Connect with us

З життя

Син із дружиною вирішили продати дачу, що я їм подарувала, зранюючи моє серце.

Published

on

Мій син і його дружина вирішили продати дачу, яку я їм подарувала, розбивши мені сердце

Коли мій син Олексій оголосив, що збирається одружитися, моє сердце затремтіло від щастя. Три роки тому я овдовіла, і самотність занурила мене в сум. Живучи у невеличкому містечку на Поділлі, я мріяла знайти із невісткою спільну мову, допомагати виховувати онуків, відчути знову родинне тепло. Але все пішло не так, як я сподівалася, і тепер їхнє рішення продати мою подарункову дачу стало останньою краплею, яка переповнила чашу.

З невісткою, Марічкою, у нас з самого початку не склалося. Я намагалася не лізти у їхнє життя, хоча багато що в її поведінці мене дратувало. Їхня квартира завжди була в хаосі – Марічка вважала прибирання марною тратою часу. Я мовчала, щоб не зачепити сина, але в душі хвилювалася за нього. Ще більше мене засмучувало, що вона майже не готувала. Олексій харчувався або напівфабрикатами, або дорогими ресторанними стравами. Я бачила, як мій син тягне сім’ю на одній зарплаті, поки Марічка витрачала свою невелику виплату на салони краси та модні шмотки. Але я стискала зуби, щоб не посваритися.

Щоб підтримати сина, я запрошувала його після роботи до себе. Готувала домашню їжу – борщі, вареники, паляниці, сподіваючись, що він відчує тепло рідної домівки. Одного разу, перед днем народження Марічки, я запропонувала допомогти із святковим столом. «Не треба, – різко відрізала вона. – Ми замовили у ресторані. Я не хочу виглядати на своєму святе, як вичавлений цибуляний сік». Її слова обійшлися мені боком. «За моїх часів ми все робили самі, – пробурчала я. – А ресторан – це ж так дорого!» Марічка спалахнула: «Не рахуйте наші гроші! Ми в вас ні копійки не просимо, самі заробляємо!» Я прикусила язика, але її зверхність залишила гіркий присмак.

Минуло кілька років. Марічка народила двох дітей – моїх улюблених онучок, Оленку і Тарасика. Але їхнє виховання вселяло в мене жах. Діти були розпещені, їм у всьому потурали. Вони засинали за північ, утулившись у телефони й планшети, не знаючи, що таке порядок. Я боялася сказати і слова – не хотіла відштовхнути сина й невістку. Мовчання стало моїм щитом, але воно ж виснажувало мою душу.

І ось нещодавно Олексій оголосив мені новину, від якої я досі не можу оговтатися. Вони з Марічкою вирішили продати дачу, яку я їм подарувала рік тому. Ця дача, схована серед ялин і беріз над річкою, була серцем нашої родини. Мій покійний чоловік, Петро, обожнював це місце. Ми проводили там кожне літо, вирощували овочі, доглядали за садом, де цвіли сливи та вишні. Після його смерті я ще кілька років їздила туди, але сил на грядки вже не вистачало. З важким серцем я віддала дачу Олексію, сподіваючись, що там він із сім’єю знаходитиме відпочинок, що діти дихатимуть свіжим повітрям, купатимуться у чистій річці.

Але Марічці дача не сподобалася. «Туалет на дворі, воду з колодязя носити – це не відпочинок, – заявила вона. – Краще на море поїдемо!» Олексій підтримав дружину: «Мамо, який там відпочинок? Нам це непотрібно. Продамо і поїдемо до Єгипту». Я ледве не задихнулася від образи. «А як же спогади про батька? – вирвалося в мене. – Я думала, ви будете там всією родиною!» Але син лише знизав плечима: «Ми не хочемо туди їздити. Це не для нас».

Моє сердце мало не тріснуло. Ця дача – не просто земля, це спогади про наші щасливі дні, про сміх чоловіка, про його мрії, щоб діти й онуки любили це місце так само, як він. А тепер її продадуть, як зайву річ, заради кількох днів на пляжі. Я почуваюся зрадженою – не лише сином, але й власною наївністю. Я мовчала роками, аби зберегти мир у родині, але тепер розумію: моє мовчання дозволило їм забути про те, що справді важливо. І цей біль, здається, ніколи не загоїться.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 + 10 =

Також цікаво:

З життя33 хвилини ago

Автобус їхав своїм звичним маршрутом, коли раптом з нізвідки з’явився пес і побіг поруч: усі були шоковані, дізнавшись причину

Щодня жовтий автобус маршруту 318 їздив одним і тим же шляхом. Водій, спокійний чоловік на імя Іван Коваленко, завжди дотримувався...

З життя2 години ago

Минув рік, як пішла з життя моя дружина, але щотижня хтось кладе квіти на її могилу: одного дня я вирішив дізнатися, хто це

Минув рік, як пішла з життя моя дружина, але хтось щотижня приносив квіти на її могилу: одного дня я вирішив...

З життя2 години ago

Український вівчар напав на генерала під час нагородження: всі були в шоці, дізнавшись причину дивної поведінки собаки

Сержант Олексій Шевченко служив у поліції понад 15 років. Він був відомий як один із найвідданіших і безстрашних офіцерів, завжди...

З життя3 години ago

Жінка вимагала, щоб мене та мого собаку викинули з літака, ображала нас – але потім сталося щось неймовірне

Нещодавно я мала летіти до батьків. Через посттравматичний стресовий розлад після важкої аварії я завжди подорожую з сертифікованим собакою-помічником. Цей...

З життя4 години ago

Швидко обійшовся з безпритульною кішкою жорстоко, але глибоко пожалкував про це вже за кілька хвилин

У маленькому продуктовому магазині на розі шумного київського провулку вечір був таким, як завжди. Біля входу сиділа кішка худа, зі...

З життя6 години ago

Мій пес ніколи навіть не гавкав на незнайомців, але коли він побачив того чоловіка – кинувся на нього! Я був шокований, дізнавшись причину

Мій пес ніколи навіть не гавкав на незнайомців раніше, але коли він побачив того чоловіка кинувся на нього. Я був...

З життя6 години ago

Вибір між родиною та свободою

**Щоденниковий запис** Колись у селах було весело. Молодь бігала на дискотеки, навіть у сусідні села. Тоді не було інтернету, тому...

З життя7 години ago

Швидка допомога жорстко поводилася з безпритульним котом, але глибоко пошкодувала вже за кілька хвилин

**Щоденник**Це був звичайний вечір у маленькому продуктовому магазині на розі оживленої вулиці у Львові. Біля входу сиділа кішка худа, з...