Connect with us

З життя

Син і його дружина вирішили продати дачу, яку я їм подарувала, розбивши мені серце

Published

on

Мій син та його дружина вирішили продати дачу, яку я їм подарувала, розбивши мені сердце

Коли мій син Олексій оголосив, що збирається одружитися, моє сердце сповнилось щастям. Три роки тому я овдовіла, і самотність важким каменем лягла на мої плечі. Живучи в невеликому містечку на Поділлі, я мріяла подружитися з невісткою, допомагати вирощувати онуків, знову відчути теплоту родини. Але все пішло не так, як я сподівалася, і тепер їхнє рішення продати подарувану мною дачу стало останньою краплею, що розколола моє сердце.

З невісткою, Соломією, у нас з самого початку не склалося. Я намагалася не втручатися в їхнє життя, хоча багато що в її поведінці мене дратувало. Їхня квартира завжди тонула в пилу — Соломія рідко бралася за швабру. Я мовчала, боячись сварки, але в душі хвилювалася за сина. Ще більше мене засмучувало, що вона майже не готувала. Олексій харчувався напівфабрикатами або дорогими вечерями в ресторанах. Я бачила, як мій син тягне сім’ю на своїй зарплаті, поки Соломія витрачала свій скромний заробіток на салони краси та модні шмотки. Але я стримувалася, щоб не посваритися.

Щоб підтримати сина, я запрошувала його після роботи до себе. Готувала домашню їжу — борщі, вареники, пироги — сподіваючись, що він відчує тепло рідного дому. Одного разу, перед днем народження Соломії, я запропонувала допомогти з приготуванням. «Не треба, — відрізала вона. — Ми замовили вечерю в ресторані. Я не хочу стояти біля плити й виглядати на своєму святу як вичавлений цитрус». Її слова мене вразили. «У мої роки я все встигала сама, — відповіла я. — А ресторани — це так дорого!» Соломія спалахнула: «Не рахуйте наші гроші! Ми у вас ні копійки не просимо, самі заробляємо!» Я стиснула зуби, але її зверхність мене пораніла.

Минали роки. Соломія народила двох дітей — моїх улюблених онуків, Оленку та Максимка. Але їхнє виховання повергало мене в жах. Діти були зіпсовані, їм ні в чому не відмовляли. Вони засинали за північ, уткнувшись у телефони й планшети, не знаючи, що таке порядок. Я боялася промовити хоч слово — не хотіла відштовхнути сина та невістку. Мовчання стало моїм щитом, але воно ж виснажувало мою душу.

А от нещодавно Олексій оголосив мені новину, від якої я досі не можу оговтатися. Вони з Соломією вирішили продати дачу, яку я подарувала їм рік тому. Ця дача, схована серед дубів і калини біля річки, була серцем нашої родини. Мій покійний чоловік, Василь, обожнював це місце. Ми проводили там кожне літо, вирощували овочі, доглядали за садом, де цвіли сливи й груші. Після його смерті я ще кілька років з’їжджала туди, але сил працювати на ділянці вже не вистачало. З важким сердцем я віддала дачу Олексію, вірячи, що він буде відпочивати там із сім’єю, що діти дихатимуть свіжим повітрям і купатимуться у чистій річці.

Але Соломії дача не сподобалася. «Туалет на дворі, воду з криниці носити — це не відпочинок, — заявила вона. — Краще на море поїдемо!» Олексій підтримав дружину: «Мамо, який там відпочинок? Нам це не потрібно. Продамо та полетим у Єгипет». Я задихнулася від образи. «А як же пам’ять про батька? — вирвалося в мене. — Я думала, ви будете там усією родиною!» Але син лише знизав плечима: «Ми не хочемо туди їздити. Це не для нас».

Моє сердце розривається. Ця дача — не просто земля, це спогади про наші щасливі дні, про сміх чоловіка, про його мрії, щоб діти й онуки любили це місце так само, як він. А тепер її продадуть, як непотрібну річ, заради кількох днів на пляжі. Я почуваюсь зрадженою — не тільки сином, а й власною наївністю. Я мовчала роками, щоб зберегти мир у родині, але тепер розумію: моє мовчання дозволило їм забути про те, що справді важливо. І цей біль, здається, ніколи не загоїться.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + 11 =

Також цікаво:

З життя18 хвилин ago

У очікуванні на диво

**Сподіваючись на щось** Сьогодні сидів у дворі й дивився, як моя донька Соломія їсть свою улюблену шоколадку «Світоч». Будинок у...

З життя21 хвилина ago

Хата вже не вміщає

В домі не лишилося місця Повертаючись від доньки, Алла зайшла по дорозі в супермаркет за продуктами. Вона йшла до переходу,...

З життя1 годину ago

Чарівні вії й самотність: як знайти справжнє щастя

Красиві вії та порожня хата: історія про те, як серце обмануло Ой, добрі люди, слухайте ж, бо розповім вам історію,...

З життя1 годину ago

«Крізь сльози — до нового життя: історія з дому для літніх»

Ой, дорогі мої, сідайте ближче, бо розповім вам історію, яку й сама ледве до ладу складаю. Жила собі, страждала, а...

З життя2 години ago

Забута у вогні минулого: моя історія самотності

Ой, дитино моя, присядь біля мене, бо хочу розповісти тобі давню історію не звичайну, а таку, що болить, наче ножем...

З життя2 години ago

Щастя, знайдене у любові: історія, сильніша за зраду

Як Оленка з Марійкою щастя знаходили: казка про кохання, міцніше за зраду Ой, діти, підіть ближче, розповім вам історію, що...

З життя3 години ago

Я заснула на плечі незнайомця в літаку… і те, що він зробив потім, назавжди перевернуло моє життя.

Я заснула на плечі чужої людини у літаку і його вчинок змінив мою долю назавжди.Мені здавалося, що це один із...

З життя3 години ago

Хлопчик закричав, що в труні лежить не його мати: спершу всі вважали, що це від горя, поки не відкрили труну

Той день був затягнутий сірою млою, ніби сама природа шанувала жалобі. Люди в чорному поволі збиралися у церкві, пошепки ділячись...