Connect with us

З життя

Тайны сердца: как восстановить семейные узы

Published

on

Татьяна складывала вещи в чемодан, прокручивая в голове годы их брака. Она хотела уйти молча — без сцен, без объяснений, просто оставить записку и раствориться в сером московском утре. Так будет легче для обоих, убеждала она себя, судорожно запихивая свитер в переполненный чемодан. Но каждая вещь цепляла за душу. Вот этот старый свитер, подарок Дмитрия на третью годовщину. Она тогда скривилась, сказала, что цвет — «как у бабушкиной занавески». Он молча убрал его в шкаф, а она всё равно тайком носила его по выходным, когда он уезжал на дачу.

Скотча не нашлось. Татьяна вспомнила, что видела рулон в кабинете Дмитрия, когда наводила порядок. Она вошла в его комнату, потянула ящик стола — и замерла. Между старыми квитанциями лежал потрёпанный блокнот. Личный. Зачитанный до дыр.

Рука дрогнула. «Если я уже предаю его, уходя, какая разница?» — прошептала она. Жгучее любопытство смешалось с горечью. А вдруг там правда? Может, у него есть другая? Или он жалеет, что связал с ней жизнь? Татьяна открыла первую страницу — и мир перевернулся.

Он писал о ней. Только о ней! Каждая строчка — её имя, её смех, её привычка прикусывать губу, когда волнуется. Она опустилась в кресло, не в силах оторваться. Он помнил всё. Даже тот проклятый свитер. Как ему было больно от её слов, как он поклялся больше никогда не дарить подарков, чтобы не видеть её разочарования. «Па́па всегда говорил, что у меня руки не из того места растут. Теперь и Таня так думает», — стояло на одной из страниц. Глаза жгло.

Дальше — детство. Как отец кричал на него за громкий смех, за «дурацкие шутки». Как однажды он принёс из лесу букет подснежников, а мать фыркнула: «Кому нужны эти сорняки?» Татьяна читала — и перед глазами вставал мальчик, дрожащий от обиды. И она, сама того не ведая, повторяла те же фразы, те же укоры.

Но самое страшное — он по-прежнему любил её. Безгранично. Он восхищался её упорством на работе, тайком подглядывал, как она спит, как ворочается под одеялом. Последняя запись, вчерашняя, разорвала сердце: Дмитрий мечтал поехать с ней в Карелию — покататься на лодках, как в детстве. Но боялся её насмешек. «Опять промолчу», — заканчивалась страница.

Дверь резко открылась — он вернулся раньше обычного.

— Таня? Ты дома? — Дмитрий замер в дверях, увидев её бледное лицо.

Она подняла блокнот. Он побледнел, но она не дала ему оправдаться.

— Поедем в Карелию, — выдохнула она.

— Что? — он растерялся.

— На лодках. Я уже собрала вещи. — Она сжала блокнот так, что пальцы побелели. — Прости, Дима. Я его прочла. Ты… ты самый добрый человек на свете. А я была слепа. Давай попробуем заново?

Он шагнул вперёд, сжал её в объятиях так, что закружилась голова.

— Я не на работу уходил, — прошептал он в её волосы. — Хотел поговорить… но боялся, что ты… — голос сорвался.

Он отстранился, заглянул в глаза.

— Может, сходим в ТЦ? Выберем тебе новый свитер? — робко улыбнулся он. — Начнём с чистого листа.

Татьяна кивнула, смахивая слёзы. Она снова пошла собирать вещи — но теперь не для бегства, а для долгой дороги вдвоём.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × один =

Також цікаво:

З життя16 хвилин ago

Щастя в темряві

Останній раз я вгледіла Одарчину фотографію під час нашого візиту до нотаріуса, де її посмішка, така ж тепла й водночас...

З життя2 години ago

Навіть слова вдячності не знайшлося

«Ти навіть дякую не сказав» — Мамо, ну чого ти знову починаєш! — роздратовано кинув Ігор, навіть не відриваючи очей...

З життя3 години ago

МЕНЕ НЕ ВИЗНАЧИМО!

— Антоне, завітай! — шеф покликав через внутрішній зв’язок. Антон відчував — знову лає. Та й має право. — Прийшов?...

З життя6 години ago

Друге право на помилку.

Як тепер пригадую, таємницю батька Марійка випадково піднющила, прогульнувши школу, аби супроводити подругу Олесю до татуювальника. Забігла вдома переодягтися, бо...

З життя9 години ago

Протягом шести років молода пекарка безкоштовно годувала бездомного, не знаючи навіть його імені!

Шість років молода пекарка Оксана лишала їжу тихому чоловікові без дому – навіть не знаючи його імені. Дні її весілля...

З життя10 години ago

Усе належить мені — крім тебе

— Маріє Павлівно, та подивіться лише на цю красу! — Соломія Гнатівна махала перед сусідкою фотографіями з телефону. — Оце...

З життя12 години ago

Не витримую більше!

Знову ця безглузда музика! – гукала Ольга Павлівна, б’ючи кулаком у батарею. – Пів на третю ночі, а вони там...

З життя14 години ago

Дочка, яку я не виховував

“Що ти несеш, Соломіє?!” – Андрій кинув на стіл папір і вдарив кулаком по стільниці. – Яка ще експертиза? Ти...