Connect with us

З життя

Син і його дружина вирішили продати дачу, яку я їм подарувала, розбивши мені серце

Published

on

Мій син та його дружина вирішили продати дачу, яку я їм подарувала, розбивши мені сердце

Коли мій син Олексій оголосив, що збирається одружитися, моє сердце сповнилось щастям. Три роки тому я овдовіла, і самотність важким каменем лягла на мої плечі. Живучи в невеликому містечку на Поділлі, я мріяла подружитися з невісткою, допомагати вирощувати онуків, знову відчути теплоту родини. Але все пішло не так, як я сподівалася, і тепер їхнє рішення продати подарувану мною дачу стало останньою краплею, що розколола моє сердце.

З невісткою, Соломією, у нас з самого початку не склалося. Я намагалася не втручатися в їхнє життя, хоча багато що в її поведінці мене дратувало. Їхня квартира завжди тонула в пилу — Соломія рідко бралася за швабру. Я мовчала, боячись сварки, але в душі хвилювалася за сина. Ще більше мене засмучувало, що вона майже не готувала. Олексій харчувався напівфабрикатами або дорогими вечерями в ресторанах. Я бачила, як мій син тягне сім’ю на своїй зарплаті, поки Соломія витрачала свій скромний заробіток на салони краси та модні шмотки. Але я стримувалася, щоб не посваритися.

Щоб підтримати сина, я запрошувала його після роботи до себе. Готувала домашню їжу — борщі, вареники, пироги — сподіваючись, що він відчує тепло рідного дому. Одного разу, перед днем народження Соломії, я запропонувала допомогти з приготуванням. «Не треба, — відрізала вона. — Ми замовили вечерю в ресторані. Я не хочу стояти біля плити й виглядати на своєму святу як вичавлений цитрус». Її слова мене вразили. «У мої роки я все встигала сама, — відповіла я. — А ресторани — це так дорого!» Соломія спалахнула: «Не рахуйте наші гроші! Ми у вас ні копійки не просимо, самі заробляємо!» Я стиснула зуби, але її зверхність мене пораніла.

Минали роки. Соломія народила двох дітей — моїх улюблених онуків, Оленку та Максимка. Але їхнє виховання повергало мене в жах. Діти були зіпсовані, їм ні в чому не відмовляли. Вони засинали за північ, уткнувшись у телефони й планшети, не знаючи, що таке порядок. Я боялася промовити хоч слово — не хотіла відштовхнути сина та невістку. Мовчання стало моїм щитом, але воно ж виснажувало мою душу.

А от нещодавно Олексій оголосив мені новину, від якої я досі не можу оговтатися. Вони з Соломією вирішили продати дачу, яку я подарувала їм рік тому. Ця дача, схована серед дубів і калини біля річки, була серцем нашої родини. Мій покійний чоловік, Василь, обожнював це місце. Ми проводили там кожне літо, вирощували овочі, доглядали за садом, де цвіли сливи й груші. Після його смерті я ще кілька років з’їжджала туди, але сил працювати на ділянці вже не вистачало. З важким сердцем я віддала дачу Олексію, вірячи, що він буде відпочивати там із сім’єю, що діти дихатимуть свіжим повітрям і купатимуться у чистій річці.

Але Соломії дача не сподобалася. «Туалет на дворі, воду з криниці носити — це не відпочинок, — заявила вона. — Краще на море поїдемо!» Олексій підтримав дружину: «Мамо, який там відпочинок? Нам це не потрібно. Продамо та полетим у Єгипет». Я задихнулася від образи. «А як же пам’ять про батька? — вирвалося в мене. — Я думала, ви будете там усією родиною!» Але син лише знизав плечима: «Ми не хочемо туди їздити. Це не для нас».

Моє сердце розривається. Ця дача — не просто земля, це спогади про наші щасливі дні, про сміх чоловіка, про його мрії, щоб діти й онуки любили це місце так само, як він. А тепер її продадуть, як непотрібну річ, заради кількох днів на пляжі. Я почуваюсь зрадженою — не тільки сином, а й власною наївністю. Я мовчала роками, щоб зберегти мир у родині, але тепер розумію: моє мовчання дозволило їм забути про те, що справді важливо. І цей біль, здається, ніколи не загоїться.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять − 7 =

Також цікаво:

З життя34 хвилини ago

Автобус їхав своїм звичним маршрутом, коли раптом з нізвідки з’явився пес і побіг поруч: усі були шоковані, дізнавшись причину

Щодня жовтий автобус маршруту 318 їздив одним і тим же шляхом. Водій, спокійний чоловік на імя Іван Коваленко, завжди дотримувався...

З життя2 години ago

Минув рік, як пішла з життя моя дружина, але щотижня хтось кладе квіти на її могилу: одного дня я вирішив дізнатися, хто це

Минув рік, як пішла з життя моя дружина, але хтось щотижня приносив квіти на її могилу: одного дня я вирішив...

З життя2 години ago

Український вівчар напав на генерала під час нагородження: всі були в шоці, дізнавшись причину дивної поведінки собаки

Сержант Олексій Шевченко служив у поліції понад 15 років. Він був відомий як один із найвідданіших і безстрашних офіцерів, завжди...

З життя3 години ago

Жінка вимагала, щоб мене та мого собаку викинули з літака, ображала нас – але потім сталося щось неймовірне

Нещодавно я мала летіти до батьків. Через посттравматичний стресовий розлад після важкої аварії я завжди подорожую з сертифікованим собакою-помічником. Цей...

З життя5 години ago

Швидко обійшовся з безпритульною кішкою жорстоко, але глибоко пожалкував про це вже за кілька хвилин

У маленькому продуктовому магазині на розі шумного київського провулку вечір був таким, як завжди. Біля входу сиділа кішка худа, зі...

З життя6 години ago

Мій пес ніколи навіть не гавкав на незнайомців, але коли він побачив того чоловіка – кинувся на нього! Я був шокований, дізнавшись причину

Мій пес ніколи навіть не гавкав на незнайомців раніше, але коли він побачив того чоловіка кинувся на нього. Я був...

З життя7 години ago

Вибір між родиною та свободою

**Щоденниковий запис** Колись у селах було весело. Молодь бігала на дискотеки, навіть у сусідні села. Тоді не було інтернету, тому...

З життя7 години ago

Швидка допомога жорстко поводилася з безпритульним котом, але глибоко пошкодувала вже за кілька хвилин

**Щоденник**Це був звичайний вечір у маленькому продуктовому магазині на розі оживленої вулиці у Львові. Біля входу сиділа кішка худа, з...