ТАНЕЦ ІЗ СУКНЕЮ

**ТАНЕЦ ІЗ СУКНЕЮ**

– Дівчино, щось сталося?

Біля Маріанни стояв літній чоловік. Начебто зійшов із сторінок старих романів, які вона так любила. Вона й раніше бачила його тут. Часто прогулювався парком. Завжди в довгому чорному пальто, капелюсі та з витонченою тростиною. Нагадував їй графа з тієї книжки, яку вона нещодавно дочитала. Той теж носив лише чорне і справедливо мстив світу.

– Ні, у мене все добре.

Вона всмикнула носом, і чоловік одразу простягнув їй хусточку. Маріанна на хвилину вагалася, потім узяла її й голосно висморкалася. Він мимоволі усміхнувся, а вона знову подивилася на нього.
– Попраю та поверну вам.
Він засміявся.

– Не треба, цього добра в мене вистачає. А як ви на те, щоб поласувати морозивом?
Вона й не знала, що відповісти, але змогла прошепотіти:
– Дякую, але в мене нема грошей. Може, іншим разом.
– Богдан Іванович.

Чоловік підняв капелюха.

– Маріанна.
Їй нічого було піднімати, тому вона встала. Богдан Іванович одразу підставив їй руку.
– Коли поряд із дівчиною, жінкою чи навіть дитиною є чоловік — неважливо, якого віку — то про те, щоб вона платила за морозиво, і мови бути не може.

Маріанна слухала його, наче зачарована. Ці слова були ніби з іншого світу. До якого вона не звикла.

Сьогодні Світлана, її однокласниця, знову зробила її посміховиськом. Все почалося на обідній перерві. Коли всі пішли до їдальні, Маріанна, як завжди, влаштувалася біля вікна з книжкою. До їдальні вона не ходила — грошей не було.

– Корчак!
Маріанна підняла голову. Перед нею стояла Світка. Поруч — Андрій, хлопець, у якого вона була закохана з п’ятого класу.
– Що?
– Я там котлету не доїла — можеш пісти, забрати.

Навколо вже збиралися інші.
– Дякую, мені не потрібно.
– Та чого не потрібно? Чи ти можеш не знаєш, що таке котлета?

Усі засміялися. Маріанна зіскочила з підвіконня так невдало, що джинси, яким було вже п’ять років, одразу тріснули на коліні. Сміх став ще голоснішим. Вона не пішла на урок, схопила портфель і втекла.

Завжди ховалася в цьому парку. І коли в школі ставало нестерпно, і коли батьки запрошували до хати гостей. Тут вона могла читати. Саме тоді Богдан Іванович уперше помітив її. Дивувався: зараз побачити дівчину з книжкою — рідкість. А потім звернув увагу на те, що вона погано одягнена та дуже худа.

Вони сіли за столик у кав’ярні.
– Маріанно, я сьогодні забув пообідати. Не вважайте мене нав’язливим, але чи не составите мені компанію?

Вона усміхнулась. Він говорив так, ніби вони жили у минулому столітті. Звичайно, погодилася. Сьогодні, окрім порожньої чашки чаю, вона ще нічого не їла.

– Ну, розкажіть, що могло засмутити таку чарівну панночку?
– Нічого серйозного, просто дрібні неприємності в школі.
– Дозвольте запитати, у якому ви класі?
– У 11-му. Через два місяці — вільна пташка.
– Куди плануєте вступати?
– Поки не знаю… Куди пройду на бюджет. Але завжди мріяла стати лікарем. Хоча, мабуть, лишиться мрією.

– Чому?
– Щоб стати лікарем, потрібно багато часу, а мені треба працювати. Тому, мабуть, піду на медсестру.
– Дивна у вас логіка. Хочете бути лікарем, а станете медсестрою. У вас проблеми з навчанням?
– Ні, вчуся добре. Просто…
Вона завагалася.
– Мої батьки… Їм потрібна моя допомога.

Богдан Іванович зрозумів, що дівчина не хоче говорити про сім’ю. Якраз принесли замовлення, і вони відволіклися. Він помітив, як вона їла — намагалася не квапитися, але ледве жувала.

Потім ще трохи погуляли, поговорили про книжки.
– Знаєте, Маріанно, у мене є книга, яка вам точно сподобається. Завтра принесу її сюди. Обов’язково приходьте.

Вона прийшла. У бібліотеці вже не залишилося книг, які б вона не читала. Романів було небагато, тому деякі перечитувала по кілька разів.

Дружба з Богданом Івановичем міцнішала. Вони сперечалися про героїв книжок, а він непомітно підгодовував її. Маріанна знала, що він живе у гарному будинку, один — дружина давно померла, дітей не було.

Одного разу вона так захопилася читанням у парку, що не помітила, як стемніло. Треба бігти додому — мати кричатиме, що не приготувала вечерю. Хоча що готувати? Макарони зварити та підсмажити на олії.

Увійшла в хату, де завжди пахло перегаром і цигарками, і одразу побачила матір. Та дивилася на неї нетверезими очима.
– Де ти шастала?

Маріанна спробувала обійти її, але одразу отримала такого ляпаса, що в оці потемніло.
– Півгодини — і щоб вечеря була готова!

Вона варила прокляті макарони і плакала. Мовчки, бо якщо мати почує — буде ще гірше.

ВранНаступного ранку під оком у неї синців не було — Богдан Іванович приніс мазь, яка чудово допомогла.