Своя людина забрала наш весільний подарунок.

Моя братова привласнила наш весільний подарунок.

Коли ми з чоловіком одружилися, отримали нову пральну машину. Це був найдорожчий подарунок. Мої брати зібрали кошти, щоб порадувати нас цим придбанням.

Після весілля ми переїхали до орендованої квартири. Мої брати жили неподалік, тому ми часто зустрічалися з їхніми дружинами, але стосунки були напруженими.

Ольга, дружина старшого брата, була дуже балакучою, але беззлобною. Людмила ж була загадковою: стриманою, відстороненою, мовчазною. Ми рідко бували у них вдома, але їхні діти часто приходили до нас, особливо діти Людмили, 6-річний син і 4-річна донька.

Вони приходили без попередження, самі відчиняли двері і брали, що хотіли. У молодості я була дуже сором’язливою – навіть боялась щось їм сказати.

Після народження доньки ситуація погіршилася. Ми жили дуже скромно, намагалися економити на всьому. Я купувала печиво, фрукти та м’ясо для доньки, а самі з чоловіком харчувалися більш дешевими продуктами.

Діти моїх братів без сорому нишпорили по всіх ящиках і шукали всюди. Звісно, я пригощала їх, але вони не могли насититися, намагалися забрати все. Мене в дитинстві навчили не брати від чужих без дозволу, але у дітей моїх братів не було і сліду від цієї дисципліни.

Коли я зрозуміла, що розмова не вирішить проблему, почала зачиняти двері на ключ. Вони могли годинами стукати – тоді в мого чоловіка урвався терпець, він накричав на них і візити припинились.

Одного дня я готувала обід, а Людмила увійшла без стуку. Навіть не привіталася, одразу запитала:

– Де пральна машина?

– У ванній, – відповіла я поспіхом.

– Моя зламалася, тож я заберу вашу. Чоловік замість того, щоб купити нову для нас, купив її вам, тому я її конфіскую!

– Її подарував мені не тільки твій чоловік. Усі брати до цього долучилися.

– Мене не хвилює, хто дав гроші. Ніхто мене не питав, я не погодилася. Як мені прати, руками? Винось звідти своє прання швидко.

Я почала все виривати й плакати від стресу. Вона навіть не звернула уваги, запакувала пральну машину в багажник і поїхала.

Через кілька днів я попросила повернути пральну машину, але у відповідь отримала категоричне «ні». Я мала досить з братовою. Вирішила поговорити з чоловіком, і він одразу пішов до мого брата. Вони довго говорили, повернувшись, він сказав:

– Людмила, мабуть, не змінилася. Ще до весілля вона мене дратувала. Але не переживай за пральну машину, твій брат пообіцяв нову.

Свої обіцянки він дотримався, проте приніс стару пральну машину «Франя», а не сучасну. Вибачився за дружину, але нічого не міг вдіяти з її поведінкою.

Відтоді я не спілкувалася з нею, хоча минуло багато років. Вона самотня і завжди незадоволена, не має навіть друзів через такий кепський характер. Вона намагалася налагодити контакт, запрошувала мене в гості, але досі живить образи і жаль.

З роками братова трохи змінилася, стала мудрішою. Зрозуміла, що без друзів і рідних важко обійтися в цьому світі. Не відштовхую її, але і не дозволяю надто наблизитися.

Наші діти виросли, спілкуються між собою, але племінниця – точна копія молодої Людмили. Загалом, генетика є генетика, від неї важко втекти.