«Свекруха як друга мама: чи знаєте ви справжню матір?»

«Ти називаєш свекруху “мамою”? А ти точно знаєш, хто тобі справжня мати?»

Щоразу, як почую, що хтось звертається до свекрухи чи тещі словами «Мамочко», у мене аж мороз по шкірі. Не тому, що я зла чи заздрісна. А тому, що для мене це слово — святе. Його не роздають наліво й направо. Мати — це не просто жінка, яка стала твоєю родичкою через штампик у паспорті. Мати — це та, що вирощувала тебе, не спала ночами, плакала від безсилля, але все одно прокидалася зранку й продовжувала боротися за тебе.

У мене є близька подруга — Оксана. Ми дружимо з дитинства, вона була свідком на моєму весіллі, а я — на всіх її… трьох. Ми багато пройшли разом, і, незважаючи на життя, дітей, переїзди — ми тримаємося одна за одну. Часто жартую:
— Ну що, Оксанко, дочекаємося, поки діти вступлять до університетів, і на пенсії підемо в клуб?

Недавно зайшла до неї за проханням — привезла ліки з аптеки, вона не могла виїхати: машина в ремонті. Протягую пакет, вона киває:
— Це не мені. Це мамі погано.

Я посміхнулася, зазирнула на кухню й майже автоматично вигукнула:
— Добрий день, тіто Людо! Як ви себе почуваєте?

І лише тоді, коли жінка повернулася до мене, я зрозуміла: це не її мати. Це мати її третього чоловіка. Свекруха. А Оксана з ніжністю називає її «мамочкою». Так само, як і всіх попередніх.

Я згадала, як було і з першою, і з другою. З Максимом — її першим чоловіком — вона з першого дня називала його матір «мамою».
— Ти що, з глузду з’їхала? — прошепотіла я тоді їй на вухо. — Ти ж її не знаєш! Це не твоя мати!

А вона лише посміхалася:
— Це стратегія. Їй буде приємно. Вона мене прийме. Ну й Макс радий. Все просто.

Але от та «мама» потім плювала їй за спиною. Коли Макс напивався, ночував у невідомих місцях, а Оксана дзвонила — та лише зітхала:
— Ну що ж ти хочеш, дитинко? Чоловік стомився…

Минуло два роки — розлучення. Дитину народили, але жодна з «мам» ні внуком, ні Оксаною не цікавилась.

З другим було інакше. Та свекруха одразу встала у позу:
— Цей хлопчик тобі не потрібен. Відвози куди хочеш, хоч до дитбудинку. Грошей на нього нема.

І знову Оксана називала її «мамою». Аж доки не зрозуміла, що за цим «мамою» криється лише бездушна жорстокість. Вони розлучилися, на щастя, дітей не мали.

Тепер у неї третій шлюб, і все повторюється. Ті самі ніжні слова. Та сама наївна надія, що якщо казати «мамочко», то жінка розтане, стане рідною.

Але ні. Це не працює.

Я знаю, про що говорю. У мене теж є свекруха. І ми з нею… не просто ладнаємо. Ми по-справжньому поважаємо одна одну. Можемо говорити по душі, сміятися, разом збирати вишні чи обговорювати серіал. Але ми називаємо одна одну за іменем. І це не заважає нам бути ближчими, ніж деякі рідні.

Тому що «мати» — це не звертання заради вигоди. Це слово — як медаль. Його треба заслужити. Його не купиш, не заробиш компотом чи посмішкою. Справжня мати — це не та, що прийшла до твого життя з чоловіком. А та, що прийшла — назавжди.

І так, буває, що свекруха стає ближчою, ніж рідна мати. Таке трапляється. Але це — рідкість. Виняток. А не правило.

Тому коли я чую:
— Мамо, чаю бажаєте?
— Мамочко, як самопочуття?

Я задаю собі одне й те саме питання: це любов? Чи просто звичка вдавати?