Connect with us

З життя

«Свекровь дала месяц на выселение, и муж её поддержал»

Published

on

«У вас месяц, чтобы съехать!» — заявила свекровь. А муж… согласился с ней.

Мы с Дмитрием прожили вместе два года, и, на первый взгляд, всё у нас было гладко. Венчаться не спешили, жили в квартире его матери, и мне казалось, что мне невероятно повезло со свёкром. Она была мягкой, мудрой, ненавязчивой. Ни в какие дела не лезла, не придиралась, не давила. Я искренне её уважала, ценила её советы, звала «мамой» и верила, что между нами — тёплые, почти родственные отношения.

Когда решили сыграть свадьбу, она взяла все расходы на себя. Мои родители тогда едва сводили концы с концами и смогли помочь лишь по мелочам. Я была тронута её щедростью. Мне казалось, мы стали одной семьёй. Но как же я заблуждалась.

Не прошло и недели после свадьбы. Сидим мы на кухне, пьём чай, и вдруг она совершенно спокойно, без тени сомнения, объявляет:

— Ну вот, детки, своё я сделала. Сына вырастила, выучила, на ноги поставила, даже невесту ему хорошую подобрала. Свадьбу вам устроила. А теперь, не серчайте, но месяц у вас в запасе — съезжайте с моей жилплощади. Теперь вы семья, сами будете разбираться со своими трудностями. Пугаться не стоит — сначала сложно, но научитесь.

Меня будто обухом по голове. Казалось, стены поплыли перед глазами. Попыталась отшутиться:

— Мама, вы шутите?

Но она твёрдо кивнула:

— Нисколько. Мне пятьдесят шесть, хочется пожить для себя. Устала быть «чужой матерью», «хозяйкой дома», «спасительницей». Хватит. Если детей заведёте — сразу скажу: няньки из меня не выйдет. Я — бабушка, а не прислуга. В гости заходите, всегда рада, но свою жизнь я никому не отдам. Поймёте… когда сами до моих лет доживёте.

Я не верила ушам. Мы же только что расписались! Ещё даже не отдышались после праздника, а она нас — за дверь. А ведь её сын, мой муж, по брачному договору — совладелец квартиры. Ему по закону положена половина. И вдруг она требует, чтобы мы ушли.

Но самое страшное было не это. Дмитрий… просто молча кивнул. Ни слова в нашу защиту. Даже не попробовал возразить. Встал, открыл ноутбук и начал лихорадочно искать варианты съёмного жилья. Потом обронил:

— Ну, раз она так решила… Снимем что-нибудь, Оленька, не переживай. Может, мне подработку найти… Всё наладится.

Я сжимала кулаки, чтобы не расплакаться. В душе клокотала ярость. Мои родители нам помочь не смогут — да, но они бы никогда нас не выставили. Почему его мать такая… бессердечная?

Хотелось кричать. Мы же только начали, только выбрали путь! А она взяла — и вытолкнула нас в незнакомую жизнь, будто выкинула ненужный хлам.

Позже я попыталась поговорить с Дмитрием наедине. Объяснить, как мне больно. Но он лишь равнодушно пожал плечами:

— Её право. Её квартира. Пусть живёт, как хочет. Давай без скандалов.

Тогда впервые почувствовала между нами лёд. То ли стена выросла, то ли пропасть. Поняла — у него нет своей воли. Он не муж, он — сын. И пока она командует, он будет подчиняться. А я?

Я — чужая.

Прошёл месяц. Сняли крохотную однушку на отшибе. Почти всю мою зарплату уносит аренда. Дмитрий устроился в новую контору, задерживается допоздна. А я сижу в полутьме на кухне, смотрю в окно и думаю: а была ли я здесь когда-то своей?

Я старалась, честное слово. Пекла, убирала, угождала. Но в итоге оказалось — они родные. А я — так, временная гостья, которую можно выпроводить, когда надоест.

Да, я злюсь. Да, мне больно. Может, это испытание покажет, сможем ли мы с Дмитрием быть парой. Или вовсе не сможем…

Но одно до сих пор не укладывается в голове: разве любящая мать вышвырнет сына через неделю после свадьбы, зная, что он не на ногах?

Или любовь кончается там, где начинается собственный покой?..

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − 4 =

Також цікаво:

З життя1 хвилина ago

Від підкинутої дитини до господині: зустріч через 25 років з несподіваним поворотом

«Який же дитина без коренів? Ніхто. Лише тінь, що випадково знайшла собі оболонку.» — Ти завжди відчувала себе тінню? —...

З життя5 хвилин ago

Сюрприз за дверима: плачуча свекруха розповідає про втрату через підступну зрадницю

Постукали у двері. Я відчинила — на порозі стояла заплакана свекруха: виявилося, що коханка обібрала їх до нитки П’ятнадцять років...

З життя9 хвилин ago

Гості на порозі, а двері зачинені: Як проста зустріч із рідними стала скандалом

Мене звати Марія, і я живу у Львові разом із чоловіком Тарасом. Наша історія почалася дванадцять років тому, коли я...

З життя12 хвилин ago

Свекруха приїхала “рятувати” сина, відсунувши мене на другий план

Свекруха приїхала «рятувати» сина від застуди, а мене відсунула, як зайвий предмет. Буває, думаю — найскладніше у житті жінки це...

З життя1 годину ago

З цього дня все зміниться: як жінка навела лад у сім’ї

“З сьогоднішнього дня все буде інакше!” — як одна жінка поставила на місце чоловіка та сина Я не залізна. Я...

З життя1 годину ago

Залишена на порозі: через 25 років вона стала моєю домробітницею, не впізнаючи дочку.

Мене залишили на порозі чужої квартири. Через 25 років вона прийшла працювати до мене прибиральницею, не впізнавши в господині ту...

З життя1 годину ago

Свекровь взяла на себе турботу про сина, залишивши мене осторонь

14 червня. Іноді мені здається, що найважче в житті жінки — це не вагітність, не побут і навіть не хвороби...

З життя2 години ago

Новий порядок у сім’ї: як жінка змінила чоловіка і сина

“З сьогодні все буде інакше!” — як одна жінка поставила на місце чоловіка та сина Я не залізна. Я звичайна...