year-Old Son to a Children’s Home Rather Than Get Him Treated – A Tale of Heartbreak, True Friendship, and a Second Chance at Family
How on earth do such mothers exist! She sent her own child off to a childrens home because she couldnt...
My Sister-in-Law Spent Her Summer at a Holiday Resort While We Renovated the House, and Now She Expects to Live in Comfort With Us We suggested pitching in together with my sister-in-law to renovate the family home, but she flatly refused, claiming she didn’t need it. Now she wants to move in with us because her half has no modern comforts—her own fault! The house belonged to my husband’s grandmother, and after she passed, it was split between my husband and his sister. It was old and neglected, but we decided to renovate and make it our home. It’s a semi-detached property with two entrances, so two families could live there comfortably without getting in each other’s way. The garden and outbuildings are shared, and both sides have the same number of rooms. The inheritance was sorted after we married, and everything went smoothly. My mother-in-law immediately declined her share—she was a city person through and through. She told her son and daughter to do as they liked. My husband and my brother-in-law scraped together enough to repair the roof and shore up the foundations. We wanted to keep going, but my sister-in-law threw a tantrum. She wanted nothing to do with this “shabby old cottage.” Her husband just kept his head down—he never argues with her. We planned to move in. The village was close to town, we had a car, and were sick of living in a cramped one-bedroom flat. Building from scratch would’ve cost a fortune. For my sister-in-law, the house was just a holiday destination—she’d pop over in summer to barbecue or relax. She told us not to count on her help. Over four years, we completely renovated our half: bathroom, heating, electrics, new windows, even a conservatory. We took out loans, but it was worth chasing our dream. We worked tirelessly, day and night. All this time, my sister-in-law jetted off on holidays, showing no interest in the house or her share. She lived for pleasure—until she had a baby and went on maternity leave. That was the end of her travels and her cash flow. Suddenly, she remembered her share. With a baby in tow, she wanted space and fresh air for him to run around. By then, our half was finished and we’d let out our old flat. We never touched her side, but it had deteriorated badly over the years. I don’t see how they could have stayed—no heating, outdoor loo, it was unliveable. Even so, she turned up with her suitcase and begged to stay “just a week”—I let her in. Her son is loud, and like her, she does whatever she wants with no regard for anyone else. I work from home, so it drove me mad; I moved in with a friend for a bit, who actually appreciated having someone look after her house while she was away. I ended up staying away almost a month. First at my friend’s, then my mum fell ill and needed care. Honestly, I forgot about my sister-in-law, assuming she’d long since gone home. Imagine my shock when I returned and found her still there, making herself at home. I asked when she planned to leave. “Why would I go anywhere? I have a small child and I’m comfortable here,” she replied. “We’ll take you back to town tomorrow,” I said. “I don’t want to go.” “You haven’t even bothered to clean your side, so back you go—this isn’t a hotel.” “You’ve no right to throw me out! This is my house!” “Your house is on the other side of the wall. Go stay there.” She tried to turn my husband against me, but he also told her she’d outstayed her welcome. She sulked and left. A few hours later, my mother-in-law started ringing: “You had no right to kick her out—it’s her property!” “She could have stayed in her own half, she’s the lady of that house,” my husband said. “With a child? There isn’t even heating or a proper loo! You should have looked after your sister.” My husband finally lost his patience and told his mum everything: how we’d offered to renovate together, how it would have cost less—and she’d refused. Why was everyone blaming us now? We offered to buy her out—she named a price so high we could have bought a brand new house for it. Not a satisfactory solution for us. Now there’s constant tension. My mother-in-law is perpetually offended. Alina is a nuisance. They visit rarely, but when they do it’s noisy parties, petty sabotage, and damages in the garden. We’ve decided to build a fence and completely separate our section. There’s no more compromise—that’s what my sister-in-law wanted.
My sister-in-law spent her holidays at a cosy seaside resort while we were knee-deep in renovating our house, and now...
She Thought Her Husband Had a Big Appetite—Turns Out His Sister Was Stealing Food from Their Fridge
So, picture thisIm standing in front of my fridge, door wide open, absolutely baffled where all the foods vanished to....
My Childhood Friend Came to Visit—She Chose Not to Have Children, Preferring to Live for Herself and Now at 60 Has No Regrets About Her Life Choices
An old childhood friend of mine came for a visit. She never had childrenshed decided long ago not to. She...
I Came to Visit Because I Missed You, But My Own Grown Children Feel Like Strangers – A Mother’s Story of Disappointment and Longing for Closer Family Ties
I arrived to visit, missing you, but children feel like strangers now Diary Entry Parents are meant to always care...
Move Over, We’re Planning to Live Here for the Next Ten Years: When Family Turns Up Expecting a London Flat, Entitlement, and Old Promises Come Crashing Down
Move Over, Well Just Live Here For Ten Years My mother-in-law paused for a moment, then declared, Oh, Jenny, Vals...
I’ve Had Enough of Uninvited Weekend Visits! How My Brother-in-Law’s Family Turned Our Home into Their Holiday Retreat—And How I Finally Took Back My Weekends Without Offending Anyone
Im absolutely fed up with you lot showing up every weekend! Perhaps youve come across that sort of person who...