Свекруха приїхала з чемоданом, щоб стежити за порядком у домі

Коли свекруха запхала валізу в руки синові, Леся ледве стрималася, аби не піддатися сльозам.

Леся та Андрій прожили разом п’ять щасливих років. Вони відклали народження дитини, щоб відповідально підійти до цього важливого рішення. Тепер, на річницю весілля, вони нарешті знову заговорили про дітей.

— Я готова, — усміхнулася Леся. — Дуже хочу малюка.

— Думаю, зараз найкращий час, — погодився Андрій. Він знайшов добре оплачувану роботу, ремонт у квартирі закінчений, а отже нічого не заважало народженню первістка. Проте завагітніти виявилося складніше, ніж вони гадали. Довелося пройти обстеження, відвідувати лікарів, а порада свекрухи привела Лесю до народної медицини.

Почувши про плани відносно дитини, Олена Іванівна все частіше втручалася у їхнє життя. Кожні вихідні її дзвінки та запитання були неминучі:

— Ну що, маєте новини?

— Знову нічого?

— Все не так робите!

— Треба вас усе вчити!

Зрештою, Олена Іванівна приїхала до Лесі:

— Ось адреса знахарки. Завтра ти її відвідаєш.

— Олено Іванівно, я ставлюся до цього скептично. Ми краще покладемося на традиційну медицину.

— Ось ці ваші традиційні методи! Усі гроші на лікарів підете і без результату!

— Я віруюча людина і до знахарки не піду, — наполягла Леся. Свекруха промовчала, Леся вирішила, що питання вирішено. Проте Олена Іванівна знайшла інший підхід. Вона розповіла синові про чудодійний вплив і переконала його.

На диво, Андрій став на бік матері і тиснув на Лесю.

— Поїдь, нічого страшного в цьому немає. Вона травниця, а не чарівниця. Не будь упертою. Мама справді хоче допомогти, — сказав чоловік, буквально змусивши Лесю поїхати до знахарки.

Лесі довелося поступитися. Їй не хотілося сваритися, а також вона розуміла, що і свекруха, і чоловік діють задля загального блага.

Знахарка Леся не сподобалася. Вона щось бурмотіла, обприскала травами, потім висипала якусь трав’яну суміш у пакет і простягнула її їй.

— Приймай раз на день.

— Дякую, — сказала Леся і поспішила піти. Вона мала на увазі викинути все це у сміттєві баки біля будинку, але, обернувшись, побачила, як жінка спостерігає за нею з вікна. Леся побоювалася, що свекруха про все дізнається, тому повернулася додому, аби запевнити сім’ю, що виконала їхні вказівки. Приймати “препарат” вона не збиралася. Поклала пакетик на полицю і закрила шафу.

Навіть без трав, довгоочікувана вагітність сталася приблизно через місяць після візиту до знахарки. Леся вважала це збігом, адже вона не вживала нічого нефахівця, а слідувала тільки вказівкам свого лікаря. Але свекруха вважала, що це саме її заслуга і переконала сина в цьому. Вирішивши, що сноха послухала її поради, Олена Іванівна вирішила, що тепер у всьому може висловлювати свої думки.

Вона вважала, що через віку та досвіду вона повинна мати останнє слово в будь-якому питанні, навіть якщо це її не стосується. Вона постійно втручалася з порадами: починаючи від раціону Лесі, закінчуючи тим, коли ж їй слід лягати спати. Її увага й “піклування” доходили до абсурду. Одного разу, майже опівночі, коли пара дивилася свій улюблений фільм при свічках, двері несподівано відчинилися.

Олена Іванівна приїхала через усе місто, щоб пересвідчитися, що Леся дотримується режиму і готується до сну.

— Що це?! Ви їсте ресторанну їжу?! — безцеремонно зайшла в кімнату, почавши збирати все, що бачили на столі. Там були улюблені роли Лесі і рисова лапша.

— Олено Іванівно, що ви робите?! — Леся намагалася врятувати останню тарілку з ролами, але свекруха тільки дедалі розпалювалася.

— Андрію, як ти міг дозволити їй це їсти? Вона вагітна, а ти? Куди ти дивишся?! Тим більше вже пізно, їсти в таку пору для вагітної шкідливо!

— Вагітність — не хвороба! — спробувала заперечити Леся, але її засипали контраргументами.

Андрій з’їв свою частину, тому не надто засмутився, що їжа зникла. Він подумав, що, можливо, мама має рацію і не слід їсти сирої риби.

