Connect with us

З життя

Та еще приятельница

Published

on

Та ещё подруга

— И зачем ты мне это сказала? — прозвучало тихо, чужим, сдавленным голосом.

— Сама не знаю, — так же глухо ответила Жанна.

Она будто хотела добавить что-то, но встретила взгляд Ирины — острый, как лезвие, полный недоверия. Таким смотрят на предателя.

В ту пятницу, как всегда после работы, они зашли в своё кафе. Этот ритуал длился годами: бокал вина, тёплые разговоры, смех, иногда слёзы. Просто две уставшие от быта женщины, которым здесь, у окна, можно было быть собой.

Но в тот вечер всё пошло наперекосяк.

Ирина вдруг вскочила, засветившись улыбкой, и, бросив: «Подожди минуту!», выбежала на улицу. Жанна, нахмурившись, взглянула вслед.

Через стекло она увидела, как Ирина обнимает незнакомку — стройную, ухоженную, с мягкой улыбкой. Жанна застыла.

Секунда. Ещё одна. Черты лица той женщины вдруг всплыли в памяти, и Жанну словно окатило ледяной водой.

Она её знала.

Когда Ирина вернулась, в воздухе уже витало что-то неладное. Жанна натянуто улыбнулась:

— Кто это был?

— А, Света. Моя двоюродная сестра. А что?

— Просто… лицо знакомое.

— Вы знакомы? Хочешь, познакомлю? Она — золото!

— Нет! — вырвалось у Жанны резко, громко. Несколько посетителей обернулись. — Извини… не надо.

Ирина нахмурилась:

— Что происходит?

Жанна опустила глаза, сжав кулаки под столом:

— Ира… у Светы был муж. Его звали Андрей, да?

— Да. И что?

— Это я разрушила их брак.

Всё, что Ирина знала о разводе сестры, было с её слов. Измена. Разбитое сердце. Тихий, горький разрыв.

И вот теперь — признание Жанны. Подруги. Той, кому она верила.

Жанна заговорила, словно срывая с души старую, гноящуюся рану:

— Мы со Светой дружили с детства. Двор, школа, институт — всё вместе. Потом она встретила Андрея. Сначала я радовалась за неё. А потом… потеряла голову. Его смех, его руки… на их свадьбе он обнял меня во время танца. И всё. Я сгорела. Не знала, как остановиться. Только одно понимала: хочу его. И мне стало мало быть просто подругой Светы. Я захотела занять её место.

Сначала — взгляды. Потом — прикосновения. Потом — ночные звонки. А потом… Света попала в больницу. Я пришла помочь. А ушла — любовницей её мужа.

Он пришёл ко мне. Я думала, началась новая жизнь. Но это был ад.

Андрей сравнивал. Упрекал. Говорил, какая Света идеальная, а я — нет. В их годовщину напивался и рыдал. Каждый раз.

Я жила в бреду. Пока не поняла: он меня никогда не любил. Я была просто убежищем. Но не домом.

Ирина слушала, стиснув зубы. Её трясло. Столько лет дружбы. Столько доверия. А она сидела рядом с тем, кто сломал её сестру.

— Ты знала, что Света — моя сестра? — глухо спросила она.

Жанна покачала головой:

— Нет. Только сейчас поняла. И знаешь… что бы ты ни сказала — я заслужила. Я давно всё поняла.

Ирина встала:

— Тогда прощай, Жанна. Больше не звони.

Жанна вернулась домой. Вещи разбросаны, вино на столе, немытая посуда. Андрей был здесь. И не один.

В спальне — незнакомая девушка. Молодая, спящая.

Жанна развернулась и молча пошла на кухню. Вскоре в дверях появился Андрей. В её халате. Пьяный.

— Ну, давай. Орёшь? Бьёшь посуду? Только мне всё равно. Я ухожу.

— Собирай свои вещи. И исчезни.

Он опешил. Ждал истерик, слёз. Думал, она будет умолять.

Но она не плакала. Слёзы кончились. Внутри — только пустота.

Ирина рассказала всё сестре. Света выслушала молча. В конце лишь сказала:

— Жанна для меня давно мертва. Как и Андрей. Я простила. Но никогда больше не пущу их в свою жизнь. Простить можно. Поверить снова — нет.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − 3 =

Також цікаво:

З життя45 хвилин ago

Не лякайся, я ненадовго. Житиму тиждень, поки знайду дах над головою. Сподіваюся, не вигонишь.

— Не бойся, надовго не затримаюсь. Поживу тиждень-другий, поки з житлом не вирішусь. Не виженеш, сподіваюся, — промовила сестра. Ганна...

З життя2 години ago

Втілення надії в світі самоти

**Щоденник** Прокинулася я пізно. Перша думка — проспала. Дочка з онуком скоро схочуться, а я ще не приготувала сніданок. А...

З життя2 години ago

Не відпущу. Тобі бути зі мною!

**Щоденник Олега Петровича** — Можна? — У привідкриті двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом закінчено. Тільки за записом. Обличчя дівчини...

З життя3 години ago

Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Соломія познайомилася з Тарасом...

З життя3 години ago

Остання жертва

**Березень, 12, 2024** «Мамо, треба поговорити.» «Отаке невтішне початку…» – Іванна тривожно глянула на сина. Хлопець завжди був слухняним, розумним,...

З життя4 години ago

Вартість радості

**Ціна щастя** Лежачи на дивані, Денис прикрив очі й прислухався до звуків у домі та за вікном. Крізь склопакети долинали...

З життя4 години ago

Святковий подарунок

**Новорічний сюрприз** Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два...

З життя5 години ago

Складний вибір

**Важке рішення** – Бабу, я не хочу кашу, — тихо відсунув від себе тарілку Максимко, не зводячи з Тамари очей....