Таємниця дружини: шокуюча новина в день весілля

-Богдане, не хотів тобі говорити в день весілля… Загалом, ти знаєш, що у твоєї новоспеченої дружини є дочка? – мій колега просто приголомшив мене в автомобілі.

-Що ти маєш на увазі? – я відмовлявся сприймати таку новину.
-Моя дружина, побачивши твою Тетяну на весіллі, шепнула мені:
-Цікаво, а наречений знає, що у його нареченої є дочка, яка виховується в дитячому будинку?
-Уявляєш, Богдане? Я ледве не поперхнувся котлетою за столом. Моя дружина каже, що оформляла відмову від новонародженої. Моя Віка працює лікарем у пологовому. Вона запам’ятала твою Тетяну за родимкою на шиї. Ще сказала, що Тетяна назвала дочку Ольга і надала своє прізвище. Здається, Васильківська. Це було років п’ять тому, – колега розглядав мою реакцію.

Я заціпеніло сидів за кермом. Яка новина! Я вирішив розібратися в цій ситуації сам. Не хотілося вірити в таке. Звісно, я розумів, що Тетяна – не юна дівчина, їй на момент весілля було тридцять два роки. У неї до мене, звісно, було своє життя. Але чому ж відмовитися від власної дитини? Як потім жити з цим?

У мене така посада, що через знайомих я швидко знайшов дитячий будинок, де знаходилась Васильківська Ольга. Директор закладу вивів до мене веселу дівчинку з яскравою усмішкою:
-Познайомтеся, наша Ольга Васильківська, – директор звернувся до вихованки, – скільки тобі років, дитя моє?
Неможливо було не помітити значне косоокість у дівчинки. Мені стало шкода дівчинку. Я вже вважав її рідною, прикипів душею. Адже ця малеча – дочка моєї коханої жінки! Бабуся завжди казала:
-Дитя, хоч і криве, а для батьків – диво.
Ольга сміливо підійшла ближче:
-Чотири рочки. Ти мій татко?
Я розгубився. Що відповісти дитині, яка в кожному чоловікові бачить батька?
-Олю, давай поговоримо. Ти хочеш, щоб у тебе були мама й тато? – звісно, це було дурне питання. Але мені вже хотілося обійняти цю милу дівчинку і негайно забрати додому.
-Хочу! Ти мене забереш? – Ольга уважно подивилася мені в очі.

-Заберу, але трохи пізніше. Почекаєш, зайчику? – мені хотілося розплакатися.
-Почекаю. Не обманеш? – Ольга стала серйозною.
-Не обману, – я поцілував дівчинку в щічку.
Повернувшись додому, я розповів про все дружині.
-Таню, мені не важливо, що було у тебе до мене, але Ольгу потрібно терміново забрати. Я її удочерю.
-А ти мене спитав? Хочу я цю дівчинку? Та вона ще й косоока! – Тетяна підвищила голос.
-Це ж твоя рідна дочка! Я зроблю Ользі операцію на очах. Все налагодиться. Дівчинка – чудо! Ти одразу в неї закохаєшся, – мене здивувала позиція дружини.
Зрештою, я ледве вмовив Тетяну удочерити Ольгу.

Довелося рік зачекати, поки ми забрали дівчинку додому. Я часто відвідував дівчинку в дитячому будинку. За цей рік ми зблизилися з Ольгою і звикли одне до одного. Тетяна, як і раніше, не горіла бажанням мати дитину і навіть хотіла припинити процес усиновлення на півдорозі. Я наполіг продовжити і завершити оформлення.
Нарешті настала та мить, коли Ольга вперше переступила поріг нашої квартири. Всілякі дрібниці, на які ми не звертаємо уваги, її дивували, захоплювали, тішили. Незабаром офтальмологи Ольги скорегували роботу очей. Ці процедури зайняли півтора року. Я радий, що моїй крихітці не знадобилося хірургічне втручання.
Дочка стала точною копією своєї мами Тані. Я був щасливий. У моїй сім’ї дві красуні – дружина і дочка.

Майже рік після дитячого будинку Ольга не могла насититись. Вона постійно ходила і спала з пачкою печива. Неможливо було відібрати цю пачку. У дитини завжди була присутня боязнь голоду. Тетяну це дратувало, мене – вражало.
Я постійно намагався зміцнити сім’ю, але, на жаль… Дружина так і не змогла полюбити свою рідну дочку. Тетяна кохала тільки себе, своє “Я” – літеру з відстовбурченою ніжкою.
У мене були сварки, зачіпки, образливі суперечки з Тетяною. Причина одна – Ольга.
-Чого ти привів у нашу сім’ю цю дикунку? Вона ніколи не стане нормальною людиною! – дружина почала істерити.

Я дуже любив Тетяну. Не уявляв свого життя без цієї жінки. Хоча моя мама якось пробурмотіла:
-Синку, це, звісно, твоє д<...> але якось я бачила Таню з іншим чоловіком. Нічого у вас не вийде. Тетяна нещира, хитра, спритна жінка. Обведе тебе біля пальця, і не встигнеш озирнутися.
Коли любиш, перешкод не бачиш. Щастя твоє сяє яскравіше за зірки. Тетяна була ідеалом для мене. У наших стосунках з’явилася тріщина, коли Ольга прийшла в наш дім.
Можливо, саме вона відкрила мені очі на справжній стан речей у моїй родині. Я дивувався байдужості дружини до малечі.
Мені навіть хотілося розлюбити Тетяну, охолонути до неї, але не вдавалося це. Друг якось порадив:

-Слухай, друже, якщо бажаєш охолонути до жінки чи дівчини, зміряй її швейним сантиметром. Народна прикмета, як не як.
-Ти жартуєш? – здивувався я.
-Зміряй обхват грудей, талії, стегон. От і все, розлюбиш, – мені здавалося, що друг насміхається з мене.
Утім, я вирішив провести нескладний експеримент. Я нічим не ризикую.
-Таню, йди сюди, зміряю тебе, – кликнув я дружину.
Тетяна сильно здивувалась:
-Можна очікувати нову сукню?

-Ага, – я вже старанно міряв сантиметром груди, талію і стегна дружини.
Експеримент закінчений. Я кохаю Тетяну так само сильно. Посміявся з жарту друга.
Незабаром Ольга захворіла. Застудилась. Підвищилась температура. Дочка нила, жалібно стогнала, шморгала носиком. Вона ходила по п’ятах за Тетяною, міцно тримаючи свою ляльку Марусю. Я був радий, що замість пачки печива у Ольги в руках з’явилася лялька Маруся.
Дочка обожнювала безкінечно переодягати ляльку. Але зараз лялька була гола, а значить, її господиня хворіла, не вистачало сил одягнути. Тетяна прикрикнула на Ольгу:
-Та замовчи нарешті. Немає від тебе спокою! Іди спати!

Ольга притискала до грудей ляльку і продовжувала безперервно нити, плакати. Раптом Тетяна вихопила з рук Ольги ляльку, підбігла до вікна, відкрила його й з лютою силою викинула іграшку.

-Мамочко, це ж моя улюблена лялька Маруся! Вона замерзне надворі! Можна я побіжу за нею? – Ольга гучно заплакала, рвонула до вхідних дверей.
Я одразу кинувся за викинутою лялькою. Ліфт, як на зло, не працював. Сбільшив сходами з восьмого поверху. Лялька висіла на гілці дерева вниз головою. Я її дістав, струсив сніг. Таяли сніжинки на гумовому личику ляльки здавалися слізьми. Поки підіймався сходами додому, думав, що посивію.
Вчинок Тетяни був невиправданим. Я зайшов до кімнати Ольги. Дочка стояла на колінках біля свого ліжечка. Голова лежала на подушці. Ольга спала, уві сні схлипувала, здригалася. Я обережно поклав її на постіль, поряд – ляльку на подушку.
Тетяна безтурботно сиділа у вітальні і читала глянцевий журнал, анітрохи не турбуючись про Ольгу. Ось тут моя любов до дружини і закінчилася. Висохла, розтала, випарувалася. Я нарешті зрозумів, що Тетяна – красива, але порожня обгортка.
Дружина, мабуть, все зрозуміла.

Ми розлучилися. Ольга залишилася зі мною, Тетяна зовсім не заперечувала.
…Зустрівшись пізніше з колишньою дружиною, вона з посмішкою кинула:
-Ти для мене, Богдане, був лише трампліном.
-Ох, Тетяно! У тебе очі-бірюза, а душа — чорна, – вже міг спокійно сказати цю докору.
Тетяна одразу вийшла заміж за успішного бізнесмена.
-Мені шкода її чоловіка. Такій жінці не варто бути матір’ю, – сказала моя мама.
Ольга спочатку дуже сумувала за мамою, хотіла хоча б доторкнутися до неї.
Але моя нова дружина Ліза змогла привернути до себе Ольгу, розтопити її сердечко. Виходило, що від дитини двічі відмовилася рідна мама. Для мене це було немислимим.

Ліза з великою любов’ю і безмежним терпінням ставиться до прийомної Ольги та нашого сина Степана…