Телефонний дзвінок від колишньої найкращої подруги

Оксані подзвонила колишня найкраща подруга Ольга:
— Радієш? Доньку народила? Фотографії мені прислала, вистачило нахабства. Я з тобою востаннє розмовляю. Запам’ятай! Ти для мене більше не існуєш, як і вся інша твоя, так звана, родина! Будьте всі прокляті! —

Оксана була в розгубленості. Вона розуміла, за що її проклинає подруга, але за що прокляті всі інші?
… Оксана з Олею виросли в невеликому селі. З самого дитинства вони товаришували й жили по сусідству.
У 15 років Оля познайомилася з Михайлом. Михайло приїхав на літо до бабусі. Перше кохання захопило їх обох з головою.
А чим закінчується кохання у юних та недосвідчених людей? Так, вагітністю!
Оля повідомила про це Михайлові. «Він — чоловік, нехай і розбирається», — думала вона. Михайло поїхав додому, але обіцяв повернутися.
Оля і її батьки зовсім йому не сумнівалися. З першого погляду було зрозуміло, що він хлопець надійний і порядний. Щоправда, Михайлу довелося затриматися, закінчити автотранспортний технікум. Оля народила без нього сина Артема, а через два місяці їй виповнилося 16 років.
Артем зростав, Михайло працював на «КамАЗі», у них все було добре. Артему було 5 років, коли Оля з Михайлом переїхали ближче до батьків Михайла. Батьки Михайла побудували собі дім, а їм залишили квартиру.
Оксана була не такою активною і товариською, як подруга. Хлопці до її ніг не падали, і навіть єдиного не трапилося. Вона спокійно вступила до медичного інституту.
З Олею вони постійно підтримували зв’язок. Одного разу вони навіть разом їздили відпочивати в Одесу. Оля з Михайлом жили добре, ось тільки дітей у них більше не було, але вони із цим змирилися, Артем є, і це вже щастя.
Оксана закінчила інститут, працювала спочатку терапевтом, а потім після стажування рентгенологом. Купила квартиру в іпотеку, а ось з особистим життям не склалося, ніби венец безшлюбності висів над її головою.
Вона була і красивою, і розумною, але, можливо, роки упустила, чи ще щось… Були в її житті два мимолітні романи, які закінчилися нічим, без жалю. Вона вирішила, що щастя для неї долею не передбачено.

Раптом у подруги сталося страшне горе. Горе завжди приходить раптово. В ДТП загинув Михайло.
Ольга замкнулася, не хотіла нікого бачити й чути. Оксана намагалася розворушити її, часто дзвонила. Оля в рішучій формі попросила не турбувати її.
Оксана хотіла приїхати підтримати подругу, але отримала відмову. Оксана, як лікар, розуміла, що у подруги затяжний стрес і потрібен час, щоб відійти від нього. П’ять років їхнє спілкування обмежувалося SMS-картками до свят.

Десь, мабуть, рік тому Ольга, наче нічого й не було, подзвонила Оксані. Вони почали телефонувати одна одній, як раніше. У Оксани за графіком була відпустка в липні, вона пообіцяла Олі приїхати на тиждень.
Перші дні відпустки Оксана вирішила просто відпочити, але не тут то було! Пізно увечері зателефонував Олин син Артем. Він був дуже схвильований, матір забрали до лікарні. Вона в реанімації.
Оксана швидко зібралася й поїхала до подруги. Артем зустрів її на вокзалі. Оксана одразу його впізнала. Він був схожий на батька – такий же високий, темноволосий, тільки в окулярах.
Артем встиг розповісти Оксані, поки вони їхали з вокзалу, що у матері підозра на мікроінсульт.
— Ніяк не хоче регулярно приймати таблетки від тиску, то забуде, то каже, що тиск нормальний, і нащо зайвий раз себе “хімією” труїти. Хоч Ви на неї вплиньте, Ви ж лікар, — розповідав Артем.

Вони одразу поїхали до лікарні. До Олі їх не пустили, сказали, стан стабільний, середнього ступеня важкості, загрози життю немає.
Удома Артем зітхнув:

— Можна я не називатиму Вас тітка Оксана, як у дитинстві? Ви ще така молода, а я вже такий дядечко. Я називатиму Вас просто Оксана. —

Артем нагодував гостю вечерею. Він добре готував, навчився, поки мама була в депресії, вона тоді й готувати не хотіла. Артем закінчив інститут, йому вже 26 років, працює програмістом.

Наступного дня Оксана з’їздила до лікарні, дізналася, що Ольгу перевели з реанімації. Мікроінсульт не підтвердився, але два-три тижні доведеться провести в стаціонарі. Побачення в лікарні заборонили через карантин. Артем щодня привозив матері передачі.

Вони багато часу проводили разом, розмовляли, заново дізнавалися один про одного, їм було цікаво спілкуватися.

Раптово Оксана зрозуміла, що шалено закохалася в Артема. Шалено!

Такого з нею ніколи не було. Вона чудово розуміла, що цього кохання не мало бути, їй 42 роки, йому 26 років. Вона міняла йому пелюшки в дитинстві, він син її кращої подруги, яке може бути кохання? Тільки любов не питає дозволу, вона просто приходить і все.

Оксана зібрала свої речі. Увечері, не дивлячись в очі Артему, вона попросила викликати їй таксі.

— Ти нікуди не поїдеш! Подивися на мене! Ти не хочеш їхати, і я не хочу, щоб ти їхала! — а потім він обійняв її.

Це були найщасливіші дні в її житті. Вона вперше відчула себе коханою та бажаною. Вона забула про різницю у віці, про хвору подругу… вона забула про все. Були тільки він, вона та кохання!

Оксана прокинулася від зачарування тільки тоді, коли Артем привіз Ольгу з лікарні. Наступного дня Оксана поїхала, пославшись на термінові справи на роботі.

Удома вона намагалася заспокоїтися, але як можна бути спокійною, коли Артем дзвонив щодня? А потім Оксана зрозуміла, що у неї буде дитина. Вона плакала, їй було погано, вона не знала, як поступити, чи треба сказати Артемові?

Артем, наче відчув її розгубленість, і подзвонив сам. Він теж схвилювався, коли дізнався новину про дитину.

Тепер уже Оксана намагалася його заспокоїти:

— Ти тільки не хвилюйся, я все сама зроблю, ти не станеш батьком мимоволі. —

— Не смій! Викинь дурні думки з голови. Я скоро приїду, — сказав Артем.

Він швидко перевівся в київський філіал фірми й приїхав із речами. Оксана вмовляла його отямитися й піти, але він і слухати не хотів.

Вони скромно розписалися. Артем запросив матір. Вона не приїхала і не привітала їх.

Оля не відповідала на дзвінки Оксани.
З Артемом розмовляла, здебільшого, з іронією: — Не набридла тобі ще, синочок, молода дружина? —

У Оксани з Артемом народилася дочка Анничка. Анничці вже три місяці. Ось її фотографії й відправила Оксана Ользі в надії, що її серце відтане. Не вийшло. Ольга ще більше розсердилася й прокляла їх усіх разом. Вона не пощадила навіть маленьку внучку.

— Це розплата за моє щастя. Це розплата за мою грішну любов, — з гіркотою думала Оксана.

Заплакала в ліжечку малеча. Оксана взяла її на руки, погодувала.

Вона милувалася дочкою й думала:

— Хіба може любов бути грішною? Любов — це радість і щастя! Скільки мені того щастя відпущено? А скільки буде — усе моє! — вона заспокоїлася, усміхнулася і стала чекати чоловіка з роботи.