Святковий настрій: Прогулянка серед новорічних вогнів і вітрин

Григорій ішов по святковому місту, прикрашеному до Нового року. Заглядав у яскраві вітрини. Такого Нового року в нього ще не було. Майже двадцять років сімейного життя коту під хвіст.

Григорій, майстер на всі руки, одружився з Любашею у 19 років. Ніколи не шкодував про це і на життя не скаржився. Любаша, робота, навчання, донька Оленка, друзі. Заробляв він чудово, міг балувати своїх дівчат.

Оленка змалечку захоплювалася лише одним — папером і фарбами. Її захоплення переросло в чудові картини, і вона поїхала навчатися в художнє училище.

Любаша, попри те, що могла б сидіти вдома, все ж ходила на роботу “щоб бути в тонусі і вдома не киснути”. Дійсно, це її підтримувало: вона чудово виглядала, знала все і про все — одна колега цікавилася літературою, й Люба намагалася не відставати, інша спортом — Люба з нею займалася фізкультурою. Всі були задоволені життям.

Близько чотири роки тому Григорій влаштувався на роботу в велику компанію, де налаштовував верстати та складне обладнання. Нещодавно співвласник вирішив іти в ногу з часом в управлінні персоналом. Спочатку до них приїхали тренери з психологами і почали навчати правильному життю. За рахунок компанії видали товстезну книжку з тезами про правильне життя. Григорій навіть здавав залік по ній для отримання річної премії. За рік роботи так не втомився, як на тому заліку.

Наступним кроком була поїздка на тімбілдінг з сім’ями. На базі колектив мав згуртуватись для підвищення результатів. Кожен зрозумів це по-своєму, і до середини першого дня на ногах стояли і могли брати участь у командних іграх лише 6 чоловік – Григорій, Любаша, сам директор і ще троє співробітників.

Директор дуже засмутився таким розумінням тімбілдінгу працівниками. Григорію стало його дуже шкода — директор був хорошим чоловіком, до колективу ставився з повагою, хоча в особистому житті не пощастило. Подейкували, що дружина його покинула, коли він ще не став співвласником і директором. Григорій попросив Любашу взяти участь разом із ним у всіх запланованих заходах. Любаша відпоювала директора чаєм, бігала, переходила по жердинці через яму і навіть стрибала в мішку. Треба ж було підтримати людину.

На листопадові свята Любаша повідомила Григорію, що у неї з директором сталася пізня любов, що вони хочуть одружитися і навіть народити дитину. Григорій хотів було йти битися, але потім вирішив, що цим нічого не виправиш, і відпустив дружину. Друзі наперебій запрошували його зустрічати Новий рік разом, але настрою не було.

Григорій зупинився на переході і, поки чекав на зелений сигнал, озирнувся навколо. На стовпі висіло оголошення: “Шукаю людину для зустрічі Нового року”. Далі був вказаний номер телефону і ім’я “Світлана”. Сам не знаючи чому, Григорій відірвав папірець з телефоном і зателефонував. На іншому кінці відповів жіночий голос.

– Добрий день. Можна Світлану. Я по оголошенню. Про Новий рік.
– А де ви його прочитали? Я наклеїла кілька, потім зрозуміла, що це дурниця. Ніби всі обірвала.
– На переході через проспект.
– Так, про нього забула. Вибачте.
– А давайте зустрінемось на центральній площі. Завжди зустрічав удома. А тут нагода трапилась.
– Я теж хотіла там бути.

31 грудня об 11 вечора Григорій стояв на призначеному місці з пакетом мандаринів і цукерками. У термосі був гарячий чай. Поруч зупинилася симпатична жінка трохи молодша за нього, в руці також був пакет, з якого виглядав термос. “Може, якась брехня? Навіщо такій жінці шукати когось на Новий рік. Хоча, що їй мені зробити? Дурний, навіщо зателефонував. Ну не тікати ж тепер”, – пробігло в голові у Григорія, і він підійшов до жінки.

– Ви Світлана?
– Так.
– Підемо пройдемося. А може, кудись у кафе?
– Я курку смажену в фольгу загорнула. І бутерброди. Можна в кафе, а потім на площу.

Але кафе всі були або зачинені, або місць у них не було. Григорій зі Світланою нирнули у провулок і наштовхнулися на компанію, яка сперечалася біля ресторану.

– Та ось хоч цих молодих людей! – несподівано загримотів чоловік і звернувся до Григорія. – Молодий чоловіче, а ви зі своєю дівчиною хочете зустріти Новий рік у ресторані?
– У нас тут одні… недобросовісні люди почали святкувати зранку. І тепер завалилися спати. Казали, що все життя мріяли провести, лежачи в ліжку з шматком торта. А бенкет вже оплачено і треба платити навіть за таких мрійників. От шукаємо, може, хтось займе їхні місця.
– А давайте спробуємо?! – сказала Світлана. – Я в ресторані на новорічну ніч ніколи не була. Мені премію дали, так гуляти так гуляти.
– Давайте. А потім на площу.

На площу вдалося вийти ближче до четвертої. Бо в ресторані почалися такі веселощі і танці, що йти зовсім не хотілося. Григорій танцював зі Світланою, потім з чиєюсь донькою, потім з чиєюсь мамою, а потім чомусь почав танцювати лезгинку, яку раніше ніколи не танцював, з тим самим чоловіком, який запропонував зайти в ресторан.

– Це найвеселіша новорічна ніч у моєму житті, – сказала Світлана. – Я взагалі ледве-ледве до другої ночі завжди сиділа. А зараз майже ранок, але сон ні в одному оці.
– І мені зовсім не хочеться спати. Давайте з’їмо мандарини з цукерками. Як планували. А ви завтра, точніше сьогодні, що робите? Давайте відпочинемо і підемо на каток або на лижі.
– Давайте на каток. Давно не каталася.

На катку Григорій, нарешті, дізнався, чому Світлана шукала когось для зустрічі Нового року.

– От не чекаєш чогось особливого, а воно і трапляється. Я розлучилася з чоловіком. Він людина хороша, але завжди в щасливому очікуванні щасливого багатого майбутнього. А я живу сьогоднішнім днем. Спочатку в нашому місті чекав, що на нього звалиться якась надзвичайно цікава і високооплачувана робота, потім умовив мене переїхати сюди. Місто велике, можливостей більше. І знову на дивані чекав надзвичайних пропозицій. П’ять років протримався, а потім у нього з’явився черговий проєкт і він вирішив переїхати на південь. А я тут адаптувалася, робота хороша. От і розвелися. До друзів йти не хотіла — всі співчутливо дивляться і кажуть, що я погарячкувала. Що такими чоловіками, які не п’ють, не курять і руки не піднімають, не розкидаються. От і написала оголошення. Потім злякалася і позривала.
– А я з дружиною розлучився. Вона іншого покохала. А давайте завтра в парк підемо на лижах покататися?…

Рівно через рік о 11 вечора неподалік від площі зупинилася машина. Григорій допоміг вийти з неї Світлані.

– Може, все-таки зайдемо в кафе, як минулого року? Нас запрошували, – Світлана поправила шапку, на руці в світлі ліхтарів блиснуло обручка.
– Там душно, накурено. Тобі ще народжувати через три місяці. Отже, як планували рік тому, зустрінемо Новий рік на центральній площі і додому. Тобі відпочивати треба. Хоча… Давай зайдемо на півгодинки… А потім одразу на площу…