— Гаразд, мамо, більше не будемо замовляти таку їжу. Пробач.

— Пробач?! Виходить, твоя мама назвала мене безтолковою, а ти просиш у неї вибачення? — не витримала Леся. Її обличчям потекли сльози. Андрій намагався заспокоїти дружину, а Олена Іванівна тихо зникла, забравши з собою цілий пакет їжі.

— Давай забудемо цей випадок. Ти ж розумієш, вона хоче тільки як краще?

— Ні. Не розумію. Мені не подобається, що вона всюди пхає свого носа! Інші вагітні їдять крейду! Чи огірки з шоколадом! А я не можу з’їсти те, що люблю?!

— Звісно, можеш. Давай так: зараз я поїду в супермаркет і куплю все, чого ти побажаєш.

— Добре. Купи мені ролли. Такі ж, які були на моєму столі до приїзду твоєї мами.

— Ні. Все, окрім роллів.

Леся вибігла у сльозах. Вечір був зіпсований.

Як і інші вечори, коли Олена Іванівна з’являлася без запрошення і влаштовувала в будинку свій лад. Одного разу вона прийшла вдень, коли вдома була тільки Леся. Вона пішла з роботи раніше, бо почувалася недобре. На дорозі їй стало краще, як це часто буває. Жахливо захотілося їсти, і Леся купила собі йогурт і булочку. Вона мало не поперхнулася цією злощасною булочкою, коли побачила, що на порозі її вже чекала свекруха.

— Олено Іванівно?! Чому ви знову тут?!

— Син сказав, що у тебе токсикоз, — вона подивилася на булочку. — Не дивно. Харчуєшся абияк, ще й найдешевшим. Що це взагалі? Булочка із шинкою та сиром?! Ану дай сюди! — Олена Іванівна почала відбирати у снохи булочку, майже дійшло до сварки. Їх розборонила сусідка.

— Що ви, жінки? Змагаєтеся за останній шматок хліба?

— Та ось, вагітна, недосвідчена, не знає, що можна, що не можна. Це ми так, жартома, — миттєво пом’якшилася свекруха.

— Ой, я знаю, ці молоді думають, що все знають…

Жінки зійшлися на думці й почали обговорювати своїх дітей, а Леся собі витерла крихти й зайшла у квартиру, замкнувши двері на всі замки. Свекруха зрозуміла, що не встигла за нею, й почала стукати, але Леся її не пустила.

Олена Іванівна підняла на вуха весь під’їзд. Приехав Андрій, знову стався скандал.

І знову свекруха пішла під шумок, поки Леся ридала і вимагала справедливості. Але Андрій, піддаючись матері, списував усе на гормони. Чим ближче був термін, тим більше ситуація загострювалася, і тим більше Олена Іванівна “душила” своєю опікою.

У Лесі на нервовому ґрунті почалися проблеми зі здоров’ям, і вона вирішила поговорити з чоловіком.

— Андрію, розумію, що ти любиш свою матір, а вона тебе… але я не хочу, щоб вона приходила в наш дім… — не встигла договорити Леся. Вона почула, як у замку повертається ключ і сильно злякалася, бо ключі були тільки у неї та у Андрія. — До нас проникли злодії?!

Але замість злодіїв у коридорі з’явилася Олена Іванівна з валізою.

Леся зловила себе на думці, що більше раділа б злодіям, ніж свекрусі.

— Як ви відчинили замок? — тільки і сказала вона.

— Ключем. Синочок дав, — похвалилася Олена Іванівна. — Він за тебе хвилюється, а ти мене на поріг не впускаєш. Не можна так. На останніх місяцях вагітності потрібно мати доступ до квартири, якщо раптом ти не зможеш відчинити. Та й загалом, ми з ним вирішили, що тобі потрібна допомога — і моральна, і фізична. Скоро народиться онук, і я буду з ним возитися. А поки подбаю, щоб усе йшло, як треба, — свекруха вклала валізу в руки Андрію, а сама пішла в кімнату.

— Ну от, все знову на смітнику. Я буду наглядати, що ти їси і п’єш. На обід я принесла бульйон. І ще я принесла настій трав від знахарки. Випий прямо зараз, — сказала свекруха, не терплячи заперечень.

Леся зиркнула на чоловіка, чекаючи пояснень, але він лише посміхнувся і погладив її по плечу.

— Мама права. Так буде краще, дорога…