Та здавалося б, неможлива ситуація трапилась у нашій родині.

В українській культурі події можуть розвиватися в такому напрямку:

Я ніколи не думала, що настільки дивна ситуація може статися в нашій родині. Ми з чоловіком одружені вже десять років, у нас є діти – двійня восьми років. До цих подій ми жили у двокімнатній квартирі в Києві і довго збирали на розширення житлової площі.

Сталося диво – чоловік отримав нагоду добре заробити у своїй професійній сфері і, завдяки надзвичайним зусиллям, ми змогли придбати чотирикімнатну квартиру.

Більше року ми робили там ремонт – все своїми силами, економили гроші, намагалися втілити всі свої бажання і мрії. Мої батьки допомагали нам чим могли, але свекруха сказала, що їй це зовсім не цікаво, і ми не стали наполягати.

Нарешті, пів року тому ми переїхали до нової оселі, і важко словами описати наш захват. Через декілька місяців після переїзду свекруха заговорила про святкування новосілля. Спочатку ми відмовлялися, але вирішили, що все ж варто зібрати родичів.

На свято приїхала сестра чоловіка, яка п’ять років тому вийшла заміж і переїхала в село. Вона з заздрістю оглянула нашу квартиру, холодно похвалила ремонт і поцікавилася, що буде з нашою старою двокімнатною квартирою.

– А з тією двушкою що збираєтесь робити? Продаватимете?

– Поки що ні, нехай залишається, у нас же діти ростуть, їм знадобиться. А поки будемо здавати – просто сказав чоловік.

На цьому питання сестра не піднімала, але через кілька днів після новосілля з’явилася свекруха і завела досить цікаву тему:

– Твоїй сестрі тяжко жити в її домі, незручно, майже немає умов для дітей – скаржилася свекруха – Треба їй переїхати в вашу квартиру стару.

– Чому незручно? – здивувалася я – Наскільки мені відомо, у них все облаштовано вдома, і про яке навчання можна говорити, якщо старшій дочці тільки три роки, а молодшій всього рік. До чого тут наша квартира?

– А ти не втручайся! Живеш, як пані, у величезній квартирі і мовчи – раптом осадила мене свекруха.

Ми з чоловіком плавно зсунулися зі стільців, зазвичай свекруха не дозволяла собі так з нами спілкуватися.

– Мам, що ти таке кажеш? – першим опанував себе чоловік – Чому ти так розмовляєш?

– А що такого? Не подобається? Сидите тут на грошах, зовсім від своїх ремонтів з глузду з’їхали. Сестра плаче, що живе в сараї, а тобі хоч би що? Сидиш тут зі своєю кралею в теплі та сухості, а як твоїй сестричці не пече чи зачіпає.

– А чому це мене повинно стосуватися? Вона доросла жінка! Заміжня, наскільки я бачив її дім, він далеко не сарай, що відбувається? – обурився чоловік – Ми плануємо квартиру здавати, вона що, хоче у нас її знімати за гроші? Або купить її?

– Та ви що, настільки з нами незв’язані, ви повинні безкоштовно віддати! І благати, щоб вона прийняла подарунок – заявила свекруха – Жаднюги, в кого ти такий виріс!

– ВОН! – почувся рик мого чоловіка

Сильно ображена на нас, свекруха пішла, я довго заспокоювала чоловіка, і з часом ця сварка почала забуватися.

Через тиждень нам подзвонили друзі, їхні родичі приїхали до нашого міста на роботу і потрібно зняти квартиру. Ми домовилися зустрітися і обговорити деталі на днях, а перед цим вирішили поїхати в стару квартиру і добре там прибрати перед заселенням орендарів. Нашому здивуванню не було меж, коли ключ не підійшов до замка.

Було видно, що замок недавно змінили, і ніжно кажучи, був жах нашого розчарування. Чоловік став стукати у двері, але ніхто не відкривав. На гучний шум вийшла сусідка:

– О, привіт, хлопці, що це ви до сестри приїхали? А то вона тут замки змінила, речі привезла.

– До якої сестри – в один голос запитали ми з чоловіком

– Ну дівчина сказала, що ваша сестра, та й ми її пару разів бачили, коли вона вам в гості приїжджала. Ой, скільки годин – заметушилася сусідка – Побіжу я.

Чоловік зателефонував сестрі, трель пролунала за зачиненими дверима.

– Відчиняй – чоловік ще раз постукав у двері

За зачиненими дверима почулося шарудіння і невдоволені звуки, які супроводжували поворот ключів.

– Що приперлися? – зустріла нас золовка, не відкриваючи двері до кінця.

– Не зрозумів, – чоловік був абсолютно розгублений – Що ти тут робиш? Звідки у тебе ключі? Це жарт?

– В сенсі? Ти ж мені сам квартиру подарував! Так, мама сказала – золовка стояла в нерозумінні і кліпала очима.

– Так! – втрутилася я – Досить сусідів веселити, давайте пройдемо всередину.

Всередині квартири на нас чекав ще один неприємний сюрприз, багато наших речей зникли, і було дуже брудно. На кухні пахло скислими продуктами, вся квартира була просякнута запахом, як із сміттєвого відра.

– І скільки ти тут живеш – поцікавилася я – І де твій чоловік і діти? Що сталося з квартирою? Говори, бо я поліцію викличу, повір мені, твій брат точно проти не буде – кивнула я на червоного від злості чоловіка.

Виявилося, що золовка, втомившись від тягот шлюбу і проживання в домі, вирішила втекти до міста. А так як грошей на житло немає, а з мамою жити не хочеться, вона вирішила попросити у нас квартиру. Свекруха обіцяла вирішити проблему і потім принесла ключі.

Загалом мама чоловіка вкрала у нас ключі від квартири і принесла своїй дочці, ніби подарунок від нас. А золовка була тільки рада поїхати від чоловіка і його родини, розповівши йому, що поїхала доглядати за матір’ю. Від загальної брехні між рідними у нас з чоловіком просто волосся дибки ставало.

Квартиру з диким скандалом повернули собі, довелося викликати недешеву клінінгову службу. Золовка серйозно посварилася з чоловіком, ходять чутки про можливе розлучення. На цьому фоні свекруха оголосила, що мій чоловік їй тепер не син і що зі жмотами спілкуватися не буде.

Найбільше в цій історії мене дратує той факт, що, за словами свекрухи і золовки, головними лиходіями в цій історії є ми, вони не бачать своєї провини абсолютно ні в чому.

Я відчувала, як всередині мене зростає гнів. Як вони сміють звинувачувати нас? Ми старалися для них, а вони нас зрадили! Я стиснула кулаки, щоб стримати емоції. Ні, я не дам собі зірватися.

Чоловік також ледве стримувався. Я бачила, як у нього смикалася жилка на скроні. Він дивився на матір і сестру таким поглядом, що у мене мурашки бігли по шкірі. Але він мовчав. Чекав, поки вони заговорять першими.

Нарешті свекруха підняла погляд. Її губи з’явилися у фальшивій усмішці:

– Ну що ви так на нас дивитеся?

Золовка тут же підтримала матір:

– Та ладно вам! Ми ж сім’я! Не можна так злитися один на одного!

Я вже відкрила рота для різкої відповіді, але чоловік мене випередив. Він прошепотів крізь зуби:

– Сім’я? Ви для нас більше не сім’я після того, що натворили. Ідіть звідси і більше ніколи не смійте з’являтися в нашому домі.

Свекруха приклала руку до грудей, ніби він її вдарив. Золовка почала просити:

– Ні, будь ласка! Давайте поговоримо!

Але чоловік випростався на повний зріст і строго вказав їм на двері.

– Вибирайтеся звідси! І щоб я вас тут більше не бачив.

Свекруха запричитала, благаючи нас передумати. Але ми зберігали крижане мовчання. Тоді вони неохоче попрямували до виходу.

Я зачинила за ними двері з такою силою, що вона ледь не вилетіла з петель. Хай знають – нам не потрібна їхня фальшива “сім’я”. Ми впораємося і без них.

Ми з чоловіком переглянулися. Напруженість останніх днів нарешті минула. Я зітхнула з полегшенням і притулилась до його плеча.

– Ну от і все, – тихо промовив він, обіймаючи мене. – Більше вони нас не потурбують.

Я кивнула, насолоджуючись теплом його обіймів. Як же добре, що все це позаду.

У наступні дні ми остаточно прийшли до тями після пережитого стресу. Я з насолодою займалася домом і дітьми, а чоловік занурився в роботу.

Через кілька днів пролунав дзвінок у двері нашої нової квартири. За порогом стояли свекруха і золовка з кислими обличчями.

– Ми прийшли вибачитися, – почала свекруха. – Напевно, ми даремно так себе повели. Це був неправильно – вселятися без дозволу. Вибачте нас!

Чоловік похмуро подивився на них:

– І що, думаєте, цього достатньо? Ви поводилися як варвари, а тепер розраховуєте на вибачення?

Золовка винувато опустила очі:

– Ми щиро каємося! Більше такого ніколи не повториться, чесне слово.

Я вирішила підтримати їх:

– Рідний, не можна вічно тримати образу. Давай пробачимо їх заради родинних уз.

Чоловік нарешті пом’якшав:

– Але щоб більше ніяких самоуправств! Інакше ми перестанемо спілкуватися взагалі, запам’ятайте це!

Ми вирішили все-таки здавати звільнену двокімнатну квартиру. Свекруха і золовка навіть запропонували допомогти з ремонтом і прибиранням, щоб загладити свою провину.

– Давайте ми все тут вимиймо, пофарбуємо, – запропонувала свекруха. – Так більше шансів швидко здати.

Ми погодилися. Вчотирьох ми швидко привели квартиру в порядок. На щастя, орендарі знайшлися швидко – молода симпатична пара.

– Доброго дня, а ця квартира здається? – з порога усміхнулася дівчина. – Ми якраз шукаємо, де жити! Дуже подобається тут все!

Вони виявилися дуже приємними і порядними людьми. Ми з радістю уклали з ними договір оренди.

Тепер у нас з’явився стабільний додатковий дохід від здачі квартири. Але ми з чоловіком вирішили, що частину цих грошей все ж будемо віддавати свекрусі.

– Мамо, візьми ці гроші, – якось сказав чоловік. – Це тобі, на витрати. Нехай це стане нашим спільним внеском у сім’ю.

– Ой, дякую, рідні! – розчулилася свекруха.

Ми були раді налагодити мир у сім’ї і підтримати рідну людину. Головне, щоб такі конфлікти більше не повторювалися.

З тих пір пройшло вже кілька років. Квартиранти не раз змінювались, але ми підтримували теплі стосунки і зі свекрухою, і з золовкою.

Через пару років наше життя знову ускладнилася. У свекрухи стався інсульт, і вона виявилася прикутою до ліжка. Їй потребувався постійний догляд.

Ми з чоловіком вирішили забрати її до себе в свою велику квартиру. Довелося терміново робити в ній перепланування, щоб облаштувати для свекрусі окрему спальню.

Найняти доглядальницю на повний день було не по гаманцю, тому я взяла на себе основну турботу про свекруха. Було нелегко поєднувати це з роботою і вихованням дітей, але заради її здоров’я я йшла на жертви.

На жаль, характер свекрухи зіпсувався через хворобу. Вона стала вередливою, багато прискіпувалась і до мене, і до чоловіка.

Ми старалися бути терпеливими, піклувалися про неї, незважаючи на грубості з її боку. Але одного дня терпіння мого чоловіка лопнуло.

– Та що ти можеш знати, дурепа! – крикнула свекруха мені при черговій суперечці.

– Досить! – не витримав чоловік. – Мамо, так далі тривати не може. Вибачся негайно перед дружиною!

Свекруха лише ображено відвернулася. Але з тих пір стала стримувати свої випади при мені. Я ж продовжувала терпляче про неї піклуватися.

Коли погіршення здоров’я свекрухи стало загрозливим, ми покликали її дочку – нашу золовку. Вона приїхала, щоб попрощатися з матір’ю.

Біля ліжка вмираючої ми втрьох – я, чоловік і золовка – трималися за руки. Свекруха дякувала нас за турботу про неї всі ці роки. Ми всі плакали, прощаючись з нею.

Після смерті свекрухи сестра чоловіка стала претендувати на частину спадщини. У неї самої не було свого житла, тільки орендоване, і з роботою було туго. А тут на руках двоє маленьких дітей…

Ми з чоловіком довго не могли вирішити, що вчинити. Віддати свою частину спадщини чи продати всю квартиру свекрухи і розділити виручені гроші?

Зрештою, мій чоловік прийшов до мене і оголосив:

– Знаєш, я довго думав про це. І вирішив віддати сестрі свою половину квартири. Нехай у неї буде хоча б дах над головою для дітей.

Я здивувалася такому повороту. Але потім подумала і погодилася з чоловіком. Сім’я важливіше за якісь там гроші.

Ми оформили все офіційно, і тепер золовка з дітьми отримала в власність простору двокімнатну квартиру. Як вона була щаслива! Діти раділи своїм кімнатам, а сестра мого чоловіка щиро нас дякувала.

Через місяць вона зробила в квартирі невеликий ремонт і стала здавати другу кімнату, щоб був додатковий дохід. Ми всією сім’єю їздили допомагати з прибиранням, малярними роботами. А потім відзначали новосілля.

Хоч нам з чоловіком довелося пожертвувати частиною майна, але ми нітрохи не пошкодували про це. Тепле почуття, яким нас обдарувала вдячна сестра, дорого коштує